Политология/ Проблемы взаимодействия власти и общественности

Студентка Лашко А.О.

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, Україна

Прогнозування у процесі прийняття державно-управлінських рішень

Прогнозування є важливим етапом обґрунтування прийняття державно-управлінських рішень, водночас значні відмінності об'єктів управлінського впливу вимагають застосування різних методів і підходів прогнозування. Розглядаючи прогнозування як функцію управління, слід відмітити, що вірогідність та якість результатів прогнозування певною мірою обумовлюють доцільність, адекватність та ефективність управлінських рішень. У свою чергу якість прогнозування залежить від вибору та поєднання методів прогнозування, відповідно до характеру об’єкта дослідження [1, с.1].

Термін «прогноз» отримав широке розповсюдження в1960-х рр., коли почала формуватися теорія розробки прогнозів явищ, щодо яких можна здійснювати керування – прогностика. Саме в цей час практично в усіх країнах Західної Європи та США відбувається «прогностичний бум»: з’являються спеціальні наукові товариства, які об’єднують спеціалістів з прогнозування. Найважливіші з них – Корпорація РЕНД у США, Гудзонівський інститут, Інститут з проблем майбутнього, «Комісія 2000 року» при Американській академії мистецтв та наук, у Великобританії – «Комітет наступних 30 років» при Раді соціальних досліджень, у Франції – «Група 1985 року» при Раді Міністрів та Центр прогностичних досліджень, у Німеччині – Інститут економічних досліджень майбутнього імені Вікерта, в Італії – Інститут прикладних економічних досліджень тощо [2, с. 15].

Прогноз (від грец. prognosis, pro – наперед, gnosis – пізнання) – це вірогідне науково обґрунтоване судження про перспективи, можливі стани того чи іншого явища в майбутньому. Прогноз є універсальним методом і водночас невід’ємною функцією будь-якої наукової дисципліни. Можна погодитись із визначенням С. Телешуна та А. Бароніна, які під політичним прогнозом розуміють висновок про майбутній розвиток явища, який ґрунтується на знанні про закономірності суспільного розвитку і врахуванні інформації про минуле та нинішній стан конкретного політичного явища [3, с. 85].

На сьогодні існує більше 300 методів прогнозування, за допомогою яких можна з певною вірогідністю передбачити розвиток певного явища, майбутній перебіг визначеного процесу, оцінити наслідки управлінського рішення ще на стадії його розробки.

Практика показала, що використання будь-якого одного методу прогнозування для обґрунтування прийняття управлінського рішення, як правило, спричиняє зниження точності, вірогідності та надійності прогнозної інформації. Обґрунтоване поєднання та вибір оптимальних для даного об’єкта методів прогнозування є необхідними передумовами прийняття якісного управлінського рішення.

Вчені виділяють такі основні методи прогнозування, як метод екстраполяції, що передбачає поширення минулих і дійсних закономірностей, зв’язків і співвідношень на майбутнє; метод інтерполяції – визначення проміжних значень функції на підставі деяких відомих її значень; метод побудови сценаріїв – установлення логічної послідовності подій з метою визначення альтернатив розвитку об’єкта; статистичне моделювання – розроблення й аналіз моделей (математичних рівнянь, що характеризують взаємозв’язки, структурні та функціональні параметри об’єкта дослідження), які створюються на основі статистичних даних; каузальне моделювання (засноване на встановленні причинно-наслідкових зв’язків відомих подій, явищ); операційне моделювання (засноване на застосуванні математичного апарату дослідження операцій); імітування – побудова математичних моделей з метою вивчення і верифікації прогнозних рішень; метод гри (використовується у безпосередніх перед планових дослідженнях, а також для верифікації прогнозів); метод колективної генерації ідей («мозкової атаки»); метод колективної експертної оцінки, що передбачає погодження думок експертів з певних напрямів розвитку ситуації; метод Делфі, що передбачає анонімне опитування групи експертів у письмовій формі декілька турів; індивідуальне передбачення експерта – використання оцінок «експерта-лідера» в певній сфері прогнозування; історична аналогія, заснована на перенесенні закономірностей розвитку схожих подій за часом чи з інших сфер знання; контекстуальне картографування – системний розгляд об’єкта шляхом послідовного чи комбінованого перегляду, аналізу і синтезу всіх вірогідних комбінацій його складових; побудова дерева цілей (шляхом поділу об’єкта пізнання на елементи, структури, які ієрархічно пов'язані між собою ), експертне опитування, що ґрунтується на заповненні спеціальних карт, які розробляються стосовно конкретної проблеми і надсилаються для заповнення експертам; сітьові графи — визначення "критичних вузлів" політичного розвитку, найкоротших шляхів руху до певної мети; аналіз взаємних впливів, що передбачає використання матриць подій, які впливають на розвиток ситуації або становлять основу дослідження певних проблем [2, с. 15].

Останнім часом у сфері державного управління та місцевого самоврядування все більше використовується така технологія прогнозування, як Форсайт. Форсайт (від англ. Foresight — «погляд у майбутнє») — це систематична спроба зазирнути в довгострокове майбутнє науки, технології, економіки та суспільства з метою ідентифікації зон стратегічного дослідження та появи нових високих технологій, що подають надії приносити найбільші економічні та соціальні вигоди. Форсайт включає в себе дії, орієнтовані на мислення, обговорення, окреслення майбутнього.

Форсайт від інших інструментів вивчення майбутнього розвитку відрізняють чотири основні характеристики:

1. орієнтація на вживання конкретних заходів, що полягає не тільки в аналізі та міркуванні щодо перспектив майбутнього розвитку, але в прийнятті конкретних рішень, які дадуть змогу формувати майбутнє таким, яким його хочуть бачити;

2. врахування різних альтернатив майбутнього розвитку, яке ґрунтується на тому, що майбутнє не визначене;

3. залученість різних учасників, тому що потрібне залучення широкого кола різнопрофільних, але зацікавлених груп учасників;

4. міждисциплінарний характер, який має комплексний характер і намагається охопити всі фактори, які можуть вплинути на майбутні процеси.

Загальна модель Форсайту передбачає створення для управління і реалізації програми керуючого (головного) комітету, експертного комітету, робочих підгруп і структур, що займаються поширенням результатів. До складу секцій експертного комітету можуть входити представники наукового співтовариства, ділових кіл, урядової адміністрації [2, с. 16].

При прийняті та реалізації управлінських рішень постає проблемне питання старіння інформації та втрату актуальності управлінського. Для усунення цієї проблеми запроваджується обґрунтування необхідності розробки управлінського рішення не на засадах порівняння поточної ситуації з бажаною, а співставленні бажаної ситуації за майбутнім або прогнозованим станом для того, щоб визначити горизонт прогнозування. У такому випадку управлінське рішення розробляється завчасно і горизонту прогнозування має вистачити для проведення в повному обсязі аналітично-прогностичних робіт належної якості щодо підготовки управлінського рішення, визначення найкращого його варіанту, організації та оцінки найбільш вірогідних наслідків його реалізації.

Література:

1. Бабаєв В. Ю. Методологічні аспекти прогнозування у сфері державного управління/ В. Ю. Бабаєв// Розвиток системи державного управління в Україні, 2001. Вип. 1(31). – С. 1–9.

2. Дерега В. В. Сутність та особливості політичного прогнозування/ В. В. Дерега // Політологія. Наукові праці, 2007. Том 79. Вип 66. – С. 14–17.

3. Телешун С. О. Політична аналітика, прогнозування та політичні консультації/ С. О. Телешун, А. С. Баронін. – К.: Паливода, 2001. – 112 с.