Психологічні науки / 7. Загальна психологія

Василюк О.Л., студент;
Бунас А.А., викладач кафедри загальної та медичної психології,

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

ПСИХОЛОГІЧНІ  ОСОБЛИВОСТІ  ОСІБ,

СХИЛЬНИХ  ДО  ПРОКРАСТИНАЦІЇ

Сучасне суспільство з метою формування успішної здорової особистості вимагає від неї все більш удосконалених, розвинених психологічних якостей: бути цілеспрямованим, наполегливим, впевненим, організованим, конкуренто-спроможним тощо. На противагу цьому, повсякчас спостерігається таке явище як прокрастинація, що може бути безпосередньо негативно пов’язаним із емоційно-вольовою та мотиваційною сферами, й, відповідно, бути перепоною на шляху формування успішної особистості. Тому, детальне дослідження феномену прокрастинації та психологічних особливостей, які сприяють чи, навпаки, стримують його прояв є достатньо актуальним питанням для сучасної психології особистості.

Вивченню феномена прокрастинації, структури й особливостей останньої присвячені праці Б. Адамса (2007), Д. Бикова (2010), Дж. Бурки (1983),
М. Дворника (2012), К. Лей (1986), Л. Макдональда (2006), Б.Г. Мещерякова (2003), Т. Пічела (1998), У. Сімпсона (1998), П. Стіла (2006), Дж. Феррарі (1992), Л. Юена (1983); дослідження академічної прокрастинації в працях Я. Варваричева (2008, 2010), Н. Карловської (2008), К. Мейя, А. Шиліна (2012); класифікація прокрастинації – Дж. Баторі (1993), Н. Мілграм (1992), Д. Моврер (1993); теорії походження й розвитку прокрастинації – Н. Мілграм (1995), Дж. Феррарі (1998); психологічні особливості осіб-прокрастинаторів досліджували Є. Базик (2013),  Е.П. Ільїн (2000), А. Шиліна (2012).

Прокрастинація проявляється в тому, що людина, усвідомлюючи необхідність виконання цілком конкретних важливих справ (посадові обов’язки, завдання освітнього процесу, власні справи тощо), ігнорує цю необхідність та відволікає свою увагу на побутові дрібниці чи розваги. Психологи часто визначають прокрастинацію як механізм боротьби з тривогою, що пов’язана з початком або завершенням будь-яких справ, ухваленням рішень [2, с.14]. В психологічній літературі під терміном «прокрастинація» мають на увазі свідоме відкладання суб’єктом намічених дій, не дивлячись на можливі проблеми [1; 2; 7].

К. Лей визначає прокрастинацію як добровільне, ірраціональне відкладання намічених дій, незважаючи на можливий майбутній негативний ефект для особистості [10, c. 474-495].

П. Стіл розглядає даний феномен як спосіб уникнення завдань, що викликають огиду [12, с.45]. У. Сімпсон, Т. Пічел і Дж. Феррарі (1992) наголошують на існуванні емоційної прокрастинації, коли свідоме відкладання «на потім» викликає «гострі відчуття» від виконання завдання безпосередньо перед настанням терміну [8, с. 360].

У релігійних текстах ХVII ст. феномен прокрастинації засуджується як один з тяжких гріхів [1, c. 123-124]. С. Джонсон визначає прокрастинацію як одну з основних слабкостей, що міцно вкорінилася в людській суті [9, с. 270]. Отже, як вказують історичні відомості, прокрастинацію не слід розглядати як феномен, який притаманний лише сучасності, оскільки дане явище має коріння в самій природі людини, воно пройшло крізь віки, значною мірою не змінивши своєї сутності.

У вітчизняній науковій літературі термін «прокрастинація» з’явився не так давно в 1992 році, однак перші згадки про прокрастинацію можна зустріти в народному фольклорі, оповіданнях, байках («По щучьему велению»), романах (І.А. Гончаров – «Обломов»). Варто зазначити, що прокрастинація є поширеним явищем серед різних народів, що має своє відображення в прислів’ях («Не відкладай на завтра те, що можна зробити сьогодні», «Зволікання смерті подібне», «Семеро одного не чекають»), приказках («Morgen, morgen nur nicht heute - sagen alle faulen Leute» – «Завтра, завтра, не сьогодні – так ледарі говорять», «Procrastination is the thief of time» – «Відкладання – злодій часу», «Delays are dangerous» – «Зволікання небезпечні», «Завтра, післязавтра, після-післязавтра – ніколи!»). Однак, існують приказки («Ранок вечора мудріший», «Сім разів відмір, один відріж», «Час розсудить й поставить все на свої місця», «Якщо можеш вплинути на ситуацію, впливай, а не можеш – зміни до неї своє відношення»), які зображають позитивні аспекти прокрастинації.

Таким чином, можна дати наступне визначення поняттю «прокрастинація» – це добровільне, ірраціональне відкладання намічених дій, незважаючи на можливі негативні наслідки для особистості.

Згідно з класифікацією, запропонованою Н. Мілграмом (2000) та співавторами (Дж. Баторі, Д. Моврер; 1993), виділяють п’ять основних видів прокрастинації:

- щоденна (побутова) є відкладання виконання справ регулярної важливості;

- прокрастинація у прийнятті рішень (в тому числі незначних);

- невротична прокрастинація – відкладання прийняття життєво важливих рішень (вибір професії, створення сім’ї тощо);

- компульсивна прокрастинація, при якій в одному суб’єкті поєднуються поведінкова прокрастинація та прокрастинація у прийнятті рішень;

- академічна прокрастинація – відкладання виконання будь-яких навчальних завдань (підготовка до іспитів, написання конспектів тощо) [11, с.16].

Варто зазначити, що існує вже багато досліджень феномену прокрастинації. Наприклад, у взаємозв’язку з рядом особистісних особливостей: обдарованість, тривожність, копінг-стратегії, мотивація тощо.

К. Оранж, вивчаючи проблеми негативного перфекціонізму в обдарованих студентів, встановив, що останні демонструють високий рівень схильності до перфекціонізму (89% досліджуваних відповіли ствердно на питання про відкладення завдань «на потім»), цей факт свідчить про те, що прокрастинація є значною проблемою в академічному середовищі [5]. М. Каган та інші вчені дійшли висновку, що академічна прокрастинація пов’язана з перфекціонізмом й обсесивно-компульсивними рисами особистості. Л. Хейкок встановив наявність прямого зв’язку між прокрастинацією й тривожністю [5].

Ж. Стобер та Ю. Юрмен визначили ознаки, які відрізняють занепокоєння від соматичної тривожності та депресії. Вчені наголошують, що теоретичні моделі занепокоєння тісно пов’язані з прокрастинацією. За результатами дослідження був виявлений високий рівень кореляції між занепокоєнням, з одного боку, й тривогою та депресією – з іншого. Прокрастинація й перфекціонізм були визначені вченими як «характерні риси занепокоєння [5].

Р. Классен зі співавторами провели ряд досліджень, які були присвячені прогнозуванню прояву прокрастинації. У першому дослідженні вивчався зв’язок між прокрастинацією, самомотивацією, академічною успішністю, самоповагою та ефективністю самомотивації особистості. Друге – ґрунтувалося на результатах самозвітів, де були отримані дані про студентів, найбільш схильних до прокрастинації. За результатами досліджень був зроблений висновок, що прокрастинація є мотиваційною проблемою, для подолання якої необхідно досягнення досить високого порогу автономності мотивації [5, c. 31-33].

К. Лей, вивчаючи зв’язок між особистісною тривожністю, прокрастинацією, станом тривожності та різновидами копінгу, встановила існування позитивного взаємозв’язку між станом тривожності та емоційно-орієнтованою копінг-поведінкою, при цьому, зв’язок між тривожністю та проблемно-орієнтованою копінг-поведінкою не встановлено [7, c. 247].

Л. Шуберт-Уолкер та Д. Стюарт вивчали подолання стану безсилля, викликаного прокрастинацію, виявили, що група, яка пройшла терапевтичні сесії з метою посилення почуття особистої влади, продемонструвала низький рівень прокрастинації, порівняно з групою, що відвідувала сесії традиційних навичок навчання. Вчені відзначили наявність позитивного ефекту зростання особистої влади, існування особистісної можливості змінити власні шаблони прокрастинації. Автори дослідження дійшли висновку, що страх невдач не пов’язаний з прокрастинацією, й щоб знизити рівень прокрастинації необхідно в більшій мірі орієнтувати учнів на виконання завдань [7, с. 248].

На підставі розглянутих теоретичних та емпіричних даних, нами було зроблено припущення стосовно існування зв’язку між психологічними особливостями особистості (екстраверсія, доброзичливість, нейротизм, відкритість новому досвіду, сумлінність, ситуативна й особистісна тривожність) та рівнем її схильності до прокрастинації.

Загальна чисельність вибірки емпіричного дослідження становила 30 осіб, віком від 19 до 23 років (15 осіб чоловічої та 15 осіб жіночої статі). Дана вибірка досліджуваних була сформована не випадково, адже існує припущення, що саме в період юності прокрастинація не бажана та негативно впливає на формування особистості, про що наголошували в своїх працях Р.А. Баранова (2008),
Н.Н. Карловська (2008), С.Б. Мохова (2013), Е.Ю. Панькова (2011).

Для перевірки висунутих гіпотез були використані методики, які спрямовані на виявлення рівня прокрастинації у повсякденному житті («Шкала загальної прокрастинації» С. Lay), визначення міри прояву психологічних особливостей особистості – «Big 5» (в адаптації А.Г. Грецова), визначення рівня ситуативної та особистісної тривожності в структурі особистості опитувальник
Ч.Д. Спілбергера − Ю.Л. Ханіна.

Аналіз результатів був здійснений за допомогою кореляційного аналізу (коефіцієнту ρ-Спірмена). У таблиці відображені всі значимі зв’язки рівнів прокрастинації особистості з обраними особистісними особливостями, які були отримані у ході дослідження.

Таблиця

Результати емпіричного дослідження зв’язку рівня прокрастинації з особистісними особливостями

 

 

Особистісні особливості

Рівень прокрастинації

Екстраверсія

0,063

Нейротизм

0,041

Відкритість новому досвіду

0,066

Сумлінність

 -0,366*

Доброзичливість

-0,029

Тривожність ситуативна

0,261

Тривожність особистісна

    0,546**

* Кореляція значима на рівні р≤0,05

** Кореляція значима на рівні р≤0,1

 

Як ми можемо помітити з вищезазначеної таблиці, отримані зв’язки між рівнями сумлінності, особистісної тривожності та прокрастинації є значимими й підтверджують достовірність висунутих нами припущень.

Отже, можемо зробити ряд наступних пояснень: особистість, яка має низький рівень прокрастинації, демонструє високий рівень сумлінності (ρ=-0,366; p≤0,05). Сумлінність ми розглядали як наявність потенційних можливостей по досягненню завдань самоактуалізації, самомотивування діяльності й, головне, забезпечення захисту від стресу в процесі будь-якої діяльності. Негативний значимий зв’язок свідчить про те, що людина вміє організовувати свої дії, контролювати свої вчинки й бути наполегливою в досягненні власної мети, а отже, в меншій мірі демонструвати схильність до прокрастинації.

Встановлений значущий позитивний зв’язок між особистісною тривогою та рівнем прокрастинації (ρ=0,546; p≤0,01), чого не можна сказати про тривожність  ситуативну, де такого зв’язку не виявлено (ρ=0,261). Тривожність, як риса особистості, припускає стурбованість з приводу широкого спектра життєвих явищ та може служити передумовою прокрастинації, суб’єктивно збільшуючи важливість й складність майбутньої діяльності, викликаючи сумніви у власних силах і бажанні відкласти їх виконання, відтягуючи момент неприємної події.

Пояснити отриману залежність можна тим, що людина, усвідомлюючи необхідність виконання цілком конкретних важливих справ, ігнорує цю необхідність та відволікає свою увагу на побутові дрібниці чи розваги. При цьому, особистість починає переживати зростаючу тривожність, почуття провини, невпевненість у позитивному вирішенні ситуації, а усвідомлення тимчасовості рамок й очікування оточуючих – ще більше підсилюють тривогу, створюючи напружену знервовану обстановку, псуючи самопочуття, що ніяк не сприяє швидкому вирішенню ситуації. Тому, тривожність як особистісна риса особистості припускає можливість існування стурбованості з приводу широкого кола життєвих явищ, та виступати передумовою прояву прокрастинації, коли суб’єкт самостійно підвищує важливість й складність майбутньої діяльності, викликаючи сумніви у власних силах та бажання відкласти їх виконання, відтягуючи момент неприємної події. Отримані дані підтверджуються дослідженнями В.А. Іванух, в яких був встановлений прямий кореляційний зв’язок прокрастинації з особистісною тривожністю [3].

Про пряму залежність між рівнем прокрастинації та тривожністю вказували вчені М.М. Карлівська й Р.А. Баранова наголошуючи, що при зіткненні з численними труднощами, не володіючи навичками їх подолання, прокрастинатор може відмовитися від своїх життєвих планів, почати вважати себе пересічною особистістю, резерви й здібності якої вже вичерпані. Невпевнена в собі людина перебуває в напруженому стані тривоги та занепокоєння за результати своїх дій, відмовляється від цілком реальних цілей, низько оцінює свої можливості [4].

Не було встановлено значимого зв’язку між доброзичливістю як особистісною рисою та рівнем прокрастинації (ρ= -0,029), але якщо розглянути тенденцію, то очевидно, що між цими характеристиками буде негативний зв’язок. Відомо, що доброзичливість є здатністю не лише відчувати, а й виявляти свою уважність й симпатію; вміння приймати іншого навіть тоді, коли не схвалюєш його вчинки; певна готовність для підтримки інших. Вороже налаштована людина знаходячись під зовнішнім тиском, вступаючи в конфлікт зі звичайними людьми чи керівництвом й, таким чином, легко потрапляє у пастку відкладання виконання справ на потім, витрачаючи психічну енергію не на планування та конкретну діяльність, а на переживання щодо наявної ситуації, «прокручування» можливих варіантів власної поведінки стосовно орієнтації на відношення з іншими, а не справи як такої.

Не проявилася залежність між рівнем екстраверсії та рівнем прокрастинації (ρ=0,063). Отриманий результат можна пояснити тим, що схильність до прокрастинації варто розглядати як набуту, соціально обумовлену властивість індивіда; на відміну від екстраверсії як властивості особистості, що зумовлена більшою мірою темпераментом й меншою мірою доступна свідомому регулюванню, а отже, відносяться до більш сталої, вродженої характеристики. Означені характеристики виявляють різні сторони особистості: з одного боку – характерологічні (соціально набуті, ті що можна змінити певними вольовими зусиллями), а з іншого – темпераментальні (вроджені, незмінні, такі, що не залежать від бажання чи вибору людини).

В результаті дослідження не було виявлено залежності між рівнем нейротизму та рівнем прокрастинації (ρ=0,041). Нейротизм (за Великим тлумачним словником сучасної української мови, 2005) – це характерологічна особливість людини, що виражається в схильності до невротичних реакцій, нервових зривів, стану тривоги тощо. Реалізація дій з метою досягнення бажаного завжди пов’язана з високим рівнем емоційного напруження, що може мати свій вияв у досить високих показниках нейротизму. Слід зауважити, що рівень нейротизму може свідчити про звільнення людини певною мірою від ситуаційних вимог й здатність приймати рішення, що стосуються вибору тих чи інших актів поведінки, спираючись на сформовані настанови, ідеали, а не на аналіз конкретних ситуаційних спонукань чи вимог, тож рівень прокрастинації вірогідно не буде в цілому та повністю залежати від нейротизму, а скоріше обумовлюватися та керуватися й іншими особливостями особистості.

Стосовно показника відкритості новому досвіду також не встановлено залежності зі схильністю до прокрастинації (ρ=0,066). Зауважимо, що ми розуміли «відкритість до нового досвіду» як важливу передумову успішної адаптації до нових умов й ситуацій, які постійно змінюються під час життєдіяльності, при цьому людина здатна самостійно контролювати власну діяльність відповідно до своїх особистісних цінностей, ідеалів та настанов. Отже, маємо наступне: особистість як динамічна система, що завжди розвивається, вирішує щоразу ті питання, які є нагальними саме на той час, які вважає для себе першочерговими, значимими й актуальними. Співвідносячи попередньо інтерпретовані результати, можна зазначити, що індивіди, які мають високий рівень схильності до прокрастинації є вразливими до ситуації, в котрій вони опиняються, тому, напевно, їм складно адаптуватися до нових ситуацій через обмежене коло стратегій емоційного реагування та подолаючої поведінки, а свідомі зусилля, що позначаються на емоційному рівні реагування у вигляді мобілізації зусиль волі, переживаються не як позитивний факт, а як стан напруги/тривоги.

Висновок. Дані емпіричного дослідження емпірично підтверджують висвітлені теоретичні відомості стосовно даного феномену. Адже, знаючи якості особистості, можна повно розкрити її здатність до прокрастинації та зробити прогноз стосовно ефективності та суб’єктивної користі. Проведене емпіричне дослідження не вичерпує всієї глибини проблеми, оскільки прокрастинація є маловивченим явищем та потребує поглибленого дослідження. Подальші перспективи вивчення феномену прокрастинації полягають у з’ясуванні методів подолання прокрастинуючих тенденцій, а також позитивної сторони даного аспекту (на кшталт «Сім разів відмір, один відріж», «Ранок вечора мудріший» й тому подібне). Цікавим та інформативним, на нашу думку, було б додавання в дослідження прокрастинації змінних емоційно-вольової та мотиваційної сфер.

 

Література

1.      Варваричева В.И. Феномен прокрастинации: проблемы и перспективы исследования / В.И. Варваричева // Вопросы психологии. – 2010. – № 3. – С.121-132.

2.      Ильин Е.П. Работа и личность. Трудоголизм, перфекционизм, лень /
Е.П. Ильин. – М: Питер, 2011. – 224 с.

3.      Іванух В.А. Психологічні чинники прокрастинації. Психологічні проблеми сучасності: тези Х науково-практичної конференції студентів та молодих вчених (11-12 квітня). – Львів, 2013. – С. 24-26.

4.      Карловская Н.Н. Взаимосвязь общей и академической прокрастинации и тревожности у студентов с разной академической успеваемостью [Электронный ресурс] / Н.Н. Карловская, Р.А. Баранова // Режим доступу: URL: http://www.researchgate.net/profile/Natalia_Karlovskaya/publication/235728818_General_and_academic_procrastination_and_anxiety_in_students_with_different_progress/file/79e41512eea2f46bb8.doc

5.      Мохова С.Б. Психологические корреляты общей и академической прокрастинации у студентов / С.Б. Мохова, А.Н. Неврюеев // Вопросы психологи. – 2013. – №1. – С. 24-35.

6.      Психологический словарь / под ред. Б.Г. Мещерякова, В.П. Зинченко. – СПб.: ПРАЙМ-ЕВРОЗНАК, 2003. – 672 c.

7.      Шиліна А.А. Особливості та взаємозв’язок копінг-стратегій студентів з різним рівнем прокрастинації / А.А. Шиліна // Вісник Харків. нац. пед. ун-ту. – 2012. – Сер. Психологія. – Вип. 43. Ч.ІІ. – С. 243-249.

8.      Ferrari, J.R., & Scher, S.J. (2000). Toward an understanding of academic and nonacademic tasks procrastinated by students: The use of daily logs. Psychology in the Schools, 37(4), − Рp. 359-366.

9.      Johnson, E.M., Green, K.E., & Kluever, R.C. (2000). Psychometric characteristics of the revised procrastination inventory. Research in Higher Education, 41(2), − Рp. 269-279.

10.   Lay, C.H. (1986) At last, my research article on procrastination. Journal of Research in Personality, V. 20 (№ 4), – Pp. 474-495.

11.   Milgram, N.A. (1992) Procrastination: A malady of modern time. Boletin de Psicologia, Vol. 35:83. – Р.102.

12.   Steel, P. (2009) The nature of procrastination: a meta-analytic and theoretical review of quintessential self-regulatory. − Р. 94.