Экономические науки/6.Маркетинг и менеджмент

Гузенко В.С.

Дніпропетровський державний аграрно-економічний університет, Україна

Кооперативи як форма підтримки особистих підсобних господарств

У реаліях сучасного світу все більшу значимість знаходять форми господарювання, що бережуть «соціальну тканину» суспільства. Досвід окремих країн свідчить, що до таких форм відноситься кооперація. Падіння обсягів сільськогосподарського виробництва, руйнування старих традиційних форм господарювання сильно загострили соціально-економічний стан особливо в сільській місцевості. Для забезпечення життєдіяльності сільського населення може використовуватися форма діяльності – кооперація.

В умовах обмеженості ресурсів кооперація може розвивати нетрадиційні, але затребувані види діяльності, створювати і підтримувати робочі місця, знижувати соціальну напруженість у селі. Варто врахувати і той факт, що ця форма господарювання має багатий досвід у нашій країні, демонструє свою стабільність і здатність до самозбереження на всіх етапах свого становлення і розвитку.

Власники особистих підсобних господарств стикаються з великою кількістю труднощів, які пов'язані з реалізацією виробленої сільськогосподарської продукції, обробкою земельних ділянок, забезпеченням кормами, транспортними послугами, зооветеринарною і агрономічною допомогою, фінансово-кредитними послугами.

Розпад системи централізованих поставок призвів до значних труднощів з реалізацією продукції, а також до виникнення стихійних продовольчих ринків, появі маси посередників, які привласнюють значну частину прибутку. Частка сільгоспвиробників у роздрібній ціні продукції становить усього 20-40%, а в розвинених закордонних країнах – 50%). У країнах з розвинутою ринковою економікою знижується частка сільського господарства у вартості товару через досить низькі витрати сільськогосподарського виробництва, більш високі витрати при переробці продукції, що пов'язано з якістю і рівнем переробки, розфасовки і упакування. В Україні ж у більшості випадків якість переробки не підвищується, а навпаки, знижується, але незважаючи на це, частка переробних підприємств у кінцевій ціні росте. Загальновідомо, що ціни на сільськогосподарську продукцію збільшуються значно повільніше, ніж ціни на промислову продукцію, отже, підвищуються і витрати сільськогосподарського виробництва. Якщо великі підприємства зіштовхуються при реалізації виробленої продукції зі значними труднощами, то дрібним сільгосптоваровиробникам реалізувати продукцію ще складніше. Більшість з них змушені реалізовувати вироблену продукцію дрібними партіями, що значно знижує їхній прибуток. Істотну суму становлять різні платежі і збори на ринку.

Особливі труднощі виникають у товаровиробників, що перебувають у віддалені від ринків збуту, тому що транспортні видатки значно підвищилися у зв'язку з різким подорожчанням пально-мастильних матеріалів. Крім того, відбувається обмеження попиту на товарну продукцію з боку населення і, як наслідок, зникнення внутрішньосільського ринку продовольства.

Поряд із труднощами збуту надлишків виробленої продукції в сільській місцевості у власників особистих підсобних господарств існує і безліч інших проблем. Наприклад, обробка земельних ділянок. Збільшення земельних ділянок під особисте подвір'я за рахунок земельної частки стримується неможливістю обробки великої площі землі.

Особисті підсобні господарства бідують також у забезпеченні тварин кормами. При адміністративно-командній системі великі сільськогосподарські підприємства надавали працівникам корми для тварин. Зараз далеко не всі сільгосппідприємства в стані це зробити. Виникають проблеми не тільки із забезпеченням тварин кормами, але й з наданням зооветеринарних послуг.

Поряд із цим у особистих підсобних господарств є й інші проблеми. Так, їх власники украй рідко беруть кредити в банках. Причини цього – небажання комерційних банків зв'язуватися з «бідними» клієнтами (адже в сільській місцевості найнижчий рівень оплати праці), а також відсутність у сільських жителів навичок звернення до кредитних установ. Більшість власників особистих підсобних господарств воліють звертатися за фінансовою допомогою до підприємства, працівниками якого вони є. Багато сільських жителів займають кошти в родичів і знайомих. У цих умовах необхідне створення кредитних кооперативів, союзів, фондів підтримки малого підприємництва. У процесі створення кредитних кооперативів необхідно опиратися не тільки на досвід країн з розвинутою ринковою економікою, але й на досвід дореволюційної України, коли кредитна кооперація розвивалася досить успішно.

Кредитні кооперативи краще задовольняють потреби дрібних сільськогосподарських товаровиробників, чим банки і інші фінансові організації. Крім доступності для сільських жителів кредитні кооперативи мають і ряд інших переваг: швидкий розгляд заявок; участь членів кооперативу в керуванні його діяльністю, отже, доступність інформації про діяльність кооперативу. Однак у цей час вони видають тільки короткострокові кредити, довгострокові кредити видавати проблематично, тому що в сформованих економічних умовах дуже важко управляти ризиками. Кредитні кооперативи роблять своїм членам і інші послуги: займаються закупівлею товарів, вирішують проблему реалізації продукції, надають безкоштовні консультації, роблять бухгалтерські і юридичні послуги, організують навчання власників господарств.

У результаті руйнації економічних зв'язків між підприємствами з виробництва, переробки і реалізації сільгосппродукції. Одним з виходів з положення, що створилося, є кооперування всіх учасників ланцюга просування продукції від виробника до споживача. У цей час створення кооперативних вертикальних структур можливо у формі споживчих кооперативів. У приміських районах промислових центрів особистих підсобних господарств поєднуються у тваринницькі товариства.