Галич Валентина Василівна

Чернігівська спеціалізована школа І–IІІ ступенів “Надія”, Україна

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ ТВОРЧОЇ

Й ПІЗНАВАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ УЧНІВ

Нагальна потреба активізації творчо-перетворюючої діяльності в умовах ускладнення суспільного розвитку викликала необхідність глибокої наукової розробки проблеми творчості, що, відповідно, знайшло відбиток у багатьох науках – філософії, психології, педагогіці, нейрофізіології, кібернетиці, соціології та ін. У науковій літературі є різноманітні трактування феномена творчості, висловлюються різноманітні думки про природу, об’єктивну основу, структуру творчого процесу, про формування творчих здібностей людини. І тут необхідно, насамперед, звернути увагу на багатоплановість вживання поняття “творчість”. Воно розглядається як “активність”, “діяльність”, “процес”, “вид діяльності”, “тип діяльності”, “форма” тощо. Різноманітні його сторони відбиваються в поняттях: творчий початок, творчий потенціал, творчі здібності, творчі можливості, творче мислення, творча активність, творче ставлення, творча свідомість, творча діяльність, творча праця, творча особистість.

Дослідження творчості розпочате давно. Однак більшість учених, виходячи з методологічних позицій, вбачали у творчості найбільш повно виражену волю прояву людського духу. Вважалося, що воля взагалі не піддається науковому аналізу. Ідея цілеспрямованого підвищення ефективності творення нових, оригінальних, суспільно значущих цінностей розглядалася як порожня забава. Панувала думка і навіть більше того – переконання, що свідома діяльність людей, усього суспільства не може впливати, скажімо, на формування геніальних художників, винахідників, учених. Це, немовби, дано тільки обраним. Існування об’єктивних законів людської творчості фактично заперечувалося.

У 20 – 30-і роки дослідженням цієї проблеми займалися переважно психологи та фізіологи. З другої половини 50-х років і дотепер теорія творчості розробляється активно і на різних рівнях. Результати дослідження узагальнені в монографіях, статтях, дисертаціях, регулярно проводяться семінари з проблем методології і теорії творчості.

Глибока, систематична робота сприяла різнобічній розробці як теоретичних, так і практичних питань творчості. Дослідникам даної проблеми вдалося успішно розкрити значення образного мислення, яке філософи, як правило, не розглядають, простежити його зв’язок із вербально понятійним мисленням у творчому пошуку, по-новому осмислити зв’язки мислення і мови, показати роль підсвідомості та інтуїції у творчості, визначити місце у творчому пошуку проблеми, гіпотези, аналогії, моделювання, матеріального й уявного експерименту і, нарешті, зрозуміти зв’язок формальної і діалектичної логіки, показати, що діалектична логіка є логіка творчості, логіка винаходів і відкриттів. Крім того, введення теорії творчості у філософію дає змогу у перспективі глибше зрозуміти зміст зв’язки і субординацію найважливіших філософських категорій.

Характер творчості і сам творчий процес визначаються багатьма чинниками: потребами і запитами суспільства; конкретними економічними, політичними та ідеологічними умовами даного суспільства і часу; обсягом знань і сукупністю досягнень у тій чи іншій галузі; біологічними і психологічними особливостями людської особистості; традиціями, можливостями людської свідомості; життєвим досвідом; інтелектуальними здібностями; емоційністю тощо.

Творчий процес являє собою складний акт, пов’язаний з високим напруженням всіх духовних сил людини. Він потребує інтенсивної розумової діяльності й уяви, концентрації уваги, вольового напруження і мобілізації всіх знань досвіду людини на вирішення поставленого завдання.

Водночас у процесі творчості здійснюється перехід від незнання до знання, вихід за межі вже відомого, накопичення нових знань. При цьому можливий не тільки подальший їхній розвиток, поглиблення, поповнення, але й заперечення старого зв’язку з виникненням нової ситуації.

Багато вчених приходили до висновку, що для аналізу творчого процесу необхідно визначити “його генетичну клітинку”. Так, Г. А. Давидова вважає генетичною “клітинкою” розвитку всього різноманіття творчих здібностей людей, загальною і постійною підставою сукупної людської творчості як поступального прямування історії – працю, поряд з іншими його особливостями. [4, с. 13–14].

Б. М. Кедров і Н. Л. Гіндиліс у роботі “Творчий процес і щаблі пізнання” визначають таку клітинку творчості, як “відкриття чогось нового в самому звичайному житті”. Посилаючись на відповідь Д. І. Менделєєва на питання, як він відкрив періодичний закон, що виявилося кульмінаційним моментом його наукової творчості, автори пишуть: “Звичайно на всіх стадіях розвитку творчості зберігається генетичний, спадкоємний зв’язок у всіх такого роду процесів із вихідною їх “клітинкою”, в якій у зародку, в нерозвиненому вигляді подані обидві елементарні для даної області явищ дії – “дивлячись і пробуючи” (тобто спостерігаючи і перевіряючи на досвіді). Без них ... неможливий ніякий творчий процес узагалі” [7, с. 16–17].

Отже, формування всебічно розвиненої, активної творчої особистості учня – одне з найголовніших завдань, які покликана розв’язати сучасна загальноосвітня школа.

Література

1. Давыдова А. Г. Творчество и диалектика. – М. : Наука, 1976. – 175 с.

2. Кедров Б. М., Гиндилис Н. Л. Творческий процесс и ступени познания // Природа. – 1981. – № 7. – С. 14–22.