Кокун О.М.

Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України

 

фахові Особливості психофізіологічної

готовності студентів до педагогічної діяльності

 

Досягнення студентами належного рівня психофізіологічної готовності до майбутньої професійної діяльності є одним з найвагоміших завдань їх підготовки у ВНЗ. Важливість цього завдання постійно збільшується, що зумовлено невпинним зростанням і зміною професійних вимог, підвищенням стресогенності різних видів професійної діяльності. А рівень фізичного розвитку студентів, стан їх здоров’я, рівень розвитку когнітивних функцій, при цьому, як показують результати численних досліджень, навпаки, погіршується. Закономірним наслідком цього є збільшення різноманітних проявів порушення професійної адаптованості молодих фахівців – підвищена тривожність, дратівливість, стомлення, безсоння, "синдром емоційного вигорання" тощо. В подальшому це може призводити до виникнення у них різних соматичних і нервово-психічних хвороб – так званих хвороб стресу.

Можливість попередити зазначені негативні тенденції значною мірою могла би бути забезпечена шляхом цілеспрямованого формування психофізіологічної готовності студентів до майбутньої професійної діяльності. І особливо актуальним це є для тих з них, хто опановує педагогічні спеціальності. З одного боку, це пов’язано із величезним суспільним значенням педагогічної діяльності, а з іншого – із властивими їй складністю, стресогенністю та значними психофізіологічними витратами.

Психофізіологічна готовність до педагогічної діяльності нами розуміється як цілісна система психофізіологічних якостей (підсистем) особистості, взаємоспівдія яких забезпечує підтримання оптимальної працездатності вчителя, досягнення ним належно рівня адаптаційних можливостей і як наслідок – здійснення високоефективної педагогічної діяльності. При цьому, до основних компонентів такої готовності відносимо фізичну, адаптаційну, інформаційну та мотиваційну, а також готовність провідних для здійснення педагогічної діяльності когнітивних функцій (мислення, пам’яті, уваги та ін.).

Нижче ми розглянемо один із визначених у наших дослідженнях аспектів психофізіологічної готовності студентів до педагогічної діяльності – фаховий.  У цих дослідженнях взяли участь 748 студентів чотирьох ВНЗ Києва та Переяслав-Хмельницького. При проведенні досліджень використовувались: анкетування (26 питань), методика діаг­но­с­тики рівня соціальної фрустрованості Вассермана-Бойко, мето­дика са­мо­­оцінки рівня тривожності Спілбергера-Ханіна, шкала самоефек­тив­но­сті Р. Шварцера та М. Єрусалема

Зважаючи на те, що за використаними в нашому дослідженні показниками були встановлені достатньо істотні статеві та регіональні відмінності, виявлення фахових особливостей психофізіологічної готовності студентів до педагогічної діяльності проводилось шляхом порівняння за t-критерієм Стьюдента середніх значень показників, отриманих досліджуваними студентами різних спеціалізацій окремо для чоловіків і жінок.

Статистичний аналіз отриманих результатів показав, що студентки-першокурсниці природничо-географічного факультету мають достовірно кращі (p £ 0,05) за студенток-філологів стосунки з однокурсниками та викладачами. Та найбільш наочними, щодо фахових особливостей психофізіологічної готовності до педагогічної діяльності, є відмінності встановлені на V курсі. Так, виявилось, що студентки-філологи мають достовірно вище (p £ 0,05) позанавчаль­не навантаження, самооцінку власного навчаль­ного та загального навантаження, зацікавленість у навчанні та самооцінку власних педагогічних знань та вмінь.

Студенти-першокурсники філологічного факультету (як жінки, так і чоловіки) на достовірному рівні (p £ 0,05 - 0,001) більше за студентів факультетів фізичного виховання та кібернетики витрачають часу на підготовку до навчальних занять (і як наслідок вище оцінюють своє навчаль­не навантаження), мають більший намір працювати вчителем, а також вищі, ніж у студентів  факультету фізичного виховання зацікавленість у навчанні та меншу кількість та обсяг занять фізичною культурою та спортом. Крім того, студенти-філологи (жінки) відрізняються гіршою динамікою працездатності впродовж навчального дня та тижня в порівнянні із студентами факультету фізичного виховання, та більшою кількістю ознак втоми, що виникають під час навчання; а чоловіки – кращими стосунками з викладачами, меншими рівнями соціальної фрустрованості та реактивної тривожності, більшою схильністю до паління.

Студенти-кібернетики витрачають достовірно більше (p £ 0,05 - 0,001) часу у порівнянні із студентами факультету фізичного виховання на підготовку до занять, вище оцінюють своє навчаль­не навантаження, відмічають більшу кількість ознак втоми, що виникають під час навчання, мають кращі стосунки з викладачами та зацікавленість у навчанні, нижчий рівень соціальної фрустрованості. У той же час, студенти факультету фізичного виховання мають більший намір працювати вчителем (викладачем), більшу кількість та обсяг занять фізичною культурою та спортом, менше палять.

Отже, на основі результатів проведених досліджень можна стверджувати, що фахові особливості психофізіологічної готовності студентів до педагогічної діяльності полягають у тому, що у студентів-філологів, порівняно із студентами факультетів фізичного виховання та кібернетики, вищі мотиваційний та інформаційний компоненти такої готовності. У студентів факультету фізичного виховання: вищий фізичний компонент, порівняно із двома іншими спеціалізаціями; вищий  мотиваційний компонент, порівняно із студентами-кібернетиками, у яких, у свою чергу, вже є кращим інформаційний компонент.

Перспективи подальших досліджень полягають у розробці та апробації практичних рекомендацій щодо формування психофізіологічної готовності студентів до педагогічної діяльності з урахуванням особливостей їх спеціалізації.