Вилгін Євген Аркадійович,

к.держ.упр., докторант Міжрегіональної академії управління персоналом

Механізм державного регулювання інфраструктурно-інвестиційних послуг

Як правило, в Україні переважають шляхи з низькою пропускною спроможністю та нерозвинутим сервісом. Майже всі шляхи проходять через населені пункти, що не відповідає вимогам до міжнародних транспортних коридорів. Будівництво нових доріг покладається саме на приватних інвесторів, чому має сприяти реалізація Закону України “Про концесії”.

Оскільки сектор телекомунікацій залишається найбільш лібералізованим, то саме в ньому спостерігається збільшення приватних інвестицій. Реформи в будівництві доріг пов’язані з юридичним відокремленням регулювання від управління автодорогами. Разом з цим, невирішеною залишається проблема фінансування. Країна отримала певний досвід спільного фінансування будівництва автобану „Одеса-Київ”, коли реалізація великомасштабного проекту стала можливою саме через пошук спільних вигод і спільне фінансування.

Зміст та перебіг реформ в системі охорони здоров’я різних країн пострадянського простору не дає можливості оцінити внесок чиннику децентралізації. Вважається, що прогресивніші країни запровадили медичне страхування за рахунок податку на заробітну плату. Угорський, чеський та польський уряди впровадили далекосяжні механізми медичного страхування, а от більшість інших страхових систем виявилися частковими, щоправда, у Киргизії існувало успішне медичне страхування. Проте, на сьогоднішній день вже відмічаються недоліки прийнятих систем. Так, у Польщі обов’язкове державне медичне страхування становить значний тягар на доходи громадян, однак попит на державні медичні послуги майже відсутній. Більшість споживачів медичних послуг звертаються до приватних установ, які мають високотехнологічне забезпечення, чого позбавлені державні медичні заклади.

Незначні темпи реформ в галузях інвестиційної інфраструктури характеризуються обмеженою участю приватного сектора, монополією на пропозицію послуг, слабкими регуляторними інституціями і є джерелом для перерозподілу ресурсів та забезпечення цілей соціального страхування замість цілей ефективної роботи та прибутковості. Хоча багато галузей інфраструктури характеризуються надлишковими потужностями (зокрема, залізничний транспорт та електроенергетика), якість наданих послуг залишається незадовільною.

Основними причинами нерозвиненості інвестиційної інфраструктури є такі:

1) значний ступінь бюджетного фінансування галузей інфраструктури;

2) адміністративний контроль над підприємствами, що переважно знаходяться у державній власності.

Досвід розвинених країн показав, що ефективність функціонування підприємств недержавної форми власності в ринкових економічних системах, як правило, вища, ніж державних. Незважаючи на деякі недоліки, механізм ринкового регулювання інфраструктурних послуг впливає на поширення цих послуг серед незабезпеченого населення, сприяє скороченню управлінського апарату підприємств, підвищенню рівня менеджменту, що позначається на економії значних обсягів ресурсів і зростанні ефективності діяльності, забезпечує кращу якість послуг, не вимагає державного субсидування та збільшує податкові надходження до бюджету.

Позитивні результати на користь ринкового забезпечення заперечуються в інших дослідженнях, що більше деталізують проблему регулювання інвестиційної інфраструктури і припускають, що навіть якщо ринкові сили ведуть до зростаючої концентрації, це не обов’язково свідчить, що втручання приватних агентів в прийняття рішень веде до ефективності. Отже, вища ефективність приватного забезпечення може бути пов’язана з вищим ризиком невдачі ринкового механізму регулювання. І хоча приватна власність за умов конкуренції врешті-решт має призвести до появи більш ефективного власника підприємства інфраструктури, на проміжних етапах від невдалого проекту будуть страждати споживачі послуг, рівень добробуту яких буде знижуватися. В той же час, з цим може бути пов’язане і відносне зниження темпів зростання ВВП на одну особу.

За даних умов уряд може бути більш активним учасником в забезпеченні інфраструктури через позитивні екстерналії від кожного інфраструктурного проекту, шляхом отримання фіскальних дивідендів від зростаючої економічної активності. Тому доцільним в сучасних трансформаційних економіках вбачається якщо не приватизація підприємств інфраструктури, то розподіл відповідальності за забезпечення інфраструктурних послуг між державою та приватними агентами.

Забезпечення більшості галузей інфраструктури носить переважно територіальний характер, оскільки підприємства та заклади інвестиційної інфраструктури здатні забезпечити потреби обмеженої кількості суб’єктів господарювання, що функціонують на даній території. Виняток можуть становити електроенергетика, транспорт та дороги. Тому ступінь надання самостійності місцевим органам влади відіграє значну роль у забезпеченні інфраструктури.