УДК 336.22

Доц. Гринкевич С.С., Севастьянова Г.В., Голубка М.М.

Львівська комерційна академія

ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ АДМІНІСТРУВАННЯ ПОДАТКУ НА ДОДАНУ ВАРТІСТЬ

Рівень надходжень до бюджету сум того чи іншого податку залежить не тільки і не стільки від рівня податкової ставки, скільки від бази обчислення податкового зобов’язання. На нашу думку, чинним податковим законодавством України не проведено чіткого розмежування між поняттями “об’єкт оподаткування” і “об’єкт нарахування податкового зобов’язання”. Вони трактуються як обсяг продажу товарів, виконання робіт, надання послуг. Ідентифікація та ототожнення різних за економічною природою понять суттєво ускладнюють внутрішні суперечності в системі побудови податку. Природно, об’єктом оподаткування ПДВ виступає додана вартість. Уся складність у тому, що вона безпосередньо не фігурує при обчисленні податку, а визначається методом різниці між цінами продажу і закупівельною вартістю. Можна констатувати, що обороти з продажу не можуть виступати об’єктом податку, а лише об’єктом нарахування однієї зі складових частин ПДВ – податкового зобов’язання (податку з продажу). Разом з тим закупівельна вартість матеріальних ресурсів, оплачені роботи й послуги слугуватимуть базою для нарахування податкового кредиту (податку з купівель). Таким чином, до бюджету перераховуватиметься позитивна різниця між податковим зобов’язанням і податковим кредитом, а не обчислений податок з продажу.

Наступна проблема, пов’язана з формуванням бази оподаткування, полягає у її штучному підвищенні. Це насамперед стосується нарахованих сум амортизації основних засобів і нематеріальних активів. Введеними в дію з 01.01.2002 р. Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку передбачено (стандарт № 3 “Звіт про фінансові результати”), що амортизаційні відрахування є елементом собівартості. Тому за непрямого методу розрахунку ПДВ нараховану амортизацію доцільно включати в базу для нарахування податкового кредиту. Особливої актуальності це набуде при введенні податку на майно підприємств. У цьому випадку амортизація включатиметься одночасно в базу для нарахування і ПДВ, і податку на майно.

Продовжуючи аналіз механізму формування бази оподаткування з ПДВ, слід відзначити його громіздкість, подвійне оподаткування, законодавчу неврегульованість дати виникнення податкового зобов’язання. Подвійне оподаткування має місце при реалізації підакцизних товарів, коли в оподатковуваний ПДВ оборот включається сума акцизного збору. Факт подвійного оподаткування має місце і при реалізації товарів і послуг, які не віднесені до категорії підакцизних. Так, згідно з національним податковим законодавством, до складу валових витрат (складова частина бази оподаткування ПДВ) входять ресурсні й майнові платежі, відрахування до цільових соціальних фондів держави (нарахування на заробітну плату), місцеві податки і збори, патенти, ліцензійні збори тощо. Роздутий у такий спосіб в інтересах фіску об’єкт податку за достатньо високої ставки в розмірі 20% істотно деформує цінові пропорції, активізує інфляційні процеси, порушує параметри споживання, пригнічує підприємницьку й ділову активність. Вихід очевидний – формування прозорої, на засадах рівнонапруженості системи оподаткування, за якої кожен її елемент має чітко визначений об’єкт оподаткування, джерело сплати податку і не входить у податкову базу інших носіїв фіскально-економічної суті при їх справлянні.

Сучасне законодавство в галузі оподаткування значною мірою неврегульоване з національними Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку в частині визначення дати виникнення валового доходу. З позицій фіску, моментом настання податкового зобов’язання вважається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата відвантаження товарів, виконання робіт, надання послуг, або дата зарахування коштів на поточний рахунок платника податку. За чинною системою фінансового рахівництва, реалізованим вважається товар, на який передано право власності.

Досліджуючи цю проблему, можна окреслити аспекти, пов’язані з оподаткуванням реалізованої продукції як оплаченої. Виробник готової продукції, продавши кінцевому споживачеві товар, сплачує ПДВ державі. Проте, у випадку несплати своїм постачальникам, у нього виникає кредиторська заборгованість перед ними. Як наслідок, відвантаживши товар у вигляді напівфабрикатів виробнику готової продукції, “кредитор” цілком законно не виконує податкових зобов’язань перед державою – адже така продукція не реалізована. Тобто розривається ланка надходжень сум ПДВ до бюджету, порушується своєчасність та повнота їх надходжень і до того ж суб’єкти господарської діяльності можуть зловживати законним ухиленням від сплати податків (у випадку, коли вони пов’язані відповідними інтересами). Перехід на загальновизнані у світі принципи бухгалтерського обліку і фінансової звітності зумовлює потребу врахування бази оподаткування ПДВ за фактом передачі права власності на продукцію (роботи, послуги). Разом з тим з’являються суттєві перепони, властиві для країни з постсоціалістичною економікою, – високий рівень монополізації та недостатній розвиток суб’єктів господарювання недержавної форми власності. Виходів з окресленої ситуації два – або збільшення державного замовлення з високою гарантією оплати (на сучасному етапі це вкрай неефективно), або ж прискорення процесу приватизації в контексті структурної перебудови національної економіки й комплексної фінансової реформи.

На наш погляд, чинна методика відшкодування дебетового сальдо з ПДВ негативно впливає на фінансовий стан платників. Завдання полягає у лібералізації режиму повернення дебетового сальдо з ПДВ. Доцільно надати самим платникам право вибору однієї з форм відшкодування, керуючись їхніми комерційними інтересами: повернення суми переплати на поточний рахунок підприємства за його письмовою заявою; зарахування від’ємної різниці податку у рахунок наступних платежів; видача казначейського чеку на суму бюджетної заборгованості.