Черненко М.І.

Дніпропетровський національний університет

МЕДИКО-СОЦІАЛЬНА ЕКСПЕРТИЗА ПРИ ВІДДАЛЕНИХ НАСЛІДКАХ ЧЕРЕПНО-МОЗКОВОЇ ТРАВМИ

Черепно-мозкова травма (ЧМТ) є досить частою причиною розладів здоров’я населення. У високорозвинутих країнах світу має місце тенденція до зростання захворюваності та смертності від цього виду патології, що пов’язано з урбанізацією населення, техногенними причинами та аваріями на транспорті (Ю.Д.Арбатська, 1981; Г.А.Акімов, 1988; П.В.Волошин, 1989; 1990; М.І.Черненко із спіавт., 1995; 2002; Ф.В.Олешкевич, 1998; Л.Б.Ліхтерман, 1990 і ін.). У 47-90% випадків після перенесеної ЧМТ розвиваються її віддалені наслідки, які негативно впливають на стан життєдіяльності потерпілих (Г.А.Педаченко, 1989; Л.Б.Ліхтерман, 1990; М.І.Черненко із спіавт., 1995; 2002 і ін.).

У віддаленому періоді ЧМТ на сьогоднішній день виділяють наступні післятравматичні наслідки: арахноїдіт, арахноенцефаліт, пахіменінгіт, атрофія мозку, кіста, поренцефалія, хронічна гематома, хронічна гігрома, хронічна пневмоцефалія, внітрішньомозкові сторонні тіла, оболонково-мозкові рубці, гранульоми, дефекти кісток черепа, лікворна фістула, гідроцефалія, деформація черепа, зростаючий перелом черепа, пошкодження черепних нервів, ішемічні пошкодження, тромбоз внутрішньочерепних сінусів, каротидно-кавернозне співустя, артеріальна аневризма, епілепсія, паркінсонізм, психічні дисфункції, вегетативні дисфункції та ін. Клінічно кожен із цих наслідків проходить фази декомпенсації, субкомпенсації та компенсації.

Наряду з цим, при кожному із цих наслідків ЧМТ можуть зустрічатися наступні клінічні неврологічні та психопатологічні синдроми: лікворо-гіпертензійний, вазо-вегетативний, вестибулярний, епілептиформний, рухових порушень, порушень координації, гіпоталамічний, паркінсонівський, гіперкінетичний, астенічний, іпохондричний, психопатоподібний та психоорганічний.

У вітчизняній та закордонній літературі питання медико-соціальної експертизи висвітлені переважно в залежності від форми та ведучих синдромів захворювання у відповідності до старих інструктивно-методичних матеріалів. В зв’язку з прийняттям нової „Інструкції про встановлення груп інвалідності” в 2004 р., виникла необхідність перегляду основних принципів проведення такої експертизи.

Згідно нової „Інструкції...” визнання людини інвалідом проводиться в залежності від соціальної недостатності, яка, в свою чергу, виникає внаслідок обмеження життєдіяльності. На сьогоднішній день у відповідності із міжнародними інструктивно-методичними матеріалами, які використані в новій „Інструкції про встановлення груп інвалідності”, життєдіяльність розглядається як „повсякденна діяльність , що здатна забезпечити людині своє існування, існування інших членів суспільства та всього суспільства у цілому шляхом навчання, спілкування, орієнтації, пересування, самообслуговування, контролю за своєю поведінкою, участі у трудовій діяльності. Життєдіяльність являє собою інтеграцію фізичних, психологічних та соціальних функцій людини”. Обмеження життєдіяльності унеможливлює виконання повсякденної діяльності способом та в об’ємі, звичайних для здорової людини, і приводить до соціальної недостатності (дезадаптації) – нездатності людини виконувати звичайну для її становища роль у суспільстві.

Категорії (критерії) життєдільності є наступні: здатність до самообслуговування, пересування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, спілкування, навчання та до трудової діяльності. Кожен із цих критеріїв має свої параметри оцінки. Визначається ступінь обмеження по кожній категорії життєдіяльності – величина відхилення від норми діяльності людини. Ступінь обмеження життєдіяльності визначається однією або поєднанням декількох зазначених найважливіших критеріїв. Виділяють три ступеня обмеження життєдіяльності: помірно виражене порушення функцій органів і систем організму людини, що призводить до помірного обмеження життєдіяльності; виражене і значно виражене з відповідними обмеженнями життєдіяльності.

При проведенні медико-соціальної експертизи хворим із наслідками перенесеної ЧМТ їм проводиться детальне клініко-лабораторне обстеження з обов’язковим оглядом невропатолога, окуліста, отоларинголога, терапевта, хірурга, а при необхідності – психіатра, психолога, кардіолога, ендокринолога та інших спеціалістів. В клініко-експертному діагнозі вказуються форми віддалених наслідків. Наряду з цим, вказуються синдроми, якими проявляються ці форми, та ступінь їх виразності. У відповідності до нової інструкції визначається ступінь обмеження по кожній категорії життєдіяльності, при якій мають місце обмеження: здатність до самообслуговування, пересування, орієнтації, спілкування, навчання, контролю за поведінкою, участі у трудовій діяльності.

Приклад формулювання діагнозу у хворого Т., 46 років: віддалені наслідки перенесеної черепно-мозкової травми у 2007 р. у вигляді післятравматичного арахноенцефаліту із легким лікворо-гіпертензійним, помірним вазо-вегетативним та помірним вестибулярним синдромами. Так як цей хворий працював до травми голови машиністом електровоза, то у нього має місце помірне обмеження здатності до трудової діяльності, в зв’язку з чим він обгрунтовано був визнаний інвалідом третьої групи.

Принципи встановлення груп інвалідності при наслідках перенесеної черепно-мозгової травми проводиться згідно інструкції: перша група інвалідності встановлюється при значному обмеженні життєдіяльності людини, яка потребує постійного стороннього нагляду, догляду чи допомоги; друга - при вираженому обмеженні життєдіяльності, коли людина не потребує постійного стороннього нагляду, догляду чи допомоги; третя – при помірно вираженому обмеженні життєдіяльності – частковою втратою можливостей до повноцінної трудової діяльності (втрата професії, значне зниження кваліфікації, зменшення об’єму роботи, значне утруднення в набутті професії чи в працевлаштуванні та ін.).