Єфремов О.С.
СНУ ім. В.Даля
АДАПТАЦІЯ СУЧАСНИХ РОЗРОБОК У ГАЛУЗІ
УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНИМ РОЗВИТКОМ ДО КОНКРЕТНИХ ГОСПОДАРСЬКИХ УМОВ І
ВІДТВОРЮВАЛЬНОГО КОМПЛЕКСУ
Сукупність прийомів,
методів та підходів до управління інноваційним розвитком промислового
підприємства в сучасних умовах повинне відповідати стану світовій економіки.
Сучасні тенденції в світовій економіці пов’язані зі слабкою передбаченістю
змін, які відбуваються в оточуючому по відношенню до підприємства середовищі.
Однією з головних умов стійкого функціонування і досягнення необхідного рівня
конкурентоспроможності як для окремих підприємств, галузей, так і для регіону в
цілому стає орієнтація на інноваційний тип розвитку. Для досягнення цієї мети
необхідним є дослідження існуючих та виявлення нових закономірностей протікання
окремих інноваційних процесів, основ управління інноваційним розвитком як на
мікро-, так і на макрорівні. Для забезпечення результативності прикладного
аспекту теоретичних підходів і висновків в області управління інноваційним
розвитком необхідна адаптація сучасних розробок у галузі управління до
конкретних регіональних господарських умов і відтворювального комплексу, що
дасть змогу забезпечити необхідні структурні зміни у відтворювальному механізмі
регіону відповідно до перспективних цілей і завдань його соціально-економічного
розвитку.
Важливість
інноваційної діяльності підприємств зумовлюється дією багатьох чинників. В
останнє десятиріччя дії світових конкурентів в інноваційній сфері призвели до
того, що Україна почала стрімко втрачати свої позиції у порівнянні з
технологічно розвиненими країнами, де частка наукомістких виробництв і витрат
на НДДКР у ВВП неухильно зростає.
Більшість досліджень в
області інновацій пов’язані з виявленням і докладним аналізом наукової сторони
(структурного чинника) здійснення інноваційних процесів, але значно менша увага
приділяється питанням забезпечення затребуваності інновацій суспільством і
суспільним виробництвом, створення умов для їх ухвалення, розповсюдження і
використання, що, у свою чергу, впливає на ефективність, темпи і масштаби
процесу генерування і розробки нововведень. Зазначені тенденції викликають
необхідність формування моделі розвитку з урахуванням можливих ресурсних
резервів (ресурсного буферу), аналітичного інструментарію управління,
ресурсного забезпечення, на основі яких необхідно здійснити опис системи
управління інноваційним розвитком.
При розв’язанні задачі
управління розвитком промислового підприємства необхідно враховувати ключові
зовнішні і внутрішні чинники. На макроекономічному рівні до зовнішніх чинників
(не контрольованих, тобто незалежних від підприємства, на яких воно не може
вплинути, але повинно їх враховувати), відносяться: стабільність у
фінансово-кредитній сфері; грошово-кредитна політика; споживачі товарів;
масштаби державного регулювання цін; конкуренція; темп інфляції; зовнішня
економічна політика держави. Внутрішніми є чинники мікроекономічного рівня, на
які може вплинути керівництво підприємства. До внутрішніх чинників відносяться:
спосіб виробництва; життєвий цикл товару; особливі споживчі властивості товару,
сервіс і гарантійне обслуговування; якість вироблюваного товару; реклама.
Найбільш важливим
чинником є державна політика відносно регулювання ринкової сфери або діяльності
підприємств, у тому числі з урахуванням їх галузевої приналежності. Дія
чинників може бути директивно-агресивною (пряме адміністративне втручання) або
опосередкованою (через дію на чинники, що роблять вплив на підприємство).
Адміністративні дії пов’язані з прямим встановленням рівня цін, визначенням
фіксованих цін і тарифів граничних рівнів рентабельності. Державне економічне
регулювання включає систему заходів в галузі ціноутворення та конкуренції.
Доцільно запропонувати
модель управління інноваційним розвитком промислового підприємством в
агресивному зовнішньому середовищі. При створенні моделі основна увага повинна
приділятися наявності ієрархії дій, яка зворотно пропорційна частоті дій по
сегментах, співвіднесених з процесом виробничої діяльності підприємства. В
умовах агресивної дії зовнішнього середовища однією з цілей керівництва стає
формування ресурсного резерву, метою якого є амортизація негативних дій
зовнішнього середовища
Наявність ресурсного
резерву дає змогу нівелювати більшість негативних дій на промислові
підприємства з боку зовнішнього середовища. Розмір і структура ресурсного
резерву визначаються на підставі параметрів балансової моделі. Ресурсним
резервом є портфель конкретних ресурсів, складений за принципом достатності
резерву для покриття збитків від негативних дій. У той же час для аналізу
розвитку промислового підприємства і прогнозування обсягу ресурсного резерву
доцільно проводити дослідження трьох складових: аналіз продукції, аналіз
внутрішньої структури, аналіз зовнішнього оточення. Результати аналізу дають
змогу робити висновки про поточний стан підприємства, відсікти початкові точки
для визначення ефективності. У цілому аналіз можливостей дає змогу визначити
тактику, відповідно до якої проводитиметься оздоровлення підприємства.
Література
2. Геєць В.М.
Економіка України: стратегія і політика довгострокового розвитку. – К.: Ін-т
екон. прогноз.; Фенікс, 2003. – 1008 с.
4. Проблеми управління
інноваційним розвитком підприємств у транзитивній економіці: Монографія / За
заг. ред. д.е.н., проф. С.М. Ілляшенка. – Суми: ВТД “Університетська книга”,
2005. – 582 с.