Економічні
науки/10. Економіка підприємства
 
Шафранська
Т.Ю., Опанасюк А.В.
Черкаський
національний університет імені Богдана Хмельницького, Україна
Окремі аспекти аналізу інновативності
економіки            України
 
В сучасних
умовах глобалізації інноваційний розвиток держави є важливим чинником її
загального розвитку. Розвиток суспільства, його економічна стабільність залежить
від ефективного розвитку науково-технічного прогресу в країні. Процеси
інноваційної діяльності потребують дослідження і аналізу стану та перспектив
впровадження інновацій на підприємствах. Про важливість інноваційного чинника в економічному
розвитку свідчить,  зокрема, той факт,
що питома вага нових знань,  які
втілюються в товарах,  технологіях,  освіті, 
організації виробництва в розвинутих країнах, становить від 70 % до 85 %
їх ВВП.
В зв’язку із
значним ускладненням економіки і технологій інноваційний процес також
ускладнився, почав охоплювати більш широкий спектр діяльності, відтак аналіз
інноваційної діяльності вступив у нову фазу. В зв’язку с цим аналіз і
оцінка інноваційних процесів країни набуває особливої актуальності.
На даний час
інноваційні процеси в економіці України не набули вагомих масштабів: кількість
підприємств, що впроваджують інновації, зменшується з кожним роком і становить на
даний час 12–14 %, що менше в 3–4 рази, ніж в інноваційно розвинутих економіках.
Наукоємність промислового виробництва знаходиться на рівні 0,3 %, що на порядок
менше від світового рівня(табл. 1).
Таблиця
1 
Інноваційна
активність промислових підприємств України протягом 2000- 2010р.р.
| 
   Показники    | 
  
   Роки    | 
 ||||||||||
| 
   2000  | 
  
   2001  | 
  
   2002  | 
  
   2003  | 
  
   2004  | 
  
   2005  | 
  
   2006  | 
  
   2007  | 
  
   2008  | 
  
   2009  | 
  
   2010  | 
 |
| 
   Кількість
  підприємств, позаймались інноваційною діяльністю всього, од.   | 
  
   1490  | 
  
   1479  | 
  
   1477  | 
  
   1487  | 
  
   1505  | 
  
   1510  | 
  
   1452  | 
  
   1404  | 
  
   1378  | 
  
   1340  | 
  
   1303  | 
 
| 
   % від загальної
  кількості промислових підприємств  | 
  
   18  | 
  
   16,5  | 
  
   18  | 
  
   15,1  | 
  
   13,7  | 
  
   11,9  | 
  
   11,2  | 
  
   14,2  | 
  
   13  | 
  
   12,8  | 
  
   13,8  | 
 
| 
   Кількість
  підприємств, що впроваджували інновації: всього, од  | 
  
   1403  | 
  
   1421  | 
  
   1142  | 
  
   1482  | 
  
   1727  | 
  
   1808  | 
  
   1145  | 
  
   1419  | 
  
   1647  | 
  
   1893  | 
  
   2043  | 
 
| 
   % від
  загальної кількості промислових підприємств  | 
  
   14,8  | 
  
   14,3  | 
  
   14,6  | 
  
   11,5  | 
  
   10  | 
  
   8,2  | 
  
   10  | 
  
   11,5  | 
  
   10,8  | 
  
   10,7  | 
  
   11,5  | 
 
 
При цьому
майже третина коштів, що витрачаються на інноваційну діяльність, припадає на
закупівлю обладнання, в той час як на придбання прав на нову інтелектуальну
власність або на проведення НДДКР витрати на порядок менші. Таке становище
обумовлено як браком коштів, так і відсутністю в останні роки дійової державної
системи стимулювання інноваційної діяльності. 
Проте низький
рівень наукоємності вітчизняного виробництва визначається не тільки дефіцитом коштів
або браком стимулів і пільг. Фундаментальне значення має структура економіки. В
українській економіці домінують низькотехнологічні галузі виробництва, які
природно відносяться до малонаукоємних галузей: добувна, паливна, харчова,
легка промисловість, агропромисловість. У цілому в Україні домінує відтворення
виробництва 3-го технологічного укладу (гірнича металургія, залізничний
транспорт, багатотоннажна неорганічна хімія та ін.). Відповідно майже 95 %
вітчизняної продукції належить до виробництв 3-го та 4-го технологічних
укладів. Зростання ВВП за рахунок введення нових технологій в Україні
оцінюється всього у 0,7–1 %.
Для
об’єктивної оцінки стану інноваційного розвитку України важливе значення має
визначення її відносної позиції в рамках країн ЄС за допомогою Європейського
інноваційного індексу, Європейського інноваційного табло. За ЄІТ Україна
знаходиться в останній за рівнем інновативності четвертій групі — «країни, що
рухаються навздогін» зі значенням індексу 0,23. Цю групу складають: Угорщина —
0,24, Росія — 0,23, Україна — 0,23, Латвія — 0,22, Польща — 0,21, Хорватія,
Греція — 0,20, Болгарія — 0,19, Румунія — 0,16, Турція — 0,08. У порівнянні з
іншими країнами ЄС відставання України становить: від «країн-лідерів» —
приблизно у 3 рази (Швеція — 0,68), від «країн-послідовників» — 2 рази
(Великобританія — 0,48), від країн «помірні інноватори» — 1,6 рази (Норвегія —
0,35). Ранжування країн на основі цього комплексного індикатора інноваційного
розвитку має цінність в тому плані, що цей показник визначає, наскільки
економічне зростання країни базується на інноваціях. Причому інновації в термінах
ЄІТ розуміються в більш широкому контексті, ніж просто технологічні
нововведення. Окрім досліджень, розробок, технологій, вони включають показники
технологічних дифузій, показники поширення нових знань і ступінь використання
інформаційних технологій.
Забезпечення
стійкого економічного зростання, вирішення соціальних питань є найважливішими
стратегічними завданнями інноваційного розвитку держави. Для досягнення цих
цілей необхідна  ефективна національна
промислова політика і механізми її послідовної реалізації. На даний час
конкурентоспроможність української промислової продукції є недостатньою як на
внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Повільно розвиваються наукомісткі
виробництва. В структурі експорту переважає продукція сировинного напрямку.
Обробні галузі і особливо машинобудування відстають від рівня індустріально
розвинутих країн.  Більшість українських
підприємств не готові до активної конкурентної боротьби. Сьогодні першочерговим
є питання виживання в умовах кризи, подолання фінансових проблем. В таких
умовах необхідна повноцінна ревізія конкурентного потенціалу, без чого
неможливо розробити ефективну стратегію подальшого розвитку країни.  Необхідно перевести країну на інтенсивний
шлях розвитку, шлях розвитку технологій і інновацій. Переміщення України
сходинками інноваційного розвитку вимагатиме величезних зусиль, ресурсів,
політичної волі і високої мобілізованості суспільства.