Экономические науки / 10.Экономика предприятия.

Рацька О. С.,

науковий керівник Богацька Н. М.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

Державне регулювання мінімальної заробітної плати

Актуальність проблеми. Формування механізму державного регулювання оплати праці в Україні відбувалося у складних умовах трансформації економічної системи і становлення ринкових умов господарювання та супроводжувалось постійним загостренням соціальних проблем. Низька вартість робочої сили, високий ступінь диференціації доходів громадян, нерозвиненість малого бізнесу та поширення тіньових видів діяльності стали безпосередніми наслідками здійснюваної урядом політики. Протягом останнього десятиріччя спостерігалась позитивна динаміка реальної заробітної плати, щорічне зростання якої в декілька разів перевищувало динаміку ВВП. Разом з тим, за загального покращення економічної ситуації рівень доходів населення залишається неприйнятним. Сформована соціальна модель України відзначається низькою часткою трудових доходів населення та високими обсягами соціальних трансфертів, значними диференціацією доходів та рівнем їх тінізації, деградацією ринку праці з одночасним звуженням як попиту, так і пропозиції робочої сили. Це обумовлює хронічний бюджетний дефіцит і низьку продуктивність праці, обмежує платоспроможний попит, гальмує економічне зростання, стримує розвиток трудового потенціалу та знижує конкурентоспроможність національної економіки.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблеми покращення рівня життя громадян та напрями удосконалення засобів впливу держави на соціальну сферу в Україні сьогодні активно досліджуються вченими, серед яких В. Мандибура, Д. Богиня, І. Бондар, Н. Баранова, А. Колот, В. Новіков, В. Геєць

Н. Павловська, Е.Лібанова.

Метою дослідження є визначення напрямів і критеріїв оптимізації політики доходів населення в Україні на основі дослідження сучасних механізмів державного регулювання оплати праці.

Основні результати дослідження. Державне регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності сьогодні обмежене встановленням такої соціальної гарантії, як мінімальна заробітна плата, інших окремих норм та гарантій, а також умов і розмірів оплати праці працівників підприємств, установ та організацій, які фінансуються або дотуються з бюджету [3].

Принципово важливим та дієвим інструментом впливу держави на рівень оплати праці є мінімальна заробітна плата, яка за своєю сутністю покликана забезпечувати мінімальні необхідні для відтворення робочої сили засоби існування. При її визначенні керуються, з одного боку, можливостями економічної системи залежно від темпів її розвитку, з другого – рівнем задоволення мінімальних життєвих потреб громадян. В Україні чинним законодавством передбачено встановлення розміру мінімальної заробітної плати як у місячному, так і в погодинному обчисленні у розмірі, не нижчому за величину прожиткового мінімуму з урахуванням загального рівня середньої заробітної плати, продуктивності праці, рівня зайнятості та інших економічних умов. Протягом усього періоду незалежності розміри мінімальної заробітної плати, що встановлювались в Україні, не задовольняли мінімальних життєвих потреб працюючих, адже були значно меншими від визначеного рівня прожиткового мінімуму. У 2010 р. розмір ВВП було визначено на рівні прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також встановлено у погодинному обчисленні, що дозволяє більш справедливо оцінювати витрати праці найманих працівників. На початку 2011 р. мінімальну заробітну плату було підвищено до 941 грн. У січні – лютому 2011року рівень мінімальної заробітної плати становив 40%. Між тим, за висновками Міжнародної комісії ЄС, справедливою вважається мінімальна заробітна плата на рівні 68% середньої по країні.

Порівняння мінімальної заробітної плати України з іншими країнами свідчить, що її розмір майже у 4 рази менший, ніж у Польщі, Словаччині та Чехії, в 11 разів відрізняється від діючої у США, та в 20 разів – від Франції та Люксембургу. В Росії мінімальний розмір оплати праці в 1,2 разу перевищує український рівень [1].

Нинішні проблеми заробітної плати, особливо пов’язані з її низьким рівнем. Одна з причин такого становища – використання командно-адміністративного підходу. Так, намагаючись нівелювати найбільш тяжкі для малозабезпечених верств населення наслідки інфляції, зростання цін на продукти харчування та предмети першої необхідності, тарифів ЖКГ, а також на різні послуги, ліки, медичну допомогу, держава використовує неправильні методи управління, оскільки підвищує мінімальну заробітну плату, збільшуючи тарифні ставки та посадові оклади насамперед низькооплачуваних категорій персоналу. При цьому вважається, що ніби у підсумку зростають тарифні заробітки малокваліфікованих підприємств будь-яких форм власності.

Але відбувається це із збереженням усіх інших параметрів тарифної системи, а також надтарифних елементів заробітної плати: премій, надбавок, доплат. Тому таке підвищення тарифних ставок супроводжується ланцюжком підвищення заробітних плат також інших працівників, що призводить до цілого ряду негативних наслідків. Підприємствам бюджетної сфери кошти на підвищення тарифів виділяє держава, причому нерідко в недостатніх обсягах. Це змушує бюджетників зменшувати розміри премій, доплати та інші виплати, відправляти працівників у неоплачувані відпустки, переводити на роботу за скороченим тижнем або робочим днем, а іноді й звільняти їх. Недержавні підприємства змушені виконувати "директиви" про чергове підвищення мінімальної заробітної плати, часто зменшуючи прибуток і, відповідно, відрахування до бюджету, практикувати затримки з виплатою заробітної плати або йти в тінь.

Такого підвищення мінімальної заробітної плати через нестачу бюджетних та власних коштів часто ледь достатньо для задоволення мінімальних потреб працівників навіть найнижчих розрядів. Водночас працівникам з вищими заробітками номінально дістається більш високе абсолютне збільшення доходів, і це додатково підживлює зростання цін та інфляцію. Причому підвищення зарплати поза зв’язком з результатами праці може збільшувати у сфері обігу кількість грошей, не забезпечених товарною масою, що також викликає зростання цін та інфляцію.

Підвищувати заробітну плату необхідно економічно обґрунтованими розрахунками методами, які враховували б можливі наслідки. Збільшення її шляхом підвищення мінімальних тарифних ставок, необхідно застосовувати, наприклад, для ліквідації перекосів та розбалансованості політики заробітної плати і тільки за наявності реальних джерел коштів. Але при цьому в жодному разі не можна допускати збільшення абсолютних розривів між рівнями мінімальної та максимальної заробітної плати, щоб не створювати приводу для соціальної напруженості в суспільстві. Підвищення ставок перших розрядів тарифних сіток має супроводжуватися оптимізацією між розрядних коефіцієнтів за незмінної величини або відносно меншого зростання ставок вищих розрядів тарифної сітки [3].

Збільшення мінімальної заробітної плати слід спрямовувати на ліквідацію робіт низької кваліфікації, впровадження засобів малої механізації та автоматизації, розширення зон обслуговування та вдосконалення організації та нормування праці.

Висновки. Аналіз державного регулювання оплати праці засвідчує, що низький рівень заробітків в Україні безпосередньо обумовлюється неефективністю використання окремих інструментів державного регулювання. По-перше, діючий механізм визначення мінімальної заробітної плати передбачає її узгодження лише з рівнем мінімальних життєвих потреб населення та не враховує рівень середньої заробітної плати в країні, а також тенденції продуктивності праці. В умовах високого рівня тонізації для багатьох працівників мінімальна заробітна плата визначає максимальний рівень їх доходів та спричиняє постійний дефіцит надходжень до бюджету держави. Оптимізація її рівня в Україні можлива за умови впровадження процедури її розгляду та затвердження на основі багатосторонніх угод.

З метою суттєвого підвищення ефективності механізму державного регулювання оплати праці в Україні ключовим орієнтиром при розробці державних заходів має слугувати встановлення оптимального співвідношення між динамікою трудових доходів та продуктивності праці.

Література:

1.Федірко Н. О. Державне регулювання оплати праці: світовий досвід і практика України // Україна: аспекти праці – 2011. - №5 – С 22-30.

2. Соколик М. П. Продуктивність та оплата праці за паритетом купівельної спроможності в Україні та інших країнах: порівняльний аналіз // Економіка і прогнозування – 2011. - №1 – С 85-103.

3.Звягільський Ю. В. Проблеми державного регулювання заробітної плати в Україні // Економіка України – 2011. - №5 – С 65-74.

4. Новак І. М. Захист заробітної плати у випадку неплатоспроможності роботодавця // Україна: аспекти праці – 2011. - №3 – С 10-13.

5. Лагутін В. Д. Теоретико – методологічні підходи до сучасних проблем оплати праці // Економічна теорія – 2010. - №1 – С 29-38.