Экономические науки / 13. Региональная экономика

Бейба О.А., Колесник Т. В.

Вінницький національний аграрний університет, Україна

Лізингові компанії

Стабільність розвитку ринку лізингу значною мірою залежить від фінансової надійності основних учасників ринку, одним з яких є лізингова компанія.

Лізингова компанія – це юридична особа, яка передає право володіння і користування предметом лізингу, визначеною індивідуальними ознаками та віднесеною згідно з законодавством до основних фондів, фізичній або юридичній особі (лізингоотримувачу) відповідно до лізингової угоди [1].

Лізингові угоди носять тривалий характер, який охоплює кілька років, тому їх можуть обслуговувати тільки довготермінові кредитні ресурси. Для проведення лізингових операцій необхідні умови, за яких термін лізингу, який визначається терміном амортизації, не повинен перевищувати терміну кредитування. В протилежному випадку, лізингова компанія буде змушена отримати основну суму лізингових платежів у термін, який дорівнює терміну кредитування, а, відповідно, погашати інвестиційні витрати не тільки з нарахованих амортизаційних відрахувань, а й із прибутку. Тому лізингодавець буде збільшувати величину лізингових платежів та скорочувати термін лізингової угоди, що призведе до зниження ефективності лізингу для лізингоотримувача. При певних обставинах угода може стати зовсім неефективною.

Схема класичного лізингу передбачає взаємовідносини між трьома суб’єктами: лізингоотримувачем (споживачем), лізингодавцем та постачальником, які діють як прямі учасники лізингової угоди.

Залежно від наданих послуг лізингові компанії поділяються на:

– сервісні, які після здавання обладнання в лізинг надають технічні й комерційні послуги. Вони беруть на себе всі (або частину) обов’язки, які пов’язані з обслуговуванням, ремонтом, страхуванням обладнання, контролюють оплату податків, надають консультації з експлуатації обладнання;

– фінансові, які діють лише як кредитні установи;

– брокерські, які займаються посередництвом з укладання лізингових угод. Вони зводять разом учасників лізингової операції. Крім цього, ці компанії виступають у якості агентів зі збуту продукції виробника, організовують лізингові операції для користувача обладнання;

– інформаційно-посередницькі центри, які виконують інформаційно-довідкові послуги для усіх бажаючих надати та отримати майно в лізинг [1].

Існують лізингові компанії, що використовують ресурси структур, які знаходяться за межами країни. На лізинговому ринку України активно працюють українське-швейцарське спільне підприємство «Українська фінансова лізингова компанія», лізингова компанія ДП «Ханса Лізинг Україна», яка є частиною концерну «Ханса Капітал» (Естонія) та інші. Для здійснення своєї діяльності, компанія «Ханса Лізинг Україна», через материнську компанію в Естонії, залучає кредитні ресурси у великих західних банків Німеччини, Швеції, Швейцарії під 5–6% річних. Оскільки відсотки за кредитом для компанії складають 5–6% річних, вона має можливість збільшувати лізингову винагороду, не втрачаючи при цьому своєї конкурентоспроможності.

У ході виконання лізингового договору лізингоотримувач повинен відшкодувати затрати, пов’язані з виконанням договору, а також виплатити винагороду, так звані лізингові платежі [3].

Існує декілька методик по визначенню лізингових платежів, розглянемо два найпоширеніші методи. Згідно з першим, лізингові платежі розраховуються, виходячи з середньорічної вартості майна. На розрахунковий розмір суми лізингових платежів не впливає їх періодичність (рік, півроку, квартал, місяць), терміновість їх виплат (початок або кінець періоду платежу). Розмір платежей розраховується шляхом ділення загальної суми на кількість платежів протягом строку лізингу. В кожному розрахунковому році плата за використані кредитні ресурси співвідноситься з середньорічною сумою непогашеного кредиту в цьому році або середньорічною залишковою вартістю майна. Тому цей метод не враховує суму боргу, яка змінюється протягом року в залежності від періодичності платежів.

До основи другого методологічного підходу до розрахунку лізингових платежів покладена теорія фінансових рент, а саме математичні основи урахування впливу чинника часу на цінність платежів. Обгрунтування лізингових платежів здійснюється на основі спеціального коефіцієнта, який прийнято називати коефіцієнтом ануїтетів, і має назву «метод коефіцієнтів» [3]. Цей метод дозволяє сформувати ряд платежів протягом певної кількіості періодів. Розрахунок лізингових платежів методом коефіцієнтів здійснюється шляхом розподіле не ціни об’єета, а витрат лізингоотримувача, які сплачує лізингодавець, компенсуючи всі затрати лізинговими платежами лізингоотримувача. Витрати лізингодавця складаються з інвестиційних і поточних витрат, а також витрат по обслуговуванню кредиту.

Фінансова структура – це система центрів фінансової відповідальності, які є структурними одиницями лізингової компанії, що об’єднані за певною ознакою: типом продуктів, групою клієнтів, видом витрат тощо [2].

Виокремлюють чотири основні підходи до формування фінансової структури лізингової компанії:

• за центрами фінансової відповідальності згідно з організаційною структурою;

• за центрами фінансового (бухгалтерського) обліку;

• за центрами управлінського обліку (продуктами, клієнтами, цільовими сегментами, проектами тощо);

• комбінований.

На основі формування ефективної фінансової структури лізингова компанія може:

• ідентифікувати внесок кожної бізнес-одиниці (підрозділу, регіональної установи, точки збуту, проекту, лізингової послуги, групи клієнтів) у загальний фінансовий результат;

• проводити декомпозиційний аналіз продуктивності бізнес-одиниць не лише в межах одного типу (наприклад, за продуктами), а й у розрізі декількох вимірів (наприклад, продукти –проекти – точки збуту);

• спростити процедури прийняття рішень щодо необхідності та обсягів фінансування кожного з центрів фінансової відповідальності [2].

Таким чином, дослідження діяльності лізингових компаній показало, що для стимулювання ділової активності лізингового бізнесу необхідно ввести диференціювання ставки лізингової маржі залежно від розміру передоплати, доречно зменшити податок на прибуток для банків, які будуть кредитувати лізингові операції за низькими відсотковими ставками (не вище 10%), а наведені напрями посприяють ефективнішій діяльності лізингових компаній. Зазначені заходи допоможуть збільшити кількість учасників на лізинговому ринку та підвищити ефективність проведення лізингових операцій.

Література:

1. Баєва О. Стратегія розвитку лізингової компанії // Галицький економічний вісник. – 2011. – № 2. – С. 111 – 117.

2. Гордієнко Т. Формування фінансової структури лізингової компанії // Вісник КНТЕУ. – 2009. – № 3. – С. 61 – 68.

3. Чепей К. В. Метод розрахунку лізингових платежів, що забезпечує беззбитковість діяльності лізингових компаній в Україні // Актуальні проблеми економіки. – 2011. – №4. – С. 31 – 36.