Педагогические  науки/2.Проблемы подготовки специалистов

Волинець Ю. С.

Науковий керівник: к.е.н., доц. Разборська О. О.

Вінницький торговельно-економічний інститут Київського Національного торговельно-економічного університету

Процес підготовки судових експертів та умови їх атестації

На сьогодні одним з актуальних питань міжнародного співробітництва в галузі судової експертизи є вступ судово-експертних установ Міністерства юстиції України до Європейської мережі криміналістичних наукових установ з метою досягнення високої якості судових експертиз, що існує в країнах Європи. Це співробітництво сприятиме розвитку науково-методичного забезпечення, удосконалення системи сертифікації обладнання й інших засобів, підвищенню ефективності системи підготовки та підвищення кваліфікації працівників державних судово-експертних установ, найважливішим компонентом якої є атестація судових експертів.

Питанням атестації судових експертів присвячені роботи учених, таких як: Репешко П. І., Шерстюк В. М., Клименко Н. І. Проте, умови атестації судових експертів потребують подальшого удосконалення методики їх підготовки.

Метою дослідження є розгляд процесу підготовки судових експертів і їх атестація в системі державного регулювання.

Судовим експертом визначається особа, яка має спеціальні знання і призначається відповідно до порядку, встановленого кодексами, що регулюють проведення судової експертизи і надання висновку експерта (ст. 75 КПК України).

Сьогодні експертом у судочинстві може бути:

- державний експерт, тобто співробітник державної експертної установи;

- недержавний експерт, який може бути або співробітником недержавної експертної установи, або приватною особою, яка має спеціальні знання, необхідні для надання відповіді на питання слідства або суду (приватний експерт, який займається експертною діяльністю професійно, і спеціалісти у різних сферах діяльності, які залучаються у разі потреби для вирішення експертних завдань).

Слід зазначити, що відповідно до Кримінально-процесуального кодексу України і державний, і недержавний експерти процесуально рівнозначні, і неприпустимо тільки на підставі того, що експерт є співробітником державної експертної установи, вважати його більш компетентним при вирішенні експертних завдань, а висновок, сформований ним, завідомо більш достовірним і однозначно допустимим.

Судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності. До проведення судових експертиз, крім тих, що проводяться виключно державними спеціалізованими установами, можуть залучатися також судові експерти, які не є працівниками цих установ, за умови, що вони мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України, атестовані та отримали відповідну кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності у порядку, передбаченому ст. 10 Закону України «Про судову експертизу» [1].

З метою забезпечення належного професійного рівня судових експертів проводять їх атестацію. На кожного працівника, який підлягає атестації, складається характеристика. Характеристика працівника має містити розгорнуту оцінку професійних знань, компетентності, виконання посадових обов’язків та інформацію про результати діяльності за період після останнього присвоєння кваліфікаційного класу [2].

Згідно з думкою Шерстюк В. М. дослідження професійної діяльності експерта відбувається шляхом створення його професіограми. Мета створення професіограми – розробити ідеальну модель, в якій має бути повна кваліфікаційна характеристика судового експерта з позицій вимог, що пред’являються до його професійних знань, умінь, навичок, здібностей, особистісних характеристик. За результатами анкетування судових експертів встановлено, що 59% опитаних вважають за необхідне розробку професіограми судового експерта (докладного опису усіх сторін діяльності, необхідних якостей і навичок); 95% респондентів указали, що експерт має відповідати вимогам, що ставляться професією до особистісних якостей і психологічних здібностей. На їх думку, професіограма судового експерта має складатися з таких блоків: пізнавальна діяльність (56%); пошукова діяльність (40%); організаційна діяльність (35%); комунікативна діяльність (23%); посвідчувальна діяльність (27%); реконструктивна діяльність (17%); соціальна діяльність (13%); інше (7%) [3].

Навички (уміння), які необхідні судовому експерту в його роботі доцільно розподіляти на три групи: окремо-методичні; науково-дослідні; комунікативно-організаторські.

Результати анкетування та інтерв’ювання судових експертів показують, що до соціально-психологічних властивостей та якостей, які мають найбільш важливе значення для виконання експертом професійної діяльності, були віднесені: загальний і спеціальний інтелект (79%); концентрація уваги (56%); спостережливість (50%); прагнення до істини (48%); принциповість (47%); акуратність (43%); самоорганізованість (41%); чітка письмова мова (41%); емоційна стійкість (34%); зібраність (32%); пунктуальність (28%); наполегливість (26%); цілеспрямованість (24%); висока орієнтація (23%); чуйність (9%); інше (3%) [3].

Професіоналізація наукових працівників у сфері судово-експертної діяльності повинна будуватися переважно не на перепідготовці фахівців з певних галузей знань, не на системі підвищення кваліфікації (хоча ця справа досить важлива та потрібна), а на фундаментальній підготовці майбутнього судового експерта у вищому навчальному закладі саме як судового експерта. Такий підхід не відкидає необхідності розвитку післядипломної освіти, а потребує її базування на фундаментальній підготовці у вищих навчальних закладах.

Тому підготовка судового експерта повинна передбачати:

— базову повну вищу освіту;

— післядипломну освіту (спеціалізація стажування, підвищення кваліфікації та перепідготовка);

— спеціальну освіту за певними експертними спеціальностями;

— самоосвіту [4].

Підходи до навчання експертних кадрів у Міністерстві внутрішніх справ, Міністерстві юстиції, Службі безпеки України та Державній податковій службі України мають загальні методичні основи, але при безпосередній підготовці у кожній експертній установі існує своя специфіка як у організації навчання, так і в його методичному забезпеченні. Одним із важливих напрямків удосконалення судово-експертної діяльності в Україні є перебудова системи підготовки експертних кадрів. Станом на сьогоднішній день специфіка професійної підготовки співробітників експертно-криміналістичних підрозділів правоохоронних органів Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України та Державної податкової служби України полягає у доборі кандидатів не лише для роботи у якості спеціаліста (фахівця) або експерта, але й співробітника правоохоронного органу [5].

У Росії питання підготовки експертних кадрів вирішили шляхом введення до державного реєстру нової спеціальності для фахівців з вищою освітою – «судова експертиза». Наразі у вищих учбових закладах МВС Росії готують за п’ятирічною формою навчання експертів «традиційних» криміналістичних експертиз, що отримують по закінченні вузу диплом про вищу експертну освіту та допуски на право проведення семи різних експертиз: трасологічних, дактилоскопічних, балістичних, холодної зброї, портретних, почеркознавчих, техніко-криміналістичних експертиз документів. З 2000 року у Російській Федерації діє Державний освітній стандарт вищої професійної освіти за спеціальністю 030502 «Судова експертиза». Випускникам вузів за цією спеціальністю з 2003 року присвоюється кваліфікація «судовий експерт».

Методика підготовки судових експертів в Російській Федерації дещо відрізняється від деяких сусідніх європейських країн. Так, Н.І.Клименко та В.К.Стринжа повідомляють, що експертні кадри для системи МВС у Польщі формуються наступним чином. Після отримання вищої освіти особи проходять спеціальну підготовку спочатку на курсах протягом року, потім шість місяців працюють під контролем досвідчених фахівців Інституту криміналістики та півтора роки – під контролем фахівців на місцях. Лише через три роки вони отримують право самостійного виконання експертиз. За таким же підходом здійснювалася підготовка експертів для системи Міністерств внутрішніх справ Угорщини, Чехії та Словаччини [6].

На жаль, в Україні досі не розроблено програм магістерської підготовки в галузі судової експертизи. Видається доцільним запровадити систему підготовки експертних кадрів на кафедрах (в інститутах) судово-експертної діяльності у державних вищих навчальних закладах, що мають відповідну наукову базу та належним чином підготовлений професорсько-викладацький склад за напрямами судово-експертної діяльності. Навчальний процес має бути орієнтований на випуск фахівців певних профілів (спеціальностей), а набуті ними знання в ході навчання повинні відповідати встановленим для судових експертів відповідних спеціальностей ступеню, глибині, характеру засвоєння і подальшій реалізації.

Таким чином, все розглянуте нами вище доводить, що критеріями, за якими оцінюють компетентність експерта, висновок якого розглядається як доказ під час розслідування справи, є освіта експерта і стаж його професійної діяльності у сфері науки або практики, які необхідні для проведення експертизи.

Література:

1. Положення про експертно-кваліфікаційні комісії та атестацію судових експертів: затверджено наказом Міністерства юстиції України від 09.08.2005 N 86/5 – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=z0882-05.
2. Положення про кваліфікаційні класи судових експертів працівників науково-дослідних установ судових експертиз Міністерства юстиції України: затверджено наказом Міністерства юстиції України від 09.07.2008 N 1163/5 – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=z0627-08.

3. Шерстюк В. М. Організаційно-правові та морально-психологічні засади судово-експертної діяльності: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юридичних наук: спец. 12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза» / В.М. Шерстюк. – Харків. – 2007. – 21 с.

4. Клименко Н. І. Щодо питань про компетенцію судового експерта / Н.І. Клименко // Криміналістичний вісник. – 2010. - № 2 (14). – С. 19-23.

5. Репешко П. І. До питання кадрового забезпечення державних судово-експертних установ / П. І. Репешко // Наукові праці. Серія «Політологія». – 2010. - Том 131. Випуск 118. – С. 136-139.

6. Репешко П. І. Судовий експерт: співвідношення процесуального статусу та професійної діяльності / П. І. Репешко // Матеріали Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції «Сучасна наука в мережі інтернет» 25-27 лютого 2010 р. - Режим доступу: http://intkonf.org/repeshko-pi-sudoviy-ekspert-spivvidnoshennya-protsesualnogo-statusu-ta-pofesiynoyi-diyalnosti/.