Педагогические науки / 3. Методические основы воспитательного про­цесса

Д. мистецтвознавства Урсу Н.О.

Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка, Україна
МИСТЕЦЬКА ОСВІТА КАМ’ЯНЕЧЧИНИ
ПЕРШОЇ ТРЕТИНИ ХХ ст.

Художники Кам’янеччини були характерними представниками культури своєї епохи і, в основному, належали до широкого кола демократичного середовища, виступаючи активними учасниками відродження національної культури. Вони залишили яскраву спадщину, яка переконливо свідчить про незаперечні цінності, що були їм притаманні, і відповідно, зумовлювали зацікавленість їхньою творчістю та ними самими. Обраний період – час виникнення художніх шкіл та мистецьких навчальних закладів на Поділлі, зазначений відродженням інтересу до народної творчості, прагненням знайти своє національне обличчя, поглибити етнічну свідомість на тлі різних стилів і течій. Тому, саме в цей час з’являються палкі і харизматичні особистості, які прагнуть розвивати художню освіту, а також створювати творчі гуртки для залучення широких мас населення до основ художньої культури [6, с. 216].

Даний матеріал є складовою частиною проблеми дослідження педагогічної спадщини художників Кам’янеччини з метою узагальнення досвіду і систематизації методів та прийомів, які використовували митці-педагоги у художньо-педагогічної діяльності. Серед авторів, що займалися дослідженням творчості деяких художників і оцінкою їх внеску в розвиток національної художньої освіти, зокрема Кам’янеччини, можна назвати Ольгу Володимирівну Ерн (Гаґенмейстер) – дочку кам’янецького художника,  директора художньо-промислової школи (пізніше технікуму) у Кам’янці-Подільському, графіка і майстра кераміки, Володимира Гаґенмейстера (1887-1938).  О. Ерн збирає відомості про батька і публікує матеріали в художніх виданнях Україні. В.В. Рубан в 1990 році випускає книгу «Забуті імена», розповіді про українських художників XIX – початку ХХ ст. У книзі йдеться про невідомих або забутих українських художників, життя і діяльність яких мало або зовсім не вивчені. У 2000 році опублікована стаття Сергія Білоконя «Білі ворони» Подільського друкарства [1, с. 33-45], де висвітлюються життєві та творчі шляхи В. Розвадовського (1875-1943), В. Гаґенмейстера, М.Роота, аналізується їх внесок в українське мистецтво і художньо-педагогічну скарбницю. Матеріали, що торкаються художньої освіти на Кам’янеччині, вміщені у розвідках Р. Шмагала та О. Попика. З професійної точки зору охарактеризована художньо-педагогічна діяльність В. Гаґенмейстера у статті Н. А. Урсу «Педагогіка мистецтва в спадщині Володимира Гаґенмейстера» [6, с. 216-223].

Загальному зростанню і збагаченню українського мистецтва у другій половині XIX – початку ХХ ст. послужив розвиток художньої освіти в Україні [3]. Свою лепту внесли і кам’янецькі художники-педагоги, такі як І.А. Васьков, В.К. Розвадовський, В.М. Гаґенмейстер, Д.А. Жудін, А.Л. Грен та інші. На жаль, довгий час ці художники-педагоги не привертали увагу дослідників, їх творчість не розглядалося, а педагогічний внесок не мав ніякого значення. Проте не можуть не захоплювати життєві шляхи цих художників, особистостей, вчителів малювання – представників когорти майстрів минулого, які зробили вагомий внесок у справу поширення образотворчої грамоти, прилучення до мистецтва великої кількості учнів – від повітових училищ до університетів. Їх діяльність відчутно впливала на формування естетичних смаків, на духовну атмосферу у колах міської інтелігенції. Обмежена вузькою сферою попиту, робота митців, хоча часто і не мала широкого суспільного резонансу, все ж залишила помітний слід в історії культурного життя України.

Твори, виконані художниками, викладачами малювання, свідчать про те, що їх професійний рівень був дуже різний. Деякі були художниками високого класу, але більшість мали багато спільного з творчістю самобутніх або цехових майстрів. Одним з таких художників і є Іван Андрійович Васьков, який більше п’ятдесяти років викладав малювання в повітових училищах і гімназіях [5, с. 136-137].  Як згадують його учні, зокрема відомий український художник  М. Бурачек, І. Васьков був стриманим, педантичним майстром академічної школи. Наполягав, головне, на малюнку, на Рафаелі, антиках, сприймаючи їх як муміфіковані зразки, хоча навколо з’являлися нові течії та стилі у мистецтві. Він закладав конкретні тверді основи малюнка, які давали стабільний фундамент для майбутньої творчості [2, с. 5].

Підтримував і впроваджував у навчальний процес правила та закони академічної школи й В’ячеслав Розвадовський – учень професора Архипа Куїнджі, організатор художньої школи-інтернату для селянських дітей у Кам’янці-Подільському. Художник-педагог почав організовувати пересувні виставки для села, на яких читав лекції з мистецтвознавства. На заняттях з живопису вчив реалістично зображати навколишню дійсність; всі образи повинні були бути виконані з відображенням глибокого внутрішнього змісту й почуттів. У колективі, який він очолював, завжди царювала доброзичлива, творча атмосфера. Працюючи разом з учнями, надихаючись одним художнім запалом, В’ячеслав Костянтинович передавав свої вміння «з рук в руки». Школа, створена в Кам’янці В. Розвадовським, була яскравим осередком мистецтва, творчості, передової думки і національних традицій.

Традиційного напрямку дотримувався і Дмитро Ананійович Жудін – викладач Кам’янець-Подільського єпархіального жіночого училища, талановитий художник і педагог. Його вміння спілкуватися з учнями, методи і прийоми викладання заслуговують пильної уваги з боку вчених. Він першим на Поділлі вводить у навчальний процес живопис на пленері – малювання на природі. Багато часу приділяє вивченню анатомії людини, лінійної та повітряної перспективи. Працює у техніці олійного живопису, пише в основному портрети. У його роботах Кам’янець – невелике старе місто із затишними вуличками, дворами, де повільно тече життя, зі своїми емоціями та почуттями. Кожен твір наповнений глибоким змістом і реалістичною правдою. Цьому Д. Жудін навчав і своїх вихованців.
До академічної школі в образотворчому мистецтві можна віднести і діяльність Олександра Львовича Грена (1898-1983), щоправда лише ранній період його творчості. Пізніші композиції О. Грена близькі до авангардного напряму. Митець пише ті об’єкти, які щодня потрапляють на очі: звичайні яблука, груші, гути, часник, цибуля, глазурований посуд. Живою дійовою особою в його роботах виступає подільський килим, з характерною для даної землі семантикою орнаментальних мотивів, метафорикою колірної гами і гармонією образів. Значний багаж знань в галузі етнографії, культури та історії віддзеркалюється на полотнах художника у своєрідній манері – у стилі кубофутуризму. Роботи виглядають декоративно, в той же час не втрачають свого живописного звучання. Як згадують його учні, Олександр Львович був завжди тактовний і уважний, мистецтво розкривав перед дітьми, як загадковий світ: з таємницями минулого і сміливими кроками у майбутнє.

Мальовнича школа О. Грена одночасно і академічна, і декоративна, вона дає можливість трактувати традиційне мистецтво в рамках сучасних течій, поєднати полярні манери, дозволяє творчо зростати.

Безсумнівно, окрім академічної та авангардної шкіл у Кам’янці розвивалось і декоративно-прикладне мистецтво, яке в ті часи визначається особливим інтересом до народних традиційних форм. Хоча з плином часу деякі галузі прикладного мистецтва старіють, істотно змінюється співвідношення його жанрів, у суспільстві помітно підвищується інтерес до творів цього виду мистецтва, насамперед вони починають розглядатися з естетичної точки зору. Це стало причиною прийняття заходів щодо збереження та подальшого розвитку народних промислів, створення майстерень і училищ, колекціонування творів народного та декоративного мистецтва, організації спеціальних виставок і появи мистецтвознавчих досліджень та публікацій [3, с. 11].

Художники-педагоги своїм талантом і творчістю розвивали і примножували народне мистецтво, несли його людям, передавали молодому поколінню. До даної когорти належить Володимир Миколайович (Карл Ріхард) Гаґенмейстер і Костянтин Іполитович Кржемінскій. Вони підхопили факел мистецької освіти в Кам’янці, пронесли його через роки.

В. Гаґенмейстер і К. Кржемінскій були викладачами, а В. Гаґенмейстер й директором, художньо-промислової майстерні у Кам’янці-Подільському. На початку педагогічної діяльності, незважаючи на невеликий педагогічний досвід, Володимир Миколайович з притаманною йому енергією створює умови для поглибленої художньої освіти учнів, приділяючи велику увагу розширенню кількості та якості вивчення спеціальних художніх предметів, добре розуміючи, що без міцної образотворчої бази неможливо говорити про творчість і подальшу плідну професійну діяльність вихованців. Вдосконалюється вивчення рисунку, багато уваги приділяється технікам акварельного живопису; вводиться творчий малюнок. Чимало часу віддається технології керамічної справи, ліпленню, поглибленому вивченню мальовничого малюнку ангобами для декорування керамічних виробів; відроджується художній текстиль – виготовлення орнаментальних килимів, вишивання; літографська справа набуває професійного рівня. За спогадами колишніх учнів цієї школи Тамари Сис та Івана Мазура, більш серйозним стає вивчення лінійно-конструктивної і повітряної перспектив, вводяться вправи на пошук гармонійних пропорційних співвідношень, визначення рельєфності і просторовості форм за допомогою світлотіні, матеріальності – завдяки характерній поверхні, фактурі. Пропонуються вправи для тренування зорової пам’яті.

Важливим нововведенням в педагогіку мистецтва стало застосування педагогічного малюнку, виконуваного вчителем на дошці, коли окремі вузлові місця уроку Володимир Миколайович демонстрував крейдою. На початку століття педагогічний малюнок на дошці вважався новаторським прийомом, тим більш безцінним був внесок В.М. Гаґенмейстера у педагогіку мистецтва. Кожен рух педагога, кожна лінія, проведена на дошці, повинні були бути впевненими, бездоганними. Цей малюнок дозволяв демонструвати поетапне малювання об’єктів зображення, наочно висвітлював особливості форми, конструкції, тектоніки предметів, допомагав усвідомити закономірності композиційного розташування натури на аркуші паперу. Малюнок на дошці, як правило, використовують художники, що мають особливу педагогічну чутливість, вміння заохочувати учнів під час виконання малюнка до співпраці. Завжди є небезпека втратити увагу слухачів, якщо педагог довго малює, відвернувшись спиною до аудиторії. Вчитель повинен часто відходити від дошки, віддалік аналізувати намальоване на дошці, що допомагає запобіганню помилок у пропорціях предметів більшого розміру. В. Гаґенмейстер сміливо впроваджував педагогічний малюнок у викладацьку діяльність і мав добрі результати [6, с. 220].

Освоєння літографської справи разом з колегою К. Кржемінскім мало неабияке значення для тодішнього Кам’янця. Три роки спільної діяльності художників-педагогів дали прекрасні результати: світ побачив справжні зразки подільського мистецтва. Як згадують учні Костянтина Іполитовича, Д.Ф. Головко – народний художник України, Г. Петрашевич – скульптор, він умів розпізнати справжній талант, до вихованців ставився завжди з повагою і розумінням [4, с. 55-56].

Завдяки методиці особистісного навчання, художня школа Кам’янця існувала як єдиний живий організм, дихала повітрям творчості та натхнення. Професійна система організації навчально-виховного процесу, талановита педагогічна діяльність кам’янецьких художників-педагогів, зокрема В.Гаґенмейстера, сприяла вихованню багатьох відомих художників і мистецтвознавців. Серед них Михайло Ліщинер, Зінаїда Єфремович, Микола Олійник, Тамара Сис, Зінаїда Мельник, Юхим Гаврилюк, Сергій Кукурудза, Микола Мітін, Ніна Сулковська та ін. Художньо-педагогічний досвід В.Гаґенмейстера і його результати переконливо доводять необхідність пошуку нестандартних рішень в процесі впровадження стратегії індивідуального підходу до кожного учня. Художники намагалися впроваджувати теоретичне та практичне навчання і виховання в єдності, особистим прикладом захоплювали учнів, піднімаючи їх на новий щабель розуміння і усвідомлення художніх явищ у світі. Саме такий творчий підхід можна знайти в художньо-педагогічній практиці розглянутих вище викладачів мистецтва.

Література

1.   Білокінь С. «Білі круки» Подільського друкарства / С. Білокінь // Пам’ятки культури України. – К., 2000. – № 3-4. – С. 33-45 : іл.

2.  Бурачек  М. Моє життя / М. Бурачек  // Малярство і скульптура, 1936. – № 6. – С. 5.

3.   Історія українського мистецтва. Мистецтво другої половини ХІХ-ХХ століття. Під ред. В. І. Касіяна, В. А. Афанасьєва, Л. П. Затенацького. – К., 1970. – Т. 4. – книга 2.

4.   Камінська Л.К. Короткий життєпис художника Кржемінського К. І. / Л.К. Камінська // Подільське братство.  – Кам’янець-Подільський, 1993. – № 3. – С. 55-56.

5.   Рубан В.В. Забытые имена. Рассказы об украинских художниках ХІХ – нач.  ХХ века / В.В. Рубан. – К. : Наукова думка, 1990. – С. 136-137.

6.   Урсу Н.О. Педагогіка мистецтва у спадщині Володимира Гаґенмейстера / Н.О. Урсу // Історія педагогіки у структурі професійної підготовки вчителя. – Кам’янець-Подільський : Абетка-Нова, 2002. – С. 216-223.