У науково-методичній літературі по
психологічній підготовці в зустрічається кілька термінів, що позначають, по
суті, той самий вид тренування. Одні
фахівці називають його розумовим тренуванням, інші - уявній, треті - ментальній, четверті - ідеомоторній й т.п.
Незважаючи на наявні особливості кожного з перерахованих понять, у них більше спільного, чим різного. Всі вони так чи інакше зводяться до різних варіантів
уявного тренування, коли навчальний подумки виконує ті або інші дії. Тому вживаний тут термін «уявне тренування» не протиставляється іншим,
зокрема ідеомоторному тренуванню.
Уявне тренування застосовується з метою:
-
допомогти в
початковому періоді навчання основним діям;
-
удосконалити техніко-тактичну майстерність;
-
виправити технічні
помилки у виконанні дій;
-
поліпшити
самоконтроль і саморегуляцію технічних дій в умовах підвищеної емоційної
напруженості (ця мета
зближає уявне тренування із психорегулюючим
тренуванням, тому що вимагає й, у свою чергу, допомагає підвищити здатність до саморегуляції психічного стану).
В основі побудови уявного тренування лежить положення про те, що в центральній нервовій системі відповідних
аналізаторах при «програванні» у нашій уяві певних рухових дій відбуваються
процеси, близькі до тих, які відбуваються при реальних діях. Далі по тим ж
провідним нервовим шляхам відповідні сигнали
передаються до тих же самим групам м'язів зі
значно меншою інтенсивністю. Таким чином, є всі підстави припустити, що
регулярне уявне повторення рухової дії тренує нашу нервову систему, готуючи її до відтворення
реальної дії. Це припущення знайшло підтвердження в численних експериментальних
дослідженнях. Було виявлено, що представники різних видів діяльності швидше освоюють і коректують власні рухи у
тих випадках, коли поєднують реальні спроби виконання цих рухів з їхнім уявним відтворенням.
Особливе значення уявне тренування має в опануванні
навичок практичної стрільбі. Справа в тому, що основні дії дуже важко оцінювати
зі сторони за рівнем їхньої технічної досконалості. Судити про рівень технічної
майстерності стрільця можна головним чином по достоїнству пробоїн на мішенях. Такі труднощі, що виникають перед викладачем, можуть бути збалансовані
тільки високим самоконтролем самого стрільця, здатністю точно представляти й об'єктивно оцінювати свої основні дії: прийняття положення до стрільби, підготовка до завершальної стадії
виконання пострілу, прицілювання й обробка
спуска. Саме тут незамінну допомогу може зробити
правильно побудоване регулярне уявне тренування.
Із самого початку необхідно твердо запам'ятати, що уявне
тренування в жодному разі не можна пропонувати, поки ви не переконаєтеся, що ваш учень точно
зрозумів, як він повинен виконувати дії, які розучуються або окремі його
елементи. Якщо починаючий стрілець недостатньо точно зрозумів дії, які він
повинен робити, уявне тренування буде лише
сприяти закріпленню помилок, що надалі доведеться виправляти.
Необхідно докладно роз'яснити, чому даний рух важливо виконувати
так, а не інакше, і наочно показати типові помилки й наслідки цих помилок.
Так, наприклад, ви вирішили дати завдання на уявне тренування
по освоєнню правильного
прицілювання, що полягає в тім, що зір стрільця
повинне бути більш різко сфокусовано на мушці в центрі прорізу прицілу, чим на мішені. Тепер ви повинні довести до свідомості кожного
вашого учня важливість саме такого прицілювання. Це роз'яснення можна
супроводжувати багаторазовим звертанням до двох малюнків, на яких намальоване
правильне прицілювання й неправильне. Першим
етапом в уявному тренуванні тут буде завдання:
закривши очі, чітко уявити собі правильне
прицілювання. Надалі учні повинні неодноразово
вертатися до цих образів. Тому що уявне
тренування не вимагає спеціальних умов і місця, учні можуть у будь-якому
зручному випадку закрити очі й подумки точно уявити правильне прицілювання. Надалі цей прийом уявного тренування
доцільно повторювати в сполученні з реальною стрільбою.
Після прийняття положення до стрільби безпосередньо перед реальним
прицілюванням необхідно, закривши очі, чітко
уявити собі вищезгадану схему правильного прицілювання, потім виконати все реально (поки без пострілу). Тільки тоді, коли курсант
переконається, що його зір правильно фокусується на мушці в центрі прицілу й не переходить на мішень, він повинен перейти
до виконання пострілу. Однак після кожного пострілу (принаймні на початковому
етапі підготовки) він повинен повторювати ту ж процедуру: уявна ідеальна схема
прицілювання, реальне правильне прицілювання без пострілу, виконання пострілу
при точному прицілюванні. Переконавшись у тому,
що правильне прицілювання стало звичкою, тому що переключення уваги на мішень негайно помічається й викликає свідомо сформовану негативну емоційну реакцію роздратування, можна не повторювати уявне тренування перед кожним
пострілом, а лише підключати його періодично, почуваючи необхідність у більш ретельному настрої
уваги.
Навички правильного
прицілювання, також як навички обробки спуска,
є, як відомо, основними, тому уявне тренування
цих навичок повинно проводиться на всіх етапах
практичного навчання. Уявне тренування будується
з урахуванням здатності того хто навчається
усвідомлювати й образно представляти деталі
всякої дії. Так, наприклад, основною вимогою до правильної обробки спуска є плавне натискання на
спусковий гачок, під час якого вказівний палець працює практично ізольовано від інших м'язових груп руки.
Курсант повинен знати, наскільки складно, але
необхідно, привчити себе включати в роботу тільки потрібні елементи
м'язово-зв'язкового апарата руки, строго «заборонивши» при цьому включатися
будь-яким іншим мікрогрупам навіть найменшим зусиллям. Уявне тренування обробки
спуска проходить ті ж етапи: тільки уявне тренування в сполученні з обробкою спуска без пострілу, єднання уявного тренування з реальним виконанням пострілу. У міру освоєння цієї навички
до рівня автоматизму кількість уявних повторень і ступінь їхньої деталізації
скорочуються до необхідного мінімуму. Однак у випадку непевності в правильності
обробки спуска або просто для більш ретельного
настроювання на виконання точного пострілу у відповідальних ситуаціях курсант
повинен знову відтворити раніше заучений ним
ідеальний образ або окремі його фрагменти, які
в міру накопичення досвіду сформувалися як найбільш важливі. Хоча прицілювання
й обробка спуска є основними об'єктами, уявне тренування можна поширити
й на інші моменти. Починаючий стрілець повинен уміти дуже точно подумки уявити
собі, наприклад, правильне вихідне положення
(приготування). Це допоможе уникнути багатьох помилок
або виправити їх. Щоб переконатися в тім, що кожний курсант
правильно зрозумів завдання, викладач повинен задавати контрольні питання, намагаючись вичерпних відповідей як
по дії в цілому, так і по окремих її фазах. Іноді можна попросити графічно
зобразити дію що вивчають, або вихідне положення. Курсанти повинні вміти чітко відрізняти правильні
зображення від неправильних і вміти пояснити, у чому складається та або інша зображена на малюнку або фотографії помилка. Особливої
уваги заслуговує поєднання уявного тренування з аналізом відеозаписів виконання вправ стрільби. Звичайно,
тут мова йде головним чином про помилки в приготуванні або грубих відхиленнях від правильного руху,
тоді як такі нюанси, як особливості прицілювання й мікроруху вказівного пальця при обробці спуска, не можуть бути
побачені навіть на відеозапису. Тому ці
елементи вимагають постійного свідомого контролю самого стрільця. Ще одна важлива
задача, яку допомагає вирішувати уявне
тренування це контроль і регуляція психічних станів стрільця. У цьому плані уявне тренування тісно стикається
із психологічним контролем і психорегулюючим тренуванням.
Встановлено, що істотну зміну психічного стану, різного роду емоційні реакції можуть спотворювати
сприйняття інтервалу часу: курсант, що перебуває в стані
підвищеного емоційного збудження, буде
недооцінювати інтервали часу (вони будуть здаватися йому більш тривалими, ніж
насправді), а курсант, що перебуває в стані апатії, буде, навпроти, переоцінювати тимчасові інтервали, подумки проводячи стрільбу повільніше необхідного ритму. Таким чином, стрілець може краще
визначити, у якому емоційному стані він перебуває, повторивши
кілька раз уявну стрільбу й зіставивши своє
відчуття часу з показниками секундоміра. У
цьому випадку уявне тренування виконує дві
функції: діагностичну (дозволяє визначити рівень емоційного стану)
і психорегулюючу (можна проконтролювати й
скорегувати цей стан). У системі саморегуляції
емоційного стану для відповідного
психологічного настроювання стрілець може використовувати уявне тренування, відтворюючи в уяві не тільки виконання
окремого пострілу, але й всіх підготовчих дій на лінії вогню. Метою перегляду таких «уявних фільмів» є створення в уяві курсанта того ідеального образа дій і поводження на лінії
вогню, що буде асоціюватися в нього з почуттям зібраності й упевненості і який він повинен буде втілити в реальній обстановці.
Література:
1.
Психология:
Учебник./Под общей редакцией проф. Крылова А. А. – М., 1998. – 583 с.
2.
Стрелковый спорт и
методика преподавания: Учебник. /Под ред. А. Я. Корха. – М., 1986. – 144 с.
3.
Вайнштейн Л. М.
Стрелок и тренер. – М., 1977. – 262 с.
4.
Плиско В. И.
Формирование у сотрудников устойчивого психологического состояния к внешним
проявлениям опасности. – К., 1991. – 128 с.