Студент ІІІ курсу Кушнірюк В.К.

Буковинська державна фінансова академія

СТРУКТУРНА ПОЛІТИКА СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ

Економіка розвивається під впливом багатьох факторів. Водночас є доцільним виокремлення з усієї сукупності факторів економічного зростання впливу, який справляють структурні зміни на розвиток економіки. Вплив структурних змін в економіці на динаміку макроекономічних показників називається структурним ефектом. Отже, з цього випливає значимість структурної політики для країни.

Із поняттям структури за словами Федулової Л.І. пов’язана найглибинніша сутність будь-яких речей і явищ. Там же, де йдеться про суспільний розвиток, структурні трансформації виступають найважливішим фактором динамізму й ефективності. Проблеми, що виникають у процесі структурування економічної системи, характеризуються складністю й нелінійністю. І це також визначає актуальність теми дослідження [5, 33].

Якщо розглядати структуру економіки України, яка є на сьогодні, то варто відзначити її неефективність, більше того вона є екологічно та економічно небезпечною. Основу її становлять енерго- та матеріаломісткі виробництва, що призводить до перевитрачання природних та людських ресурсів і водночас вона не задовольняє потреб в інвестиційних ресурсах, споживчих товарах і послугах. Сьогодні структурна перебудова економіки повинна бути спрямована на випуск необхідної споживачам продукції, на наповнення споживчого, виробничого та інвестиційного ринків. Потрібно глибоко вивчати тенденції сучасного НТП, структурні зрушення у світовій економіці, стан і динаміку кон’юнктури на світових ринках, а також приділити велику увагу пошукові нових перспективних шляхів розвитку економіки вітчизняних підприємств.

Регулювання структурних змін в економіці є завданням структурної політики. В широкому розумінні структурна політика держави — це обґрунтування цілей та характеру структурних перетворень, визначення комплексу заходів щодо підтримки розвитку тих елементів економічної системи, які забезпечують економічне зростання та вирішення актуальних проблем сьогодення. На практиці існує два типи структурної політики: пасивна й активна. Вони різняться між собою ступенем втручання держави в структурні зрушення.

На практиці структурна політика виступає як сукупність усіх державних заходів, що цілеспрямовано стимулюють структурні зміни в економіці відповідно до основних напрямів структурної перебудови. Структурна політика в країнах з ринковою економікою здійснюється державою через:

- обґрунтування основної секторальної структури згідно з тенденціями світового розвитку, в основі якого лежить модель трьох секторів (сільське господарство, промисловість, послуги);

- запровадження стратегії економічного зростання, що ґрунтується на стратегічно важливих галузях, від яких залежить розвиток технології, динаміка та ефекти зростання в інших галузях;

- інвестування в масштабах всієї економіки найважливіших проектів;

- підтримку інноваційної діяльності у фундаментальних науках, а також упровадження їх досягнень у виробництво тощо [4,59].

Якщо говорити загалом про структурну політику, то варто зазначити у світовій господарській практиці державна вона стала одним з визначальних чинників стійкого макроекономічного зростання, забезпечення його ефективності, стабільності й соціальної спрямованості. Проте в нашій державі в зв’язку з наслідками адміністративно-командної системи, на основі якої йшло формування структурної політики, сформувалися перешкоди до входження України у світовий ринковий простір як високотехнологічної, конкурентоспроможної держави. І до сьогодні існують невирішені проблеми, перспективними шляхами до яких можна запропонувати такі:

- стабілізувати економіку;

- вийти з кризового стану та поступово підвищувати темпи і збільшувати обсяги виробництва валового національного продукту;

- забезпечувати більш ефективне використання національного доходу шляхом підвищення в ньому частки фонду нагромадження;

- поліпшувати структуру валового національного продукту в напрямі соціальної орієнтації за рахунок збільшення в ньому питомої ваги предметів народного споживання;

- прискорювати розвиток невиробничої сфери з підвищенням її частки в структурі ВНП;

- поліпшувати структуру особистого споживання матеріальних благ за рахунок збільшення в них питомої ваги непродовольчих товарів;

- удосконалювати структуру ВНП за рахунок збільшення в ньому частки фінансових та загальнодержавних секторів [1,57-58].

Фактично, виникла потреба у формуванні нової парадигми структурних перетворень і відповідного розуміння природної сфери державної активності. Насамперед ідеться про цілі, об’єкти, механізми й інструменти державного регулювання структурних зрушень, визначення критеріїв їх ефективності з погляду соціальної спрямованості процесів суспільної трансформації, «структурний ефект» у цілому.

На мою думку, слід ввести в дію органи влади, які повинні прислухатись до поглядів науковців, що роками досліджують цю проблематику. А також наше керівництво повинно діяти діями, а не словами та обіцянками. Якщо це почне відбуватись, то залишаться позаду не лише проблеми структурної політики, а й економіки і політики в цілому.

Список використаної літератури:

1. Біла С.О. Структурна політика в системі державного регулювання економіки в умовах суспільної трансформації // Фінанси України,2009. - №10. – С.52 – 59.

2. Білошапка В.А. Регіональні структурні побудови в управлінській практиці міжнародних компаній // Актуальні проблеми економіки. - 2009. - N1. - С. 29-35

3. Макроекономіка та макроекономічна політика: Навч. посіб./А.Ф. Мельник, Т.Л. Желюк, О.В. Длугопольський, О.В. Панухник; Наук. ред. А.Ф. Мельник. - К.: Знання, 2008. - 699 с

4. Черевко О.В. Управління соціально - економічним розвитком регіону на стратегічних засадах // Економіка та держава, 2006.- №9. – С.57 – 59.

5. Федулова Л.І. Проблемність регіонів: особливості регіональної політики в умовах нової економіки // Регіональна економіка, 2009. - №3. – С.31 – 41.