Сягайло А.А.

Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут»

Стилі управління та керівництва

Стиль управління персоналом – найважливіший фактор в менеджменті на підприємстві. Правильно визначений і той, що успішно застосовується, стиль дозволяє найбільш успішно використовувати потенціал всіх співробітників підприємства. Саме тому в останні роки ця тема вибору стиля керівництва є такою актуальною і фірми приділяють цьому питанню суттєву увагу. Під стилем керівництва (управління) можна розуміти загальну характеристику способів, за допомогою яких відбувається взаємодія керівників і підлеглих. Він відображає методи роботи керівника, організацію діяльності, взаємини в колективі, пріоритети, позиції адміністрації, переважаючу систему цінностей, типа культури, і інше. Робота присвячена огляду існуючих стилів управління персоналом на підприємстві та визначенню ідеального. У роботі перераховані розповсюджені стилі управління і дана характеристика управлінським діям керівників, що використовують в своїй роботі певний стиль. Названі характеристики, по яким неважко визначити, про який стиль йдеться, і ряд проблем, характерних тому чи іншому стилю управління, а також фактори, що впливають на вибір одного з них.

Вивчення стилю керівництва ведеться психологами і не тільки вже більше, ніж півстоліття. Написана дуже велика кількість все можливих дисертацій, книжок, опубліковано багато статей, здебільшого на які я і буду опиратись. Зокрема це кандидат економічних наук Віктор Валентинович Травін, кандидат психологічних наук Борис Михайлович Мастеров, Борис Щербаков, консультант з питань організаційного розвитку Тетяна Ковалева, вчений зі світовим ім’ям, що викладав в Оксфордському, Кембриджському, Лондонському та Гарвардському університетах, Едвард де Боно, і інші.

Кожен керівник в процесі управлінської діяльності виконує свої обов’язки в властивому тільки йому стилі. Який би стиль він не обрав, його вибір визначається свідомою ціллю, яка характеризує спосіб і метод його дій. У стилі керівництва виділяють,з однієї сторони, його загальну об’єктивну основу, що визначається сукупністю соціальних та економічних вимог до керуючої посади, а з іншої сторони, характерні даному керівнику способи та прийоми здійснення управлінських функцій.

Використовуючи для аналізу різноманітні джерела можна визначити різні класифікації стилів керівництва. Існую два підходи до вивчення стилів : традиційний і сучасний. До традиційного підходу ми відносимо «одновимірні» стилі управління. Вони характеризуються одним якимось фактором, до них відносяться : авторитарний, ліберальний та демократичний. Для того, щоб краще в них розібратись, звернемося до наступної таблиці[1].

Параметри взаємодії керівників з підлеглими	Стилі керівництва
	Авторитарний	Демократичний	Ліберальний
Прийоми ухвалення рішення	Одноосібно вирішує питання	Перед ухваленням рішення радиться з підлеглими	Чекає вказівок від керівництва чи рішення наради
Спосіб доведення рішень до виконавців	Наказує, розпоряджається, командує	Пропонує, просить	Просить
Розподіл відповідальності	Бере на себе чи перекладає на підлеглих	Розподіляє відповідно до переданих повноважень	Знімає із себе усяку відповідальність
Відношення до ініціативи	Придушує	Заохочує, використовує в інтересах справи	Віддає ініціативу в руки підлеглих
Відношення до підбору кадрів	Боїться кваліфікованих працівників	Підбирає грамотних працівників	Підбором кадрів не займається
Відношення до недоліків власних знань	Усе знає – усе вміє	Постійно підвищує свою кваліфікацію, враховує критику	Поповнює свої знання і заохочує цю рису у підлеглих
Стиль спілкування	Тримає дистанцію, не товариський	Дружньо налаштований, любить спілкування	Боїться спілкування, спілкується з підлеглими тільки з їх ініціативи
Характер відносин з підлеглими	Диктується настроєм	Рівна манера поведінки, постійний самоконтроль	М’який, покладливий
Відношення до дисципліни	Прихильник формальної твердої дисципліни	Прихильник розумної дисципліни, здійснює диференційований підхід до людей	Вимагає формальної дисципліни
Відношення до морального впливу на підлеглих	Вважає покарання основним методом стимулювання, заохочує тільки по святах	Використовує різні види стимулів, не завжди орієнтуючись на свята	Діє приблизно так само, як і демократ

Крім розглянутих стилів керівництва в літературі пропонуються системи управління X, Y, Z:

· Теорія X — авторитарний підхід до управління, тобто пряме регулювання і твердий контроль. Люди ледачі, мають потребу в примусі, контролі, керівництві, стимулюванні до сумлінної роботи, припускає страх покарання.

· Теорія Y — робітники — творці і їх потрібно наділяти повноваженнями. Це демократичний (партисипативний) підхід, що приводить до делегування повноважень, збагаченню змісту роботи, поліпшенню взаємин, визнанню того, що мотивація людей відбувається на основі складної сукупності психологічних потреб і чекань.

· Теорія Z — ця теорія розроблена на основі особливостей японського стилю управління, визначає ряд принципових положень: довгострокова, іноді довічна, система наймання на роботу, колективне прийняття рішень і колективна відповідальність, повільне просування по службі і неспеціалізованій кар'єрі (тобто ротація працівників через різні види робіт), неявний механізм контролю, усебічна турбота про персонал.

В сучасних умовах успіх справи визначається не тільки характером відносин між керівником і підлеглим та їх степенем свободи, що їм надається, але і рядом інших умов. Вираженням цього являються «багатовимірні» стилі управління, що представляють комплекс взаємодоповнюючих підходів, кожен з яких незалежний від інших. Першочергово склалася ідея «двохвимірного» стиля управління, що базується на двох підходах. Один із них орієнтується на створення в колективі гарного морально – психологічного клімату, покращення людських відносин, а інший – на створення належних організаційних і технічних умов, при яких людина зможе повністю розкрити свої можливості.

У сучасних умовах успіх справи зумовлюється не лише особою керівника, але і рядом інших обставин: ситуацією, мірою зрілості підлеглих, їх відношенням до керівника, готовністю до співпраці, характером проблеми і ін.. Різні вчені сформулювали різні моделі поведінки керівників, в залежності від цих факторів. Це:

· На думку Ф. Фідлера, керівник змінити себе і свій стиль управління, як правило, нездібний, тому потрібно виходячи з ситуації і завдання поміщати його в ті умови, коли він зможе найкращим способом себе проявити.

· Іншу модель, що описує залежність стилю керівництва від ситуації, запропонували Т. Мітчел і Р. Хаус. На їх думку, виконавці прагнутимуть до досягнення цілей організації, якщо отримають від цього якусь особисту вигоду, тому основне завдання керівництва полягає в тому, аби пояснити, які блага їх чекають в разі хорошої роботи; усунути перешкоди на дорозі її здійснення; надати необхідну підтримку, дати пораду, направити дії з вірної дороги.

· П. Херслі и К. Бланшара стверджують, що вживання того або іншого стилю залежить від міри зрілості підлеглих, їх здатності відповідати за свою поведінку, освіти і досвіду вирішення конкретних завдань, внутрішнього бажання досягти поставлених цілей.

· На думку В. Врума і Ф. Йеттона, при виборі стилю керівники користуються наступними основними критеріями: наявність достатньої інформації і досвіду у підлеглих; рівень вимог, що пред`являються до рішення; чіткість і структурованість проблеми; міра причетності підлеглих до справ організації і необхідність погоджувати з ними рішення; вірогідність того, що одноосібне вирішення керівника отримає підтримку виконавців; зацікавленість виконавців в досягненні цілей; міра вірогідності виникнення конфліктів між підлеглими в результаті ухвалення рішень.

· Американські дослідники П. Ханзейкер і Е. Алессандра розробили типологію поведінки працівників і запропонували відповідні стилі керівництва ними, поклавши в основу такі риси характеру людей, як контактність і прагнення до самоствердження, які можуть бути низькими і високими[2].

Таким чином, кожна організація представляє собою унікальну комбінацію індивідів, цілей та задач. Кожен керуючий – унікальна особистість, яка має ряд здібностей. Кожен керівник являється творцем того стилю управління, який він застосовує на практиці. Але при цьому треба враховувати велику кількість об’єктивних і суб’єктивних умов, в залежності від яких стиль отримує свій конкретний зміст. У даній доведено, що оптимального стиля не існує, а можна лише говорити про правильний вибір одного із них, що буде застосований до конкретної виробничої ситуації. Стиль представляє собою соціальне явище, так як в ньому відображені світогляд і переконання керівника, а також він багато в чому визначає результати діяльності всієї системи. Перехід ідеї правильного лідерства керівника із просто гарної ідеї в розряд систем управління потребує розробленого, розвинутого інструментарія від філософії управління до систем стимулювання співробітника. Окремі розробки вже ведуться в цьому напрямку: концепція внутрішнього клієнта, перевизначення менеджменту як маркетингової діяльності («Задачі менеджменту в ХХІ столітті» П.Ф. Друкера).

Література:

1. http://www.ya2b.ru/ya2b/articles/elements/20384/

2. Дорошеева М.В. Подбор руководителя для конкретного коллектива //Управление персоналом