доц., к.е.н. Киш Л.М., студ. Река І.С.

Вінницький національний аграрний університет, Україна

 

Соціальний фактор як передумова росту продуктивності праці

 

 

Розглядаючи дану тему, доцільно розпочати дослідження з того, що являла собою продуктивність праці за радянських часів. У радянські часи всім аспектам підвищення продуктивності праці приділялася значна увага. Економічна політика базува­лася на засадах марксистської політичної економії, що вважала підвищення продуктивності праці ос­новним, якщо не єдиним джерелом економічного розвитку. На загальноекономічному народногосподар­ському рівні найбільш узагальнюючим вважався показник суспільної продуктивності праці. Він визначався як відношення виробленого національ­ного доходу до чисельності працюючих, зайнятих у галузях матеріального виробництва, тобто на ос­нові "чистого продукту".

Зі становленням України як самостійної незалеж­ної держави та переходом до ринкової економіки увага до всіх аспектів продук­тивності праці була майже повністю втрачена. Занепад уваги до проблематики продуктивності праці значною мірою обумовлений тим, що сучас­на західна економічна наука, на відміну від марк­систської радянських часів, не вважає продуктив­ність праці єдиним джерелом економічного зрос­тання.

Отже, продуктивність – це рухливий і динамічний показ­ник результативності праці та ефективності вироб­ництва. Оскільки продуктивність праці має визна­чальне значення для розвитку окремого підприєм­ства та всього господарства, до якого дане підприємство відноситься, в цілому, суміжних з ним галузей і країни в цілому, фахівці, керівники, власники та наймані працівники повинні постійно шукати шляхи й резерви її підвищення. Резерви зрос­тання продуктивності праці - це ті невикористані мож­ливості економії затрат праці (як живої, так і уречев­леної), які виникають унаслідок дій тих чи інших факторів (удосконалення техніки і технології, органі­зації виробництва і праці, застосування прогресивних форм і систем її оплати).

Якщо розглядами сільськогосподарське виробництво, то будь-який сільськогосподарський підприємець, як власник чи орендатор землі і майна, прагнутиме отримати максимальну користь (прибуток) за допо­могою найраціональнішого використання праці, мінімальними витратами робочого часу за високої якості виробле­ної продукції та її конкурентоспроможності. Тому для виконання поставлених завдань на всіх рівнях управління мають вишукуватися резер­ви підвищення ефективності аграрної праці шляхом мобілізації численних її факторів: інтенсифікації ви­робництва; освоєння ресурсо- та енергоощадних тех­нологій; удосконалення організації праці та внутріш­ньогосподарського механізму госпрозрахунку. Для досягнення цієї мети якраз і використовуються такі основні важелі, як мотиваційні, техніко-організаційні та моральні фактори підвищення продуктивності праці, що суттєво впливає на результати виробничої діяльності сільськогосподарських товаровиробників.

Відомо, що за рівнем керованості фактори підвищення продуктивності праці можна поділити на дві групи:

- ті, якими може керувати господарюючий суб'єкт (управлін­ня, організація, трудові відносини, кваліфікація і мотивація пер­соналу, техніка і технологія, умови праці, інновації тощо);

- ті, що знаходяться поза сферою керування господарюючого суб'єкта (політичне становище в країні і в світі, рівень розвитку ринкових відносин, конкуренція, науково-технічний прогрес, за­гальний рівень економічного розвитку, якість і кількість економі­чно активного населення країни, культура, моральність, соціальні цінності, наявність природних багатств, розвиток інфраструкту­ри тощо).

Оскільки праця є процесом взаємодії робочої сили із засобами виробництва, фактори зростання продуктивності праці за змістом можна поділити на три групи:

1) соціально-психологічні, що визначають якість використовува­ної робочої сили;

2) матеріально-технічні, що визначають якість засобів виробництва;

3) організаційно-економічні, що визначають якість поєднання робочої сили із засобами виробництва.

Звернемо більшу увагу на групу соціально-психологічних факторів, так як вони відіграють чи ненайважливішу роль у якості виконуваної роботи і як наслідок отримуваних результатів. Це ті фактори, що визначають якість трудових колективів, їх соціально-демографічній склад, рівень дисциплінованості, трудової активності та творчої ініціативи працівників, система ціннісних орієнтацій, стиль керівництва у підрозділах і на підприємстві у цілому тощо. Важливий психологічний клімат у колективі, його згуртованість, застосування оптимальних режимів праці та відпочинку, оскільки все це досить сильно впливає на виконання обов’язків, зацікавленість працівників у своєму робочому місці, отримання вищих показників виконуваної роботи.

У сьогоденні показник продуктивності праці розглядається як вміння виробляти принципово нову продукцію високої якості та конкурентноспроможності. Це є головним результативним показником відносин у колективі, умов праці та відпочинку, мотиваційних та стимулюючих факторів. До двох останніх доцільно віднести відповідний рівень заробітної плати, можливість кар’єрного зростання, можливість вільно висловлювати свої ідеї і не боятись отримати осуд зі сторони керівництва.

Варто зазначити, що розроблення ефективної системи мотивації працівників варто починати насамперед із системи організації оплати праці, оскільки без відповідної матеріальної бази говорити про дію якихось високих не грошових стимулів не варто. Система оплати праці має бути побудована так, щоб вона матеріально стимулювала розподіл і використання трудових ресурсів за видами економічної діяльності з максимальною віддачею.

Соціальний фактор на сьогоднішній день є досить вагомим підґрунтям для підвищення продуктивності праці. Він дозоляє, за належним його рівнем, розкрити можливості працівників, зацікавити іх у покрашеному виконанні своїх обов’язків, у тому, щоб кожен працівник зранку хотів іти на своє робоче місце з купою нових ідей, якими він не буде соромитися поділитися з колегами та керівниками. А керівники в свою чергу були зацікавлені у своїх підлеглих, надавали ім достатні матеріальні можливості для життя, хотіли і вміли вислуховувати ініціативи, заохочували до них та по можливості впроваджували їх у процесі своєї діяльності.

 

Використана література:

1.      Музаченко С.А. Продуктивність праці: соціально-економічна сутність категорії // Формування ринкових відносин в Україні. – 2009 р. № 6. – С. 24-27.

2.      Ківченюк П.С. Продуктивність праці // Україна: аспекти праці. – 2008 р. №2. – С. 32-37.

3.      Евенко А. Продуктивність праці в сучасних умовах // Агро світ. – 2009 р. №15. – С. 31-36.