Економічні науки/15. Державне регулювання
економіки
Аспірант Маркова Т.Д.
Економічна
безпека країни, як одна з визначальних складових підсистем національної
безпеки, включає в собі складову енергетичну безпеку. Дуже мало країн, які в
змозі обійтися без зовнішніх енергоресурсів. На жаль, наша країна не входить у
перелік цих держав. Крім того, Україна може себе забезпечити менше ніж на 50%,
іншу необхідну частину енергоресурсів вона імпортує. Зростання потреби нашої
держави в паливно-енергетичних ресурсів ставить під загрозою рівень розвитку
національної економіки та міжнародно-договірні
відносини. Енергобезпека - це такий рівень керівництва країни
у формуванні і здійсненні політики, незалежної від зовнішнього або внутрішнього
впливу і тиску, який забезпечує ефективну діяльність паливно-енергетичного
комплексу [1]. І головним критерієм оцінки ефективності державної політики є стан економічної
безпеки.
Проблема
енергозбереження кожної суверенної країни стає все більше дискусійною при
щорічному вичерпанні паливно-енергетичних ресурсів світу.
Україна
небайдужа до загострення проблеми енергозбереження. Про це свідчить ряд прийнятих
постанов, розпоряджень, стандартів, програм енергоефективності, зміни та
доповнення до законів України. Але більшість вчених схиляються до думки, що ці
нормативно-правові акти носять декларативний характер і правова база потребує
вдосконалення. Повна реалізація всіх завдань програм енергоефективності
потребує фінансову допомогу, яка, нажаль, не забезпечується у стовідсотковому
обсязі.
Основним
завданням законодавства з енергозбереження є створення сприятливих умов для
ефективного використання паливно-енергетичних ресурсів, уникаючи безпосереднього
втручання у господарську діяльність суб’єктів господарювання. Така система
містить правові норми, які б передбачали адекватне поєднання інструментів
державного регулювання та заохочення суб’єктів господарювання та населення щодо
раціонального використання паливно-енергетичних ресурсів [2]. Раціональне
використання паливно-енергетичних ресурсів – це досягнення максимальної
ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів при існуючому рівні
розвитку техніки та технології і одночасному зниженні техногенного впливу на
навколишнє середовище [3]. Серед інструментів державного регулювання енергозбереження, які б забезпечили економічну стійкість країни, на нашу
думку, повинно бути державна підтримка у вигляді пільг, субсидій, кредитів на
впровадження енергозберігаючого екологічного обладнання; створено фонд
енергозабезпечення, який би міг забезпечити реалізацію найбільших сприятливих
проектів енергозбереження.
Сучасний етап розвитку
економіки охоплює, безпосередньо, пріоритетні напрями енергетичної політики –
енергоефективність, енергозбереження. В
цьому напрямку урядом була розроблена і прийнята у 2006 році “Енергетична
стратегія України на період до 2030 р.”, ефективність реалізації якої багато в
чому буде залежати від переходу паливно-енергетичного комплексу на інноваційний
шлях розвитку і реалізації передових
досягнень світової практики. В енергетичній стратегії вказується, що
енергетична безпека є невід’ємною складовою економічної та національної
безпеки, необхідною умовою існування і розвитку держави. Серед головних завдань
Енергетичної стратегії [4] є забезпечення енергетичної
безпеки держави; зменшення техногенного навантаження на довкілля та забезпечення
цивільного захисту у сфері техногенної безпеки паливно-енергетичного комплексу;
зниження питомих витрат у виробництві та використанні енергопродуктів за
рахунок раціонального їх споживання, впровадження енергозберігаючих технологій
та обладнання, раціоналізації структури суспільного виробництва і зниження
питомої ваги енергоємних технологій.
Реалізація
зазначених цілей дозволить створити умови для інтенсивного розвитку економіки і
підвищення рівня життя населення країни.
Новий критерій оцінки
економічного розвитку країн, що з’явився в останні десятиліття це частка
енергії, виробленої із нетрадиційних і відновлюваних джерел. У економічно високорозвинених
країнах вона сягає від 0,7 % (Велика Британія) до 64,5 % (Ісландія) і має чіткі
тенденції до збільшення в майбутньому.
Проблемам
використання нетрадиційних, поновлюваних та позабалансових джерел енергії
особливу увагу в Україні почали приділяти майже 19 років тому, тоді як в
розвинених країнах вирішенням цих проблемам займаються вже з середини 70-х
років ХХ століття, коли почались активні науково-технічні розробки та поступове
впровадження технологій на базі нетрадиційних відновлюваних джерел енергії. В
Україні процес впровадження екологічної та ресурсозберігаючої технології є дуже
повільний, оскільки потребує великих капіталовкладень. І тут не обійтись без державної
підтримки та регулювання. Тільки держава шляхом виваженої законодавчої, гнучкої
цінової, тарифної та податкової політики може забезпечити дієздатність фінансового механізму енергозбереження [5].
Тільки завдяки впровадженню мало витратних короткотермінових
організаційно-технічних заходів у найближчі 2 роки економія енергетичних ресурсів
може скласти 12-14 млн. т. у. п. щорічно [6].
Конституцією України передбачено право громадян на їх достатній життєвий рівень та безпечне для життя і здоров’я довкілля, що зобов’язує державу створити відповідні умови для розвитку економіки. Запорукою реалізації цих завдань має стати повне, надійне та екологічно безпечне задоволення потреб населення і суспільного виробництва в енергетичних продуктах [4]. Для реалізації цього завдання перш за все необхідна взаємоузгоджена дієва та прозора система законодавства з енергозбереження.
За
оцінками фахівців-експертів, в числі важливіших сфер
національної безпеки, економічна безпека посідає перше місце. Для підтримання
цього рівня необхідно спрямувати основні зусилля на вирішення проблем, пов’язаних
із здійсненням структурної перебудови вітчизняної економіки, істотного
зменшення енерго- і ресурсомісткості валового внутрішнього продукту та
випуску наукоємної конкурентоздатної продукції, забезпечення
альтернативності джерел надходження енергоносіїв та ефективної диверсифікації
зовнішньоекономічних зв’язків. Досвід розвинутих країн і власний досвід України вказує на необхідність
державного регулювання процесів енергозбереження та на проведення
цілеспрямованої державної політики.
1.
Єпішенкова Є.П. Енергетична безпека України в
механізмі державного управління сталим розвитком. Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua.
2.
Зеркалов Д.В. Правова основа енергозбереження / Довідник. – К.: ЕНТ,
2007. – 400 с. (Серія: “Енергозбереження в Україні”)
3.
Закон України Про енергозбереження №74/94-ВР від 01.07.1994 р. (зі
змінами і доповненнями)
4.
Енергетична стратегія України на період до 2030 року: розпорядження КМ
України від 15.03.2006. №145-р. / КМ України. – К. 2006 – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/signal/kr06145a.doc
5.
Кулібаба С.В. Фінансове забезпечення енергоефективності національної
економіки.
Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua.
6.
Бевз В.В. Енергозбереження – потенціал розвитку економіки України //
Харчова промисловість. - №9. – 2010. – С.186-190.