“Экономические науки” / 12.Экономика сельского хозяйства.

Павленко О.П, ст.викл. кафедри фінансів

Дніпропетровського державного аграрного університету

Проблеми інвестування відтворення основного капіталу в кризових умовах

Зростаюча взаємозалежність економік різних держав сприяє виникненню нової форми світового господарства, в якому національні ринки є більш відкритими для здійснення інвестицій у відтворення основного капіталу.

Держава чинна регулювати інвестиційний процес відтворення основного капіталу через недостатній обсяг власних і зовнішніх інвестиційних ресурсів підприємств на придбання сільськогосподарської техніки. Але в умовах дефіциту бюджетних коштів джерелом покриття витрат на відтворення функціонуючого реального капіталу залишається амортизація і власні прибутки аграрників. Але застосування прискорених методів дещо стримують зростання амортизації основних фондів. До них слід віднести обмеження податкових норм нарахування амортизації, низький рівень оновлення, ремонту, реконструкції і модернізації, а також приросту основних виробничих фондів. Тільки в ході щорічної індексації балансова вартість дещо збільшується в залежності від темпів інфляції, тому облікова вартість основних засобів відрізняється від їх справедливої вартості, а стан відтворення основного капіталу залишається дуже актуальним.

Циклічність інвестицій у відтворенні основного капіталу залежить, на нашу думку від часу капіталовкладень. В практиці зарубіжних країн найчастіше для оцінки інвестиційних проектів, строк реалізації яких до 10 років, використовуються такі методи: 1) визначення строку «окупності капіталовкладень», 2) визначення простої норми чистого прибутку. В США для проектів, строк яких більше 10 років в рекомендовано використовувати метод дисконтування чистого прибутку, але в інфляційних умовах нашої країни, останній метод можна використовувати майже для всіх проектів, незалежно від строку їх впровадження, крім короткострокових.

Для успішного планування інвестицій в цілях зростання виробничих потужностей, темпи яких забезпечили б максимальні прибутки, виробникам складно передбачити обсяги майбутніх цін та динаміку продажу виробленої продукції. Така ситуація, що склалася в аграрії пояснюється сезонністю виробництва. Найбільш уразливим фактором інвестиційної політики підприємств є вибір часу для здійснення виробничих інвестицій. В зв’язку з цим відбуваються коливання завантаження виробничих потужностей, і, як наслідок, циклічне отримання прибутків. Поліпшення технічного стану галузі та підвищення сільськогосподарської продукції як на внутрішніх, так і на зовнішніх ринках практично є стагнованим. Тому питання забезпеченості аграрного сектору основних фондами залишається відкритим і невирішеним, особливо в умовах невизначеності кризових явищ.

Вивченню цього питання в свій час приділяли увагу різні вчені-економісти. Серед яких відзначився М.Тугано-Барановський. В теорії ринків та криз, він приходить до висновку про суперечність пояснення кризи невідповідністю між виробництвом і споживанням, недоспоживанням народних мас, яке нібито, стоїть на заваді розширеного відтворення. В основі "теорії Сея - Рікардо", вважав економіст, є розвиток виробництва, який обмежений продуктивними силами суспільства, а не розмірами споживання виробленого продукту. Суворо дотримуючись цієї точки зору, як вважав учений, причини криз слід пояснювати неправильністю розподілу національного виробництва, а не тільки порушеннями в галузі виробництва або тільки в галузі обміну, або ж у галузі розподілу національного доходу та споживання, як це робили представники різних економічних течій. Однак, на нашу думку, виникнення кризових явищ пов’язано з переливом капіталу із сфери матеріального виробництва в розвиток ринку фінансових інструментів, про це свідчить «велика депресія» 1930р. США.

Прагнучи з'ясувати проблеми відтворення, М. Туган-Барановський всебічно проаналізував умови його реалізації до простого і розширеного відтворення і показав упущення своїх наукових попередників, які надто переоцінили особисте споживання в забезпеченні економічного зростання: попит на всі товари, твердив він, дорівнює пропозиції, цінність виготовлених засобів виробництва дорівнює цінності засобів виробництва, яких суспільне виробництво потребує, а цінність предметів споживання робітника - сумі заробітної плати, цінність предметів споживання капіталістів - сумі прибутку.

Скориставшись схемами К. Маркса щодо поділу суспільного продукту на виробництво засобів виробництва і виробництво предметів споживання, провівши відповідні розрахунки, М. І. Туган-Барановський доводить хибність усього вчення класичної школи про процес накопичення капіталу. Він робить такий висновок: у ринковому капіталістичному господарстві одночасно відбувається розширення суспільного виробництва і скорочення суспільного споживання без будь-якого порушення рівноваги між суспільною пропозицією і суспільним попитом. Цим висновком молодий економіст спростував марксистську доктрину, згідно з якою зростаюча обмеженість споживання робітників через їх відносне та абсолютне зубожіння значно утруднює процес реалізації, що в остаточному підсумку неминуче веде до краху капіталізму. Вчений доказав, що попит на предмети споживання заміщується попитом на засоби виробництва, а тому обмеженість індивідуального споживання не загрожує функціонуванню ринкової економіки. М. Туган-Барановський виходив із загальновизнаної на той час у теоретичній економії точки зору, що в реальній економіці додаткова вартість не існує окремо від вартості товарів та послуг і практично прибуток виступає як надлишок над витратами. Вчений привернув увагу до зростання виробничого споживання, показав можливість поглинання зростаючим постійним капіталом усіх інших його частин, незалежність зростання виробництва від розмірів особистого споживання. Він дійшов висновку, що "попит на товари створюється самим виробництвом і ніяких зовнішніх обмежень розширеного відтворення, крім браку продуктивних сил, не існує. Якщо тільки запас продуктивних сил досить великий, завжди можна розширити виробництво і знайти застосування для нового капіталу". Заперечуючи висновки марксової теорії відтворення та інвестиційної кризи, учений дійшов висновку, що рушійною силою теорії циклів еволюції капіталістичної системи господарювання є інвестиції, насамперед в галузях, що виробляють засоби виробництва. Іншими словами, у пояснення циклічності розвитку промисловості він вводить функцію інвестування.

На відміну від інших економічних моделей, М. Туган-Барановський ураховував можливість не тільки витрачання коштів на купівлю товарів або інвестування у виробничий процес, а й їх заощадження. Саме диспропорція між рухом заощаджень та інвестицій, насамперед у галузях, що виробляють засоби виробництва, на думку вченого, становить основну причину циклічних коливань. Вчений заклав підвалини сучасної інвестиційної теорії циклів, випередивши основну ідею кейнсіанської теорії циклів "заощадження - інвестиції", як вихідний внутрішній імпульс усього механізму циклічних коливань.

Цілком слушною є думка вченого, про причини циклів та криз, які випливають з недосконалості регулюючої ролі реального ринкового механізму у сфері нагромадження та витрачання суспільного капіталу, що веде до порушень пропорціонального його розподілу між різними сферами застосування. Відповідне регулювання інвестицій хоча б тільки у галузях, що виробляють засоби виробництва, могло б забезпечити неухильне розширення виробництва.