Шипов М.В.

Національний університет харчових технологій

НЕГАТИВНІ РИСИ СУЧАСНОГО РОЗВИТКУ

СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ УКРАЇНИ

Основні особливості матеріального розшарування населення України сформувались протягом 1990-х років і з того часу ситуація не змінювалася на краще. Залишається актуальною поляризація між найбагатшими та найбіднішими верствами населення, між містом та селом, між столицею та регіонами. Основні показники диференціації населення за матеріальним добробутом постійно перебувають на досить високому рівні. Співвідношення середніх витрат 10 % найбагатших та найбідніших у 2008 р. становив 6,3 раза, що вище рівня 1999 р. (5,8 раза). Таким чином, рівень матеріального добробуту найбагатших зростає швидше, ніж найбідніших. При цьому найбільш істотним є розрив саме між крайніми майновими групами населення. Так, середній розмір еквівалентних витрат другого децилю порівняно з першим вищий у 1,4 раза, а десятого порівняно з дев'ятим - в 1,65 раза. Водночас зростання рівня еквівалентних витрат у проміжних децильних групах коливається від 12 % до 20 %. Однак слід підкреслити, що наявна в Україні статистична база, вибіркове обстеження умов життя домогосподарств, яка дає змогу здійснити аналіз щодо ступеня розшарування українського суспільства за різними показниками матеріального добробуту, має певні недоліки, пов'язані з «неповним охопленням» обстеженням представників найбільш заможної групи населення. Отже, українському суспільству притаманна сильна віддаленість, з одного боку, від більшої частини населення прошарку дуже бідних людей, з іншого - дуже багатих.

Основна ж частина населення характеризується значно меншим ступенем матеріального розшарування - співвідношення еквівалентних витрат дев'ятого та другого децилів становить лише 2,7 раза. Однак більшість цього населення тяжіє до нижніх доходних груп; невисокий ступінь розшарування серед восьми проміжних груп є свідченням загального низького рівня матеріального добробуту населення України. Розподіл сукупних ресурсів домогосподарств України демонструє дві характерні особливості: значна частка ресурсів (близько п'ятої частини) зосереджена в найбагатших 10 % населення; протягом 1999-2007 рр. спостерігалася загальна тенденція до зменшення розшарування серед 1-9 груп: якщо в 1999 р. населення дев'ятої групи володіло в три рази більшими ресурсами, ніж населення першої групи, то у 2007 р. це співвідношення скоротилось до 1,9. Особливо значне зменшення розшарування спостерігалось у 2007 р. за рахунок збільшення частки ресурсів у володінні нижніх груп та відповідного зменшення - у верхніх. Однак у 2008 р. ситуація змінилася на протилежну - збідніння практично всіх груп за рахунок збагачення тільки найбільш забезпечених 10 % населення. Таким чином, 2008 р. виявився першим роком після минулої кризи, коли посилилась майнова диференціація населення та перервалася тенденція до покращення добробуту найбідніших верств населення України. Усі заходи, спрямовані на підвищення мінімальних соціальних стандартів, не спричинили істотних змін у характері та ступені майнового розшарування населення України.

В Україні впродовж останнього року спостерігалося подальше розшарування населення за рівнем матеріальної забезпеченості, а зростання доходів населення і перевага їх над витратами не тільки не сприяє зменшенню диференціації, а й дещо поглиблює її. Значний вплив на диференціацію населення за доходами має регіон проживання та розмір населеного пункту: у містах розшаруванні значно вище, ніж у селах, що зумовлено відсутністю в населення широких можливостей щодо підвищення рівня своїх доходів.

Процес формування і розвитку середнього класу належить до базових соціальних процесів у трансформаційних економіках. Факт формування середнього класу можна було б розглядати як важливий критерій ефективності реформ, що свідчить про міцність усієї системи економічних, соціальних і політичних інститутів. Соціальною базою формування середнього класу є представники окремих соціальних груп, яким притаманні такі характеристики: достатньо високий рівень доходів, висока професійна освіта, кваліфікація та соціальний статус й високий рівень самоідентифікації. Внаслідок високого розшарування населення за рівнем матеріального забезпечення, що сформувалося в Україні впродовж короткого проміжку часу, та намагання порівняти свій рівень життя з заможними родинами в Україні та з життєвими стандартами економічно розвине них країн загальна самооцінка населенням власного статусу залишається вкрай низькою. Якщо при дослідженні бідності занижена оцінка власного соціального статусу особи (або родини) віддзеркалює загальні настрої в суспільстві і може виступати як додатковий критерій бідності, то низький відсоток населення, що вважає себе представниками середнього класу та багатих, свідчить про несформовану стратифікаційну структуру суспільства.

Соціальний шар, який би повністю відповідав усім критеріям середнього класу розвинених суспільств, в Україні не можна вважати сформованим. Але в Україні є групи, що мають частину таких ознак. Такими групами є: населення із середніми доходами; із високим рівнем освіти та високим соціально-економічним статусом на ринку праці, а також населення, що ідентифікує себе з середнім класом. Ці групи можуть вважатися протосередніми класами, що мають деякі характерні для них ознаки, володіють визначеним ресурсом і, отже, шансами на переміщення в ядро. Чи відбудеться це переміщення, залежить від економічних та інституціональних координат і від вагомості такого ресурсу в системі цих координат. Основою середнього класу в Україні є частка населення, що має середні доходи, оскільки саме рівень доходів виступає основним критерієм виокремлення середнього класу.

Протягом досліджуваного періоду 1999-2008 рр. у формуванні середньодоходної групи населення відбуваються значні зрушення, а саме : У період 1999-2005 рр. питома вага середньодоходної групи збільшилась у 2,6 раза (з 13,1 % до 34 %). Починаючи з 2005 р. розмір середньо доходної групи населення перебуває в межах 34 %-32 %, що вказує на її стабільність. Поповнення середньо доходної групи в умовах трансформаційного періоду відбувається внаслідок зростання рівня доходів та накопичення, оскільки реформування економіки створює сприятливі умови для розвитку підприємництва шляхом підвищення доступності економічних ресурсів. В Україні збільшення середньо доходної групи відбувається за рахунок переміщення в неї так званих протосередніх. Дві третини протосередніх завдяки зростанню доходів перейшли до середньо доходних. Тобто протосередніх можна розглядатися як потенційну базу майбутнього середнього класу. Однак зважаючи на те що наприкінці 2008 р. в Україні почали відбуватися негативні економічні явища, відбулось стрімке та значне
зниження рівня доходів населення, збільшення середньо доходної групи
зупинилося. Оскільки становище у суспільстві визначається в сучасних
умовах насамперед рівнем матеріального забезпечення, людина ніколи
не буде почуватися зручно в суспільстві та не зможе досягти певного
статусу з низькою самооцінкою.

Середньо доходна група за самооцінкою поділилася майже навпіл: 42 % її представників віднесли себе до бідних, а 54,8 % - до не бідних, але ще не представників середнього класу, і тільки 3,1 % - справді відчувають себе середнім класом. За даними опитування Українського інституту соціальних досліджень ім. О. Яременка, наприкінці серпня 2009 р. своє матеріальне становище населення України оцінює досить низько. Лише 4,4 % опитаних вважають, що отримують дохід вищий, ніж у середньому по Україні. Більшість опитаних оцінює своє матеріальне становище як середнє (46 %) або нижче середнього (32 %), а 18 % опитаних вважають свій дохід низьким. Сьогодні представникам середньо доходної групи, незважаючи на те, що вони мають більші матеріальні можливості, притаманна низька самооцінка та відсутність ідентифікації себе як середнього класу. Низька самооцінка українським населенням, зокрема представниками середньо доходної групи, свого матеріального становища є на сьогодні найбільш жорстким обмежувальним чинником формування пропорційної класової структури.

Позитивний ефект від економічного зростання впродовж 1999-2008 рр. дав змогу зменшити масштаби абсолютної бідності. Проте він не вплинув на ситуацію з відносною бідністю, оскільки процес розшарування за доходами спинити не вдалося. Ми можемо спостерігати стрімке зменшення масштабів бідності за всіма без винятку абсолютними критеріями - критерієм прожиткового мінімуму та міжнародними критеріями. Також відбувається поступове зниження рівня бідності за структурним критерієм діри цьому практично стабільною залишається ситуація з відносною бідністю ²⁰ за національним критерієм, яка впродовж останніх десяти років при різного роду змінах ситуації коливається в межах 26-28 %.

Склалася ситуація, коли два основних монетарних критерії бідності, прийняті на національному рівні - абсолютний (прожитковий мінімум) та відносний - давали протилежні результати. Показники бідності за критерієм прожиткового мінімуму демонстрували приголомшливо позитивну динаміку (з 72,5 % у 2002 р. до 12,6 % у 2008 р.), а показники бідності та крайньої бідності за національними критеріями (відповідно 75 % та 60 % медіанного рівня сукупних еквівалентних витрат) залишалися незмінними. У 2008 р. зниження рівня бідності за критерієм прожиткового мінімуму здійснювалося високими темпами. Проте слід зазначити, що сам державний соціальний стандарт (прожитковий мінімум) було переглянуто на 2008 р. неадекватно інфляції 2007-2008 рр., що штучно занизило межу абсолютної бідності і вплинуло на результат показника рівня бідності. За експертним розрахунком, у 2008 р. рівень бідності за критерієм ПМ мав становити не 12,6%, а 16,1 %. Це загалом не змінює позитивної динаміки, а лише зменшує темпи зниження рівня бідності. Проте дані за IV квартал 2008 р. демонструють про призупинення означеної тенденції, адже рівень бідності в IV кварталі 2008 р. мав такий самий показник, як і у відповідному кварталі попереднього року - 22,9 %.

Політика подолання бідності, що реалізується згідно з відповідною стратегією, та програма з 2001 р. не дали очікуваних результатів - за весь період не було вирішено двох основних проблем: зменшення ризиків бідності серед домогосподарств з дітьми та серед сільського населення. Ситуація із сільською бідністю щороку загострюється - нині виникла своєрідна прірва між сільською та міською бідністю, оскільки при загальній стабільній ситуації з бідністю за національним критерієм відбувається покращення ситуації в містах та, відповідно, погіршення на селі. У 2008 р. збільшився розрив у показниках бідності між містом та селом - щодо містах рівень бідності знизився на 0,6 в. п. порівняно з попереднім роком, а щодо сіл - зріс на 0,3 в. п. і становив 38,2 %. Показник щодо сільської місцевості став одним з найвищих за весь досліджуваний період (після показника 2006 р.).

Таким чином, на загальному фоні позитивних змін у ситуації з бідністю спостерігається вкорінення найбільш серйозних проблем, пов'язаних з бідністю дітей та значними масштабами бідності на селі. Новою для України проблемою, пов'язаною з кризовими явищами, може стати підвищення ризиків бідності серед домогосподарств, що складаються з осіб старших вікових груп.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Електронна адреса Держкомстату України: http:// www.ukrstat.gov.ua