Дашко І.М., Чижова А.Б.

Криворізький факультет

Запорізького національного університету, Україна

Підходи, функції та причини виникнення конфліктів

Людське суспільство не може існувати без спілкування і без конфліктності. Завдяки конфлікту уможливлюється первинне становлення єдності чи його відновлення, якщо воно було раніше порушено. Чим у тіснішому контакті перебуває група, тим конфлікт інтенсивніший. Висока частота взаємодії сприяє інтенсифікації емоційних проявів індивідів, у тому числі й ворожості, виникнення якої, знову ж таки завдяки тісній взаємодії, сприйматиметься як небезпека і придушуватиметься, а отже й акумулюватиметься. Тому якщо в такій згуртованій групі все ж виникає конфлікт, то протікатиме він особливо інтенсивно внаслідок "нагромадженого" невдоволення і повного особистісного втягування, характерного для групи з тісними зв'язками.

Конфлікт — ситуація, в якій кожна із сторін прагне зайняти позицію, несумісну і протилежну по відношенню до інтересів іншої сторони.

Чим у тіснішому контакті перебуває група, тим інтенсивніше розгортається конфлікт, оскільки висока частота взаємодії у групі сприяє інтенсифікації емоційних виявів індивідів. За таких обставин ворожість сприйматиметься як особлива небезпека. Тому у згуртованій групі конфлікт є особливо інтенсивним. Суттєво впливають на конструктивні чи деструктивні особливості конфлікту у внутрігрупових відносинах конфлікти з іншими групами.

Виникненню і розвитку організаційних конфліктів у сфері управління запобігають правильний добір і розстановка кадрів з урахуванням їх професійних і психологічних якостей; авторитет керівника, належна організація діяльності; позитивні традиції в організації; об'єктивне оцінення та диференційоване стимулювання праці співробітників; соціально-професійне й соціально-психологічне навчання; зміцнення неформальних відносин; стабільний склад колективу та ін.

Більшість дослідників вважає, що конфлікти не лише бажані, а й необхідні у житті групи, адже вони сприяють вияву альтернативних суджень, впровадженню новітніх технологій, поширенню нової інформації та ін. Внутрігрупові конфлікти можуть мати такі наслідки: зміни мікроструктур групи (зміна складу і чисельності неформальних груп); формування нових лідерів і зниження впливу попередніх; звільнення групи від небажаних індивідів; пошук і «встановлення» зовнішнього ворога (часто — з метою згуртування групи); значні організаційні зміни в групі (корективи планів діяльності, розроблення нових засобів досягнення цілей та ін.); психологічні зміни, формулювання нових цілей, цінностей, мотивів; заміна керівника групи; припинення існування групи.

Конкретні способи й методи подолання внутрігрупових конфліктів залежать від об'єктивної ситуації, психічного стану сторін, що конфліктують (під час конфлікту характеризуються негативними психічними станами — високою психічною напруженістю, стресом, фрустрацією, високим рівнем тривожності, очікуванням можливих невдач, що позначається на формуванні мотивів, механізмах порівняння тощо).

Конфлікти між групою і особистістю мають три особливості, а саме:

– суб’єктами таких конфліктів виступає з однієї сторони особа, а з іншої – група; конфліктна взаємодія відбувається на основі зіткнення особистісних і групових мотивів;

– причини конфліктів такого роду пов’язані із положенням особи в групі, і яке характеризується такими поняттями як „позиція”, „статус”, „внутрішня установка”, „роль”, „групові норми”.

Отже, позиція – офіційне, визначене посадою положення в групі.

Статус – реальне положення особи в групі, степінь його авторитетності. Статус може бути високий, середній, низький.

Внутрішня установка – суб’єктивне сприйняття особистістю свого статусу в групі.

Роль – нормативно заданий чи колективно схвалений зразок поведінки особи в групі.

Групові норми – загальні правила поведінки, яких дотримуються всі члени групи.

Розглянемо основні причини, які спричиняють конфлікт між особою і групою. Конфліктологи вважають, що головною причиною є порушення індивідом групових норм. Ці порушення можуть бути такого типу:

1. особа спеціально порушує групові норми, переслідуючи або захищаючи свої інтереси, цінності;

2. особа порушує групові норми випадково або в наслідок того, що не в повній степені засвоїла їх (новий член групи);

3. особа просто не в стані з тих чи інших причин виконати нормативні вимоги .

Другою причиною, яка може викликати конфлікт між особою і групою є порушення статусно-рольових очікувань. В кожній групі існує стійка соціальна структура. Кожний член групи закріплює за собою в груповій структурі свою роль. Статусно-рольові позиції в групі диференційовані по горизонталі і мають певну ієрархію. Одні члени групи займають високі місця, виконують відповідальні ролі і мають високий статус. Члени групи, які знаходяться на менш престижних місцях, як правило, прагнуть покращити свої статусно-рольові позиції. В результаті можуть виникнути статусно-рольові конфлікти між особою і групою.

Група суттєво впливає на особистість, деформуючи його поведінку. А саме: соціальна фасилітація – ефект підсилення домінуючої реакції в присутності інших членів групи. (Наприклад школяр перед класом зможе підтягнутися на турніку значно більше разів, а ніж сам в дома.); соціальна лінь – тенденція людей зменшувати свої зусилля, якщо вони об’єднаються з іншими для досягнення спільної мети, якщо їх дії не відповідають за кінцевий результат (при перетягуванні канату кожен прикладає значно менше сили, а ніж він би приклав самотужки); індивідуалізація – втрата індивідом в групових ситуаціях почуття індивідуальності, тобто відбувається анонімність особи. чим більша група, тим сильніше де індивідуалізація і тим більша ймовірність проявів насилля, вандалізму та інших дій (дії груп вболівальників після програшу їх улюбленої футбольної команди); групова поляризація – підсилення першопочаткової думки особи. після групового обговорення думка окремої особи не стає середньою, а навпаки його прагнення тільки підсилюється. (якщо особа мала намір вкласти свої фінанси в певну справу, то після обговорення всіх „за” і „проти” ця її думка тільки підсилиться, вона буде ризикувати лише для того, щоб довести групі свої сили); груповий фаворитизм – віддавання переваги своїй групі і її членам тільки по факту приналежності до неї; конформізм – тенденція змінювати поведінку чи переконання в результаті реального впливу групи (уникнути групового тиску досить важко: якщо вам скажуть визначити, який пакет більший, то ви це самі без втручання групи зробите значно швидше і правильніше, а із сторонньою допомогою, яка буде завідомо вам говорити неправду, ви будете мати спокусу піти на поводу в групи).

На виробництві чи в організації виникають наступні види конфліктів „особистість – група”:

– керівник – колектив (основні причини: новий керівник, який назначено зі сторони, а в колективі був свій достойний претендент на цю посаду; стиль управління; низька компетентність керівника; сильний вплив негативно спрямованих мікрогруп);

– рядовий член колективу – колектив (основні причини: конфліктна особистість; порушення особою групових норм; невідповідність статусно-рольовим нормам);

– лідер – група (основні причини: низька професійна підготовка; використання компромату проти лідера; перевищення лідером своїх повноважень; зміна групової свідомості).

Засобами підтримання групової згуртованості є все, що сприяє єдності та стабільності групи. Передусім ці засоби забезпечують індивідуальні вигоди і результати, необхідні для задоволення особистих інтересів та інтересів групи. Водночас вони сприяють зменшенню непомірних індивідуальних витрат під час досягнення спільної мети, підтримують у кожного з групи очікування додаткових переваг від перебування в ній.

Виявляються як суперечність між очікуваннями або вимогами окремої особистості й сформованими в групі нормами, цінностями, особливостями поведінки, способами виконання поставлених цілей, завдань.

Література:

1. Анцупов А.Я., Шипилов А.И. Конфликтология.–М.:ЮНИТИ, 2002.–591с.

2. Пірен М.І. Конфліктологія:підручник.-К.:МАУП, 2003. – 357 с.