Экономические науки / 4.Инвестиционная деятельность

и фондовые рынки

аспірантка, Креховецька Л.Г.

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника

Світовий досвід функціонування багаторівневих пенсійних систем та його використання в Україні

Проблема пенсійного забезпечення в останні десятиліття минулого століття стала нагальною для всіх без винятку країн світу у зв’язку з цілим рядом економічних, демографічних, соціальних та інших причин, які ще більше загострилися в умовах сучасного економічного спаду. Глобальна фінансова криза, яка охопила більшість країн світу, істотно знизила рівень життя різних верств населення, спричинила соціальну напруженість, викликану зниженням розміру реальної заробітної плати, пенсійних виплат та інших видів доходу, скороченням виробництва та зайнятості, зростанням безробіття.

Розвинуті країни світу зіткнулися з проблемами, які мають тенденцію до поглиблення і вимагають змін у ключових напрямах соціального захисту, важливою складовою якого є пенсійне забезпечення. Частка пенсіонерів в Україні нині становить 28,4% наявного населення [1]. За даними Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України до 2050 року на 1000 осіб працездатного віку припадатиме 727 - у непрацездатному [2, 108].

Зарубіжний досвід показує доцільність побудови соціального захисту на основі багатосторонньої відповідальності за матеріальний добробут людей: держави, роботодавця та самого працівника, де успішно узгоджуються принципи та методи проведення соціальної політики з урахуванням економічних, національних та культурних традицій країни.

Солідарна пенсійна система є основою або однією із складових багаторівневих сучасних пенсійних систем. Перевага розподільних пенсійних систем, які базуються на поточному фінансуванні, полягає у незалежності розмірів пенсій від результатів функціонування фінансових ринків і діяльності керівництва пенсійних фондів, гарантом якої виступає держава.

Суть накопичувальної моделі полягає в тому, що вона діє за принципом накопичення працівником своїх пенсійних заощаджень протягом трудового періоду, тобто він наперед фінансує власну пенсію. На розмір пенсії в накопичувальній системі впливають такі чинники: тривалість періоду сплати та розмір ставки внесків; рівень інвестиційного доходу пенсійних коштів; вік виходу на пенсію; очікувана тривалість життя; адміністративні витрати пенсійної системи тощо. Маючи суттєві переваги, накопичувальна система містить численні ризики. Вона ідеально підходить для багатих країн, де переважає середній клас, а високооплачувані працівники мають можливість накопичувати на персональних пенсійних рахунках значні суми, але досить проблематична для держав з великим розшаруванням в доходах населення. Перехід до накопичувальної системи може створювати для держави певні фінансові проблеми, оскільки потребує виділення значних додаткових фінансових ресурсів на покриття дефіциту солідарної системи, який може бути спричинений вилученням частини внесків на накопичення.

Багаторівнева (змішана) модель полягає у диверсифікованості пенсійного забезпечення, поєднанні обох вищеописаних моделей і створенні трирівневої пенсійної системи: обов’язкової накопичувальної системи та добровільного пенсійного страхування. Більшість країн Центральної і Східної Європи надали перевагу саме цій системі, яка забезпечила необхідні умови для взаємодії між пенсійним зобов’язанням, фіскальною політикою, економічним розвитком та соціальними цілями.

В більшості європейських країн спостерігається тенденція до поступового й обережного впровадження накопичувальних елементів і зростання ролі недержавних пенсій у забезпеченні доходів пенсіонерів. Слід відмітити й таку важливу тенденцію, як відчутна індивідуалізація пенсійних систем європейських країн, посилення зв'язку розміру пенсії з рівнем і тривалістю сплати страхових внесків.

Важливим для здійснення реформи вітчизняної пенсійної системи є досвід найближчих до України сусідніх країн, які утворилися на постсоціалістичному просторі. З 2002 року почала здійснюватися пенсійна реформа в Росії на багаторівневій основі. В даний час у російській трирівневій пенсійній моделі нагромаджувальна складова ще недостатньо задіяна і менш значима, ніж в розвинутих країнах світу, а найважливішим інститутом страхування залишається державний пенсійний фонд. Особливості та проблеми розвитку НПФ в Росії обумовлені їх статусом некомерційної організації, наявністю законодавчо встановленого мінімального розміру сукупного вкладу засновників, нормативу розміру інвестиційного доходу від розміщення пенсійних ресурсів, невисокими показниками обсягу пенсійних активів, малою кількістю НПФ та їх учасників.

Пенсійна реформа на зразок чилійської була запроваджена в Казахстані і передбачала створення дворівневої системи, перший рівень якої включає державний і приватні накопичувальні пенсійні фонди, а другий – 14 недержавних пенсійних фондів. Пенсійна система складається з трьох видів пенсійних фондів: державного накопичувального пенсійного фонду, пенсійних фондів корпоративного та відкритого типів. З липня 1999 року в країні був підвищений пенсійний вік до 62 років для чоловіків і 57 років – для жінок. Працююче населення одержало право вибору між приватним і державним накопичувальними пенсійними фондами.

Законодавчі акти про пенсійну реформу в Польщі були прийняті в серпні 1997 року, за якими солідарну систему було залишено для громадян, які досягли 50-річного віку. Ця система зберігала колишні права дострокового виходу на пенсію, а працюючому населенню, якому виповнилось більше 30-49 років, надавалося право вибору між старою і новою пенсійними системами, тоді як молодше покоління зобов’язане було брати участь у багаторівневій системі. Пенсійна система набрала чинності в 1999 році, коли були запроваджені другий та третій рівні пенсійної системи. Другий рівень – це накопичувальна система, яка реалізується завдяки обов’язковій участі у відкритих пенсійних фондах, він є обов’язковим для осіб, що народились у 1969р. або пізніше, та добровільним для тих, хто народився у період з 1949р. по 1969р. Третій рівень – це система недержавного пенсійного забезпечення, яка реалізується шляхом добровільної участі працівників і роботодавців у пенсійних програмах через виробничі (корпоративні) пенсійні фонди, страхові компанії, інститути спільного інвестування (інвестиційні фонди).

Заслуговує на увагу пенсійна система Угорщини, реформа якої почала здійснюватися у 1993р. після прийняття законодавства про добровільні пенсійні фонди. З 1998 року в Угорщині була впроваджена і найповніше реалізована трирівнева пенсійна система, в якій на додаток до внесків, що сплачуються до солідарної системи, перераховуються кошти до приватної пенсійної системи з визначеними внесками. В цій системі інвестування внесків проводиться від імені їх платників, і в майбутньому з неї сплачуватимуться додаткові ануїтетні виплати за рахунок накопичених коштів. Другий рівень пенсійного забезпечення в Угорщині складає загальнообов’язкова накопичувальна система, участь в якій є обов’язковою для осіб, які розпочинають свою трудову діяльність. Громадяни, які вже працювали до січня 1998 року, мали право зробити вибір – користуватися новою системою чи залишатися у старій.

Пенсійна реформа в Латвії була розпочата в 1995 році. У 1997 році був запроваджений третій рівень (приватні пенсійні фонди), а другий рівень був введений в дію значно пізніше, лише в липні 2001 року. Відповідно до нового законодавства всі особи у віці до 30 років зобов’язані брати участь у фондах другого рівня, а особи у віці до 49 років мають право робити це добровільно. У пенсійній системі першого рівня Латвії були запроваджені умовно-накопичувальні рахунки. Відповідно до цієї моделі при виході на пенсію виплати складатимуться з остаточної суми внесків та інвестиційного доходу, який уряд нараховує за використання пенсійних коштів для розвитку економіки.

Аналіз зарубіжного досвіду показує, що найбільш вдалою для досягнення успіху пенсійного забезпечення в сучасних умовах може бути змішана трирівнева система, яка охоплює традиційну розподільну систему, побудовану на принципі солідарності поколінь, обов’язкову накопичувальну пенсійну систему та добровільну систему особистих пенсійних збережень.

В Україні відбувається процес становлення нових інституційних структур на зразок країн постсоціалістичного простору, спрямований на формування трирівневої системи пенсійного забезпечення. За даними Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України станом на 1 липня 2010 року кількість НПФ, що внесені в Державний реєстр фінансових установ становить 107 недержавних пенсійних фондів, загальна сума їх активів - 984,6 млн.грн, а кількість учасників - 500,1 тис.осіб. Відмічаючи зростання пенсійних фондів і пенсійних активів одночасно слід звернути увагу на те, що добровільне пенсійне страхування досі не набуло належного поширення в Україні [3].

Майже всі країни, які проводили реформування своїх пенсійних систем зіткнулися з проблемою підвищення пенсійного віку. У багатьох країнах Європи пенсійний вік вже становить 65 років. Так, у Великобританії вирішено підвищити його до 68 років, а в деяких європейських країнах обговорюється 67-річний рубіж. Підвищення пенсійного віку в останні роки відбулося в Казахстані (58 для жінок і 63 роки для чоловіків), Болгарії (60 для жінок і 63 роки для чоловіків), Данії (67 років для жінок і чоловіків), Польщі (60 років для жінок і 65 для чоловіків). Україна має найнижчий у Європі пенсійний вік, межа якого 60 років для чоловіків і 55 років для жінок була затверджена законодавством СРСР ще в 1932 році і з того часу не змінювалась. Така межа пенсійного віку є однією з головних причин низького розміру пенсійних виплат. Гідний розмір пенсії неможливо одержати за короткий термін, а ранній вихід на пенсію наражає на більший ризик бідності.

Отже, проведений аналіз зарубіжного досвіду реформування пенсійних систем свідчить, що в більшості країн цей процес має коригуючий характер. Основними напрямами реформування пенсійних систем є: підвищення вікової межі виходу на пенсію, збільшення тривалості необхідного трудового стажу для пенсіонерів, запровадження обов'язкових професійних накопичувальних схем і перетворення державної розподільної системи пенсійного забезпечення в багаторівневу та розвиток недержавного пенсійного забезпечення як складової її структури.

Для успішного здійснення реформування вітчизняної пенсійної системи потрібен час і вирішення таких важливих питань, як поліпшення фінансової спроможності пенсійної системи, розширення можливостей зайнятості та зменшення безробіття, підвищення заробітної плати, розширення бази сплати пенсійних внесків за рахунок охоплення пенсійним страхуванням усіх юридичних і фізичних осіб.

Література:

1. Інформація щодо змін чисельності пенсіонерів [Електрон. ресурс]. – Режим доступу: http://www.mlsp.gov.ua/control/uk/ publish/article;jsessionid= B7BF221A23265A4AD28CF87AEE124FBC?art_id=88341&cat_id=41296

2. Комплексний демографічний прогноз України на період до 2050 р. / [Власенко Н.С., Лібанова Е.М. (ред.), Макарова О.В.] ; за ред. чл.-кор. НАНУ, д.е.н., проф. Е.М. Лібанової. – К.: Український центр соціальних реформ, 2006. – 138 с.

3. Моніторинг системи недержавного пенсійного забезпечення у І півріччі 2010р. [Електрон. ресурс]. – Режим доступу: http://www.dfp.gov.ua/ viewpage.php? iid=126&lang=ua