Економічні науки. Маркетинг і менеджмент

Студентка Бордян Марія Петрівна

Буковинська державна фінансова академія, Україна

Науковий керівник: Попадюк Олена Василівна

Встановлення цін на інформаційні послуги

Світ вступив у епоху, де інформації належить провідна роль. «Хто володіє інформацією, той володіє світом» сказав колись Уїнстон Черчілль. Американський науковець Елвін Тофлер стверджує, що інформація стає незамінним головним джерелом сучасної економіки, цінність якої постійно зростає.

Питання встановлення цін на інформаційні послуги досліджували такі науковці як: Єжова Л.Ф. [2], Тофлер Е. [6], Негода Н. [3], Горбачик О., Додонов О. [1].

На даний час реальний процес формування цін на інформаційні послуги відбувається не в сфері їхнього виникнення, не на підприємстві, а в сфері реалізації послуги, тобто на ринку, під дією попиту і пропозиції, товарно-грошових відношень. Отже, ціна послуги і її корисність проходить перевірку ринком і остаточно формується на ньому [3].

Та для того, щоб ціна могла сформуватися ринком, вона повинна спочатку бути визначена виробником з врахуванням ним рівноваги між витратами й доходами та отриманням прибутку на подальший розвиток.

Існує два методи встановлення ринкових цін на інформаційні послуги і продукти:

- призначаються високі ціни для покриття витрат на пошук інформації, а потім їх знижують для збільшення попиту і виживання в конкуренції — спадні ціни;

- установлюються низькі ціни, що дають змогу швидко домінувати на ринку (у разі дуже великого попиту).

На практиці звичайно застосовуються проміжні варіанти залежно від категорії споживачів, специфіки інформації і ринкової ситуації [3].

Для встановлення рівня цін на інформаційні послуги використовують три головних принципи: на основі витрат, на основі попиту і на основі цін конкурентів. Вибір моделі ціноутворення залежить: від ринкових позицій власника інформаційних послуг, достовірності інформації про витрати, попит і ціни, характер попиту.

Вартість інформації, що споживається при створенні інформаційного продукту, повинна враховуватися в його ціні. Багаторазове використання «інформаційної сировини» в процесі виробництва дає змогу зменшити собівартість інформаційного продукту, стимулюючи створення баз даних.

Суттєвими факторами, що впливають на формування цін є якість інформаційних продуктів і послуг (унікальність, достовірність) та оперативність їхнього виробництва і надходження до споживача, а також старіння продукції, яке призводить до зниження ціни або зовсім знецінює і приводить до збитків. Важливим фактором ціноутворення є очікуваний споживчий попит на них [2].

Основними джерелами фінансування інформаційних служб зокрема є: державний та місцеві бюджети; кошти науково-дослідних центрів, отримані для фінансування урядових програм; кошти наукових товариств; фонди міжнародних організацій [4].

Однак ці джерела виявляються недостатніми для вдосконалювання діяльності і доступу до світових баз даних, тому для одержання великих прибутків за рахунок встановлення оптимальних цін необхідно розвивати інформаційний ринок, а також розробити певні визначені положення щодо платних послуг [5]. У зв’язку із цим збільшується кількість комерційних інформаційних центрів, виробників баз даних і посередницьких фірм, окремі інформаційні органи розробили свої прейскуранти інформаційних послуг, що систематизує та полегшує процес реалізації – з одного боку, але не завжди відповідає дійсній вартості послуг – з іншого.

Інформаційні служби, прагнучи досягти своїх стратегічних цілей, повинні брати до уваги думку споживачів про ціни на інформаційну продукцію і послуги. Це зумовлене тим, що на її основі можна передбачити розміри попиту на інформаційні послуги. Дослідження показали, що ряд підприємств відзначає високі витрати на придбання потрібної їм інформації. Близько 40 % малих і 28 % середніх промислових фірм вважають, що рівень оплати послуг достатньо високий, деякі з них не в змозі купити необхідну інформацію [2]. Особливо високі ціни встановлено видавництвами з бізнесової тематики та законодавства, а отже економічний розвиток та стабільність цих підприємств прямо залежить від отримання ними необхідної інформації та, в свою чергу, дороговизна даної інформації призведе до підвищення цін на їхню власну продукцію.

Саме тому, не останню роль у скеровуванні даного процесу має відігравати уряд шляхом встановлення законом положень по визначенню платних інформаційних послуг [1], та за рахунок виваженої політики втручання: фінансуючи певні інформаційні центри, а також контролюючи якість, новизну інформації, цінову доступність даних послуг, що сприяло б економічній, правовій та організаційній обізнаності вітчизняних підприємств, що в свою чергу дозволило підвищити рівень економічного розвитку, стабільності національної економіки та виходу її на рівень зі світовими.

Отже, прийняті правила платного надання інформації відрізняються від законів торгівлі класичними товарами. Через відсутність встановленого законом положення по визначенню платних послуг існує багато недоліків у встановлені справедливої ціни на інформаційні послуги: ціни в цілому не відповідають дійсним витратам, не беруться до уваги думка споживачів про ціни на послуги та інформаційну продукцію та ін. Проте критерій використання інформаційних послуг залишається один — прибуток. Тому рівень цін на інформаційні послуги повинен забезпечити максимальний прибуток власнику. А для цього повинен бути сприятливий господарський механізм держави: існувати відповідні положення, проводитись оптимальний, розумний контроль за процесами встановлення цін на інформаційні послуги, так, щоб необхідна інформація була доступна всім споживачам, а оскільки їх досить багато на даний час – це сприятиме отриманню необхідного розміру прибутку.

Список використаної літератури:

1. О. Додонов, О. Горбачик, М. Кузнєцова. Державна інформаційна політика і становлення інформаційного суспільства в Україні // Стратегічна панорама. - 2002. - №1. - С.166-170.

2. Л. Ф. Єжова. Інформаційний маркетинг: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2002. — 560 с.

3. Н.Негода. Ціноутворення: оптимальні рішення в сучасних ринкових умовах.//Справочник экономиста. – 2005. – №2. – с.69-71.

4. О.В. Покатаєва. Державна регуляторна політика щодо механізму ціноутворення на товари і послуги для населення.//Держава та регіони. Серія. Економіка та підприємництво. – 2009. - №3. – с.142-150.

5. Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки: Закон України // Урядовий кур'єр. - 2007. - 14 лютого. - № 28.

6. Е. Тоффлер. Третя Хвиля / Пер. з англ. А. Євса. - К.: Вид. дім "Всесвіт", 2000. - 480 с.