Крючко Л.с.

Дніпропетровський державний аграрний університет

Стимулювання інноваційної діяльності в сільському господарстві в умовах глобалізації

Для формування цілісної системи інноваційної діяльності в сільськогосподарському виробництві доцільно мати в її структурі обґрунтований механізм управління зацікавленістю в освоєнні інновацій. В умовах кризи аграрної економіки, нестабільності соціально-економічного стану країни ця проблема поки не знаходить свого вирішення. Практичний досвід і аналіз механізмів стимулювання наукової і інноваційної діяльності в Україні і в зарубіжних країнах дозволяють відзначити, що економічне стимулювання розробки нової наукової продукції, її освоєння безпосередньо у виробничих умовах сприяє не тільки скороченню термінів просування нових технологій, технічних, хімічних і біологічних засобів в сільське господарство, але і прискоренню інтеграції науки у виробництво.

В умовах ринкових відношень економічні фактори стають такими, що визначають, а економічні інтереси є механізм розвитку інноваційної діяльності. Накопичені аграрною наукою знання покликані сприяти як подальшому розвитку науково-технічного прогресу, так і розвитку інноваційної діяльності в сільськогосподарському виробництву, підвищенню його ефективності. Саме виробництво в результаті розвитку інноваційних процесів в виробничій, організаційній і управлінській сферах в умовах конкретних агрокліматичних, природних і соціально - економічних рівнях покликане стати генератором нових наукових ідей; технологічних і економічних рішень.

Для успішного освоєння досягнень науково-технологічного прогресу і розвитку інноваційної діяльності безпосередньо в підприємстві необхідні особливі умови стимулювання цієї діяльності. Формування ринку об'єктів інтелектуальної власності в сільському господарстві приводить до становлення ринку наукової продукції, що, поза сумнівом підвищить відповідальність розробників за якість своєї праці і створить зацікавленість в освоєнні наукової продукції, пошуку споживача.

Необхідне відмітити, що в зарубіжних країнах наукове виробниче обслуговування субсидується за рахунок бюджетних коштів і не входить у функції фермерів. В великих сільськогосподарських об'єднаннях, як правило, вертикально-інтегрованих, власна інноваційна діяльність фінансується також за рахунок бюджетних коштів: Тобто, сільськогосподарські товаровиробники несуть в основному технологічні витрати.

Слід також відзначити, що дрібне інноваційне підприємництво в країнах Західної Європи активно підтримується державою. Ця підтримка полягає не тільки в наданні фінансово-економічних пільг, але і в створенні сприятливих економічних, правових, організаційних, психологічних і інших умов, тобто, тільки комплексна підтримка сприятиме встановленню сприятливого ефективного інноваційного клімату.

У цих цілях застосовуються різні форми програм, гарантів, стимулюючих активізацію інноваційного підприємництва, при чому, на найнижчій його стадії - безпосередньо інноваційної діяльності в підприємстві або в дрібній інноваційній фірмі_. Освоєння досягнень науково-технічного прогресу і науково обґрунтоване ведення на цій основі сільського господарства зумовлює вартісну оцінку наукової продукції і наукової, вірніше інноваційної діяльності. Тобто, необхідно встановлювати ціни на наукову продукцію і інноваційні послуги. У ціні перетинаються економічні інтереси працівників парної сфери, співробітників, зайнятих інноваційною діяльністю, сільських товаровиробників, певною мірою представників, кредитної і податкової сфер, сфери звернення.

У основі ціноутворення знаходяться витрати, передбачуваний прибуток. У науковій і інноваційній діяльності ці витрати мають свою специфіку, методи визначення. У ціноутворенні на наукову продукцію задіяні технологічні витрати, витрати на придбання і використання ресурсів, витрати на освоєння і просування наукової продукції, безпосередньо, у виробництво. Технологічні і ресурсні витрати враховуються при фінансуванні науково-дослідних дослідно-конструкторських робіт. Інноваційні витрати визначаються в процесі освоєння наукової продукції у конкретних умовах. Можливі різні варіанти інноваційної діяльності освоєння нововведень в експериментальних умовах з подальшим просуванням у виробництво, освоєння нововведень, безпосередньо в виробничих умовах. У сільськогосподарському виробництві можливі всі вказані варіанти інноваційної діяльності, які визначаються видом наукової продукції, її цільовим призначенням, іншими чинниками. Всі ці чинники необхідно враховувати при встановленні ціни на наукову продукцію і інноваційні послуги.

В даний час, коли ще не розроблена система обліку витрат на інноваційні послуги, доцільно встановлювати договірні ціни на інновації. В основному договірна ціна визначається виходячи із сплати вартості нововведення, робіт, витрат на його освоєння і додаткових виплат за економічний результат від впровадження.

Економічні результати можуть, виражатися в зниженні собівартості виробництва продукції підвищенні продуктивності праці (виході продукції з розрахунку на одиницю витрат живої праці), підвищенні якості, збільшенні валового збору і товарної продукції, валового доходу від її реалізації.

У цілях стимулювання інноваційної діяльності в підприємстві доцільно створювати фонд розвитку сільськогосподарського виробництва. Додаткові надходження грошових коштів до фонду розвитку підприємства можливі за рахунок тиражування створеного продукту у вигляді методичних рекомендацій по освоєнню нових технологій, сортів рослин і порід тварин, технічних, хімічних, біологічних і інших засобів стосовно конкретних умов виробництва.

Нерозвинутість державних та ринкових інститутів призвела до підміни сутності державної підтримки конкурентного середовища у виробництві сільськогосподарської продукції втручанням держави в економіку, що спотворює ринкові принципи господарювання і ставить виробників в явно нерівні умови. Для пом'якшення дії дискримінаційних механізмів державної політики першочергове значення мають: уточнення цільового призначення та принципів надання державної допомоги; критерії визначення об'єктів державної допомоги; форми державної допомоги; процедури її надання.

Інституційний підхід дає змогу об'єктивно оцінити ефективністъ формування державної аграрної політики і можливості поліпшити регулювання розвитку аграрного сектору. Завдання держрегулювання— встановлювати міцні інституційні рамки для різнопланових сільськогосподарських підприємств і забезпечувати їм рівно конкурентні умови на ринку. Реформування системи державної підтримки – це створення гарантованих державою умов сільського розвитку.

Прийняття України в СОТ відкрило реальну можливість змінити вектор державної аграрної політики. Членство в СОТ слід розглядати як початок третьего етапу аграрної політики незалежної України. Воно надає країні шанс максимально нейтралізувати вплив непередбачених формальних та неформальних інститутів і поступово запровадити досконаліші механізми регулювання в агросфері. Зрозуміло, що з урахуванням глобалізаційних процесів і нинішніх змін в аграрній політиці провідних держав світу єдино виправданим є механізм підтримки рівних конкурентних можливостей у регіональному сільському розвитку.

Усвідомлення важливості інституційної організації державного сприяння аграрному секторові допомагає прояснити критерії, за допомогою яких має оцінюватися ефективнють членства Укращи в СОТ.

В аграрному секторі успіх залежатиме від того, чи направляється державна підтримка в ті види діяльності, які породжують довгостроковий соціальноекономічний поступ , або, навпаки, ресурси відволікаються від таких видів діяльності і направляються на вирішення поточних проблем аграрного бзнесу. Тобто майбутнє аграрного сектору більшою мірою залежить від інституційної організації, в якій оперують система державної підтримки і торговельна політика.