к.е.н. Іванова Н.В.

Чернігівський державний технологічний університет, м.Чернігів

Становлення регіональної виробничої інфраструктури в умовах світових тенденцій глобалізації

Сучасна інфраструктура пройшла тривалий шлях становлення протягом століть, однак усвідомлення економічної сутності цієї категорії відбулося лише в кінці ХІХ ст., коли К. Маркс обґрунтував об’єктивну необхідність особливої групи засобів праці, які забезпечують загальні умови для трудового процесу [1]. Пізніше це поняття вже визначало комплекс галузей господарства, які обслуговують промислове та сільськогосподарське виробництво. На сьогодні інфраструктура обслуговує всі стадії виробництва, розподілу, обміну та споживання суспільного продукту.

Основним результатом функціонування інфраструктури є виробнича послуга, економічний сенс якої обумовлений поділом праці і є результатом територіального ресурсного потенціалу та галузевих компетенцій. Залежно від спрямованості інфраструктурного продукту, виокремлюють виробничу та соціальну інфраструктуру. Однак зауважимо, що такий підхід є досить умовний, оскільки виробнича база інфраструктурного комплексу, регіональні транспортні, інфокомунікаційні (галузі зв’язку), енергетичні мережі – тобто техніко-технологічна складова – є спільна і використовується як для надання послуг виробничим підприємствам, так і для обслуговування населення.

Сучасний розвиток регіональної інфраструктури є похідною глобалізаційних тенденцій, які охопили світову економічну систему. Класифікація інфраструктури за ознакою територіальних дислокації та охоплення передбачає її поділ на глобальну, національні, регіональні та локальні. Причому системний підхід дозволяє ієрархічно поєднати зазначені види, коли нижчий рівень інфраструктурного комплексу є невід’ємною складовою, підсистемою вищого рівня інфраструктурного утворення.

Тенденції глобалізації дозволили не тільки поєднати інфраструктурні комплекси окремих країн та регіонів в єдину світову глобальну інфраструктуру, але й змістити акценти розвитку та питання формування конкурентоспроможності на нижчий рівень – регіональний та локальний. На сьогодні «глобальні злиття» відбуваються на основі корпоративних, фінансових і технологічних компетенцій [2]. Отже, інфраструктура виступає не тільки технічним засобом виробничого обслуговування, але й інструментом матеріальних трансформацій знань. У зв’язку з цим сучасні науковці виділяють наступні рівні організації виробничого обслуговування промислових підприємств: мережа ® інфраструктура ® інфокультура [3, 4].

Під мережею розуміють сукупність засобів (інфраструктура) і принципів (інфоструктура), які надають можливість реалізації спільної підприємницької діяльності суб’єктами господарювання [3, c. 99].

Інфраструктура, на думку зазначених вчених, передбачає володіння засобами фізичної мережі, що забезпечує безперебійність функціонування, можливість впровадження змін та адаптацію до виникаючих потреб [4, с. 42].

Відтінок організаційного прояву, що обумовлено принципами ефективного співробітництва при прояві тенденцій глобалізації, носить поняття інфокультури. Інфокультура в системі глобального інфраструктурного комплексу має провідне значення, оскільки тільки спільні цінності та культура можуть об’єднати відносно автономні елементи на всіх рівнях, а також забезпечити комплексне виробниче обслуговування суб’єктів господарювання [4, с. 42].

В умовах конфлікту інтересів між рівнями та ланками (галузями) виробничої інфраструктури інфокультура слугує засобом системотворення та забезпечує коеволюцію (або взаємний розвиток) її окремих складових. Протиріччя супроводжують виробничу інфраструктуру протягом всього періоду її еволюції. Так, виробниче обслуговування (зважаючи на природу послуги) не може існувати відокремлено від матеріального виробництва, оскільки саме його нормальне функціонування забезпечують результати діяльності інфраструктурного комплексу. З іншої точки зору, інфраструктура прискорює або уповільнює процеси суспільного виробництва, економічний розвиток території та поліпшує умови життя суспільства. Отже, розвинута інфраструктура підвищує інвестиційну привабливість економічної системи на будь-якому рівні господарювання та слугує одним з основних факторів при визначенні місцерозташування нових промислових об’єктів.

Крім того, на сьогодні не просто зростає значення інфраструктурного забезпечення, а в умовах поглиблення інтеграційних процесів, посилення глобалізаційних тенденцій та інтенсифікації міжрегіонального і міжгалузевого співробітництва, воно виходить на перший план. Значний вплив на еволюцію виробничої інфраструктури здійснює розвиток інфокомунікацій, перехід до п’ятого технологічного укладу суспільства, взаємопроникнення господарської діяльності підприємницьких структур та нової інформації і сучасних знань.

Отже, зміна парадигми економічного розвитку суспільства обумовила диверсифікацію засобів та напрямів розвитку інфраструктури. Розширене відновлення системи інфраструктурного забезпечення території повинно здійснюватись на засадах інноваційності, логістичних компетенцій, екологізації, маркетингу території, гармонізації пріоритетів національного та регіонального розвитку, інтеграції матеріального виробництва і сфери послуг

Література:

1. Маркс К. Капитал. Критика политической экономии. Т.1. – Кн.1: Процесс производства капитала// Маркс К., Энгельс Ф. Соч. – Т.23. – М.: Госполитиздат, 1960. – С.43-784

2. Сонько С.П. Просторовий розвиток соціо-природних систем: шлях до нової парадигми. – Київ: Ніка Центр, 2003. – 287 с.

3. Григорак М.Ю. Логістична інфраструктура/ М.Ю. Григорак, Л.В. Костюченко, О.Є. Соколова. – К.: Автограф, 2010. – 190 с.

4. Чухрай Н.І., Гірна О.Б. Формування ланцюгів поставок: питання теорії і практики. Монографія. – Львів: Видавництво «Інтелект-Захід», 2006. – 305 с.