Примак А.І

Пирятинська філія Європейського університету

ТОПОНІМІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ НА СХОДІ ЗАХІДНОГО ПОЛІССЯ

В БАСЕЙНІ РІЧКИ ІГОРІВ І ТРИЗНА

На основі літературних джерел, архівних даних, топонімічних назв, матеріалів польових досліджень, автором зроблено спробу реконструювати усну народну творчість жителів басейну річок Ігорів і Тризна, узагальнити багатовіковий історичний матеріал, накопичений в людській пам’яті.

Сучасне виростає з минулого, а майбутнє створює сучасне. І чим глибше ми пізнаємо минуле, тим краще здатні передбачати й творити майбутнє. Багато перемог над нещадним часом одержали вчені, що повернули з небуття стародавні народи, імена й обличчя тих, хто незримо присутній у нашому житті. Величезна робота, здійснена за цей час, подовжила історію людства принаймні удвічі.

Робити це при безпосередньому спілкуванні було просто, але й тут багато втрачалось через недосконалість людської пам’яті. Головною перешкодою стали простір і час, подолати які могло тільки зафіксоване слово.

Історія виникнення руського літопису «Повісті временних літ» становила інтерес для багатьох учених істориків і філологів як Росії, так і України. Передаючись переказами в давні часи і починаючи з творів В.Н.Татищева в літературній дослідницько – аналітичній формі, вона в різних баченнях подій дійшла до наших часів.

«Повість временних літ» - видатний історичний документ і історичний пам'ятник, в якому відображено становлення давньоруської держави. Перша редакція якого була створена у 1113 році монахом Києво-Печерського монастиря Нестором, друга редакція – ігуменом Видубицького монастиря Сильвестром у 1116 році і третя – невідомим автором – духовником князя Мстислава Володимировича. Як бачимо, перша редакція була написана Нестором більш як півтора століття після смерті київського князя Ігоря. Тому події, відображені в цій повісті, прив'язані до місця відомого більшому колу читачів. Таким і було місто Іскоростень – столиця древлян. Передати точно події, які відбулися через такий проміжок часу, майже неможливо. Змінилося три покоління людей, і тому можна вважати, що Нестор описав події вже із переказів, які існували в той час у Київській Русі.

В літописі не згадується конкретне місце загибелі князя. У давньому творі не описується також і як наступила смерть Ігоря. У той же час серед корінних жителів села Біловіж з покоління в покоління передається легенда про страту князя Ігоря. І не тільки про страту, а й відомо місця, де відбулася битва і страта самого князя. Перекази настільки свіжо зберегли події тих літ, немов би це сталося зовсім недавно, а не тисячу років тому.

Усі давні топонімічні назви, як правило, прив’язані до подій, які відбувалися на даній місцевості в той чи інший період часу. Вони існують віками і майже не змінюються. Урочищам, на відміну від вулиць, міст не дають назв попереднім числом чи в честь якоїсь людини або події. При докорінній зміні місцевості народ дає свої уточнення. Коли потрібно розказати, де знаходиться той чи інший об'єкт, говорять, наприклад, біля Ігорового броду, неподалік зрізаної ділянки, поселення бобрів, грядки, в гряді, між гірками. Тобто основна назва урочища зберігається, дається тільки уточнення, виходячи з умов, які склалися на той час у даній місцевості..

Було проведено декілька експедицій з дослідження топонімів місцевості, яка знаходиться неподалік сіл Біловіжа, Сновидовичив, Будок Сновидовицьких, Комсомольська.

Розглянемо історичні події того часу на основі топонімічних назв урочищ, які розташовані в тій місцевості, де проводились дослідження. Особливістю назв цих урочищ є те, що вони послідовно переходять одне в одне, ніби продовжують історію виникнення своїх назв. На основі зібраного матеріалу будується логічна послідовність тих історичних подій, що дає змогу висловити припущення подіям, описаним в «Повісті временних літ».

Відправивши з частиною війська і данину до Києва по Дніпру, князь по річці Прип’яті приплив до гирла Уборті і по річці піднявся до її верхів’я. Вище по течії від міста Олевська, князь повертає на захід в районі нинішнього села Варварівка, біля Рудні Бистрої висадився на берег. Маршрут князя пролягав на північний захід по руслу річки Ствига в напрямку сучасного міста Рокитне через село Сновидовичи.

В одному із переказів про походження назви села Сновидовичи згадується, що київський князь Ігор зупинився на ночівлю. Свої вежі дружина розкинула на сучасній околиці села в напрямку руху до міста Рокитно. Урочище Стуга знаходиться в північно – західному напрямку від села і межує з урочищем Кацов, яке нині забудовується. На великому піщаному полі воїни готували собі вечерю в оригінальних, для місцевих жителів, горшках. За назвою тих горшків з тих часів місцевість носить назву, як урочище Стуга.

В ту ніч Ігор бачить сон про свою поразку. Незважаючи на попередження увісні, князь вирушає далі. Село після цього отримало назву Сновидовичи.

На східі села знаходяться урочища Серебрянка і Терезки, через які пролягає дорога до річки Уборть. В урочищі Терезки древляни нападають на дружину Ігоря. Отримавши суттєву поразку, древляни заганяють Ігоря у болота Козацьке, Ласковиця, Ліхачове.

На схід від місця битви знаходилася не широка, але доволі глибока річка (пізніше на давніх картах європейських країн стала носити назву Ігорів), яка впадала в Сомине озеро, з топкими, порівняно неширокими берегами. Переправившись через неї, перед Ігорем відкривалася дорога на Олевськ, а потім і на Київ. Вона була менш небезпечна, ніж дорога в північно-західному напряму. Для цього Ігорю доводилося б відступати по ним же пограбованих селах, а розлючені древляни і так вже переслідували його.

На протилежному березі річки Ігорів київських дружинників чекали інші загони древлян на чолі з князем Малом. Військо князя Ігоря, яке переправилося через річку Ігорів, збилося в купу між берегом і загонами древлян. Урочище носить назву і до нині як урочище Збище.

Військо Ігоря було розбите і посічене, а сам Ігор потрапив у полон. Урочище з тих пір носило назву Сектіще, а згодом Сетіще. В місцевому діалекті слово сікти вимовляється як секті.

Урочище Завишень знаходиться на південний схід від урочища Сетище. Історія цього урочища як і урочищ Ігорів Брід, Сетіще має давню і спільну історію, яка пов’язана зі смертю київського князя Ігоря. Назву Завишень урочище отримало від місця страти київського князя Ігоря.

Аналізуючи топонімічну назву урочища Завишень, можна стверджувати, що місцем страти київського князя Ігоря було не урочище Завишень, як вважається, а невелике урочище Олєшина на березі річки Тризна (назва дісталась від цієї події).

Через рік київська княгиня Ольга з дружиною вирушає до Іскоростеня. Щоб не сталося ніякого лиха і не повторилась ситуація з нею як з її князем, вона попереджає древлян, що йде, щоб поплакати на могилі свого загиблого чоловіка і провести тризну по князю. «Приготуйте багато меду, де вбили ви мого чоловіка, я поплачу над могилою і проведу тризну». Як бачимо, княгиня хоче провести тризну на місці, де було вбито її чоловіка. Ольга заказує багато меду не для своєї дружини, а для своїх ворогів, з думкою про помсту. Тризну Ольга справляє на березі мальовничої, на той час, поліської глибоководної річки, яка в подальшому і отримає назву Тризна. Поминки відбуваються неподалік місця не битви, а саме місця страти (де вбили ви мого чоловіка), так як забажала княгиня в своєму посланні до іскоростеньського князя Мала.

Урочище Олєшина і урочище Цигани поєднані однією історією. Вони певною мірою розкривають питання приїзду київської княгині Ольги на береги древлянської річки Тризна.

Немає більшого мудреця як народ. Він і пісню складе і легенду розповість. Та так вона в душу западе, що зостанеться на всі роки. І проживеш ти з цією легендою та ще і дітям своїм і онукам розкажеш. Заповіси берегти героїчну перемогу своїх предків, шанувати гординю поліщука яка передалась тобі в генах від мужніх і хоробрих древлян. А щоб не забував ти про це, то ще і прив’яжуть подію до тих місць, де вона відбувалась.

Важко суперечити з історією, яка прожила більш тисячі років в серцях і думках місцевих мешканців. З малих років вони слухають розповіді від старшого покоління про назви урочищ. Ці розповіді виникають більш спонтанно із зацікавленості, коли збирають ягоди, гриби, косять сіно чи виконують інші роботи в тому чи іншому урочищі. А чому ж воно так називається? Тоді і починається легенда, яку колись тобі з великою гордістю і шаною про своїх предків так само розповідали батьки, діди. І пройде ще тисячу, десятки тисяч років і будують розповідати дітям і онукам історії і легенди рідного краю. Прийшов час, коли ці історії потрібно записати, щоб вони стали доступними населенню з інших місць. Особливу увагу слід звернути на розповіді про історичні події, допоки вони не стали легендами.

Даний опис зроблений саме на таких розповідях. Вони відкривають пласт історії, який не повністю відображений в історичній літератури. Цей матеріал побудований на топонімічних назвах урочищ. Дані урочища існують і нині. Головне в тому, що вони переходять одне в одне. Займають порівняно невелику площу і дають можливість повністю відтворити події тих літ. Назви урочищ дуже давні про що говорять карти минулих віків. Тому таке поєднання назв урочищ і місць їх розташування не може бути випадковим. Неможливо накласти історичні події, яких не існувало на територію в кілька тисяч квадратних кілометрів, переказувати це протягом тисячоліть. Тому ця розповідь на базі фактичного матеріалу є незаперечним доказом того, що історичні події відображені у «Повісті временних літ» відбувались саме на описаній місцевості.