Сиротін О.С., Сиротіна О.О.
Національний університет
біоресурсів і природокористування України
Нові соціальні
потреби, економічні зв’язки країн та використання сучасних технологій призвели
до значних змін у секторі вищої освіти. Отже, на початку 90-х років
минулого у багатьох розвинених країнах
світу, зокрема й у США, зроблено перші кроки до глобальних знань і „вченої”
індустрії, коли у діяльності вищих традиційних академічних закладів значну роль
почали відігравати методи і принципи інтенсифікації знань, такі, як
телекомунікації, інформаційні технології тощо.
Проте,
незважаючи на появу нових навчальних технологій, форм навчання, головним
академічним джерелом в університеті залишається професорсько-викладацький
склад. Саме від цих людей значною мірою залежить якість академічних знань
студентів.
Тому набуває
чільної актуальності вивчення організації та функціонування системи вищої
освіти в США, де система вищої освіти
знаходиться на досить високому рівні. Розглянемо детальніше місце та роль
викладача в системі вищої освіти США.
Вищим органом, який здійснює керівництво всіма структурними підрозділами
університету є опікунська рада. До неї
входять представники корпорацій, фірм, дослідницьких та навчальних закладів, а
також офіційні представники штатів (для державних вищих навчальних
закладів). Переважно, склад опікунської
ради призначається губернатором штату або мером міста. Рада вирішує питання
фінансування навчального закладу, відкриття нових спеціальностей, факультетів,
а також призначає та звільняє керівників підрозділів. Президент університету як керівник вищого навчального
закладу повністю підкоряється рішенням
опікунської ради.
На чолі структурних підрозділів університету
(коледжів, шкіл, факультетів тощо) стоїть декан, котрий підпорядковується
президенту вищого навчального закладу і несе відповідальність за організацію
навчально-методичної роботи, за підбір та підготовку педагогічних кадрів. Він
має навіть право складати бюджет факультету.
Система посад
для викладачів у кожному вищому
навчальному закладі встановлюється самостійно, але найчастіше у штатному
розписі прийнято такі посади: 1) асистент; 2) лектор; 3) інструктор; 4)
асистент- професор; 5) асосіейт-професор (доцент); 6) професор („повний
професор”).
Викладачі, які
займають три останні посади, відносяться до розряду „старших посадових осіб” і
мають право вести всі види занять.
Утім, асистент-професор має більше навчальне навантаження та менш престижні
предмети (ввідні курси, практичні заняття).
Інструктор часто керує лабораторним практикумом, веде
практичні заняття. Посади навчальних асистентів частіше всього займають
аспіранти. На посаду лектора часто призначають
позаштатних викладачів, що працюють за сумісництвом. Призначення на молодші
посади відбувається президентом університету за рекомендацією керівника
департаменту та декана факультету. При цьому укладається короткотривалий
контракт приблизно на рік. Цей контракт може бути продовжений 5-6 разів.
Лише професор може працювати в університеті
постійно. Що ж до інструкторів та асистент-професорів, то в деяких вищих
навчальних закладах вони мають право працювати не більше 8 – 9 років. У
подальшому вони мають підвищувати рівень своєї кваліфікації або переходити до
іншого університету.
Варто
підкреслити, що американська система
освіти має посаду, аналогів якій в
Україні нема. Це посада академічного
куратора (Academic Adviser), який
допомагає студентові скласти
індивідуальний розклад на кожний тиждень та семестр. Він допомагає
студентові з остаточним вибором спеціальності, разом з ним вирішує як раціонально розподілити зусилля для успішного
навчання, які предмети і в якій послідовності вивчати.
Вимоги до викладачів при прийнятті на посаду в
кожному навчальному закладі різняться. Але
визначальними є досвід роботи, наукові публікації, рекомендації з інших
університетів та установ. Нині в
американській вищій школі наявність
вченого ступеня є вирішальним фактором
для призначення на певну посаду. Так, у
великих університетах на посаду
асистент-професора приймають лише при
наявності докторського ступеня, а на посаду інструктора – працюючих над
дисертацією.
Навчально-педагогічна діяльність викладачів оцінюється спеціальними комісіями департаментів. Велика увага при цьому приділяється науковій діяльності викладача. Цінуються ті викладачі, які роблять внесок в науку, використовують при викладанні власні відкриття. У вузах США є навіть вислів” publish or perish”, що означає „друкуйся або залишишся без роботи”. В американських вузах є правило, згідно якого викладачі професійного рангу мають право на творчу відпустку 6-12 місяців із збереженням заробітної плати.
Орієнтування на якість педагогічної діяльності лежить в
основі кадрової політики університетів США. Високий рівень діяльності викладача
детермінований такими факторами:
* чітка конкретизація
завдань за той чи інший період роботи викладача в університетах;
*жорсткий контроль
адміністрацій університету щодо виконання викладачем своїх обов`язків;
* “боротьба” за студентів в умовах читання курсу декількома
викладачами (на кожній лекції викладач має доводити, що володіє високим рівнем
педагогічної майстерності);
* комплексне оцінювання педагогічної діяльності викладача;
*пряма залежність рішень з персональних питань від результатів
оцінювання педагогічної діяльності викладача (рішення про підвищення в посаді;
рішення про постійний найом; річна оцінка персоналу; рекомендації щодо надбавки
до окладів).
Вважаємо, що
методика оцінювання педагогічної діяльності викладача та організація системи
підготовки та підвищення кваліфікації науково-педагогічних кадрів у США
заслуговує ґрунтовного вивчення для перспективного творчого використання.
Сиротін О.С., ст. викладач, Андрущенко Н.М., магістрант
Національний університет
біоресурсів і природокористування України
Застосування інтегрованого підходу у побудові навчальних програм та
посібників для професійної підготовки майбутніх фахівців у ВНЗ
У нових соціально-економічних умовах зростає значення
інтеграції освіти. Освіта, яка визнає ідеї інтеграції, ставить перед викладачем
нові педагогічні проблеми. Вони вимагають здатності до комплексного бачення
освітніх та суспільних процесів, розуміння проблематики міжпредметної
інтеграції, яка є основою навчання у професійній школі. Поняття інтеграції
сьогодні стає провідною педагогічною категорією, яка визначає ряд суттєвих
професійних дій викладача [1, с. 7].
Інтеграція України у світову
економічну систему висунула нові вимоги до випускника вищих технічних
навчальних закладів, що в умовах, які змінилися, повинен бути не тільки
професіоналом у певній галузі, але й глибоко ерудованою людиною, що має
ґрунтовну гуманітарну підготовку, що володіє поряд з культурою мови вміннями
професійного й особистісного спілкування.
Як спеціалісти майбутні фахівці повинні добре знати
зміст і правила оформлення ділової
документації, що зумовлює необхідність вивчення системи і правил ведення
ділових паперів. Уміння спілкуватися мовою професії сприяє швидкому
самостійному засвоєнню нових знань, допомагає орієнтуватися у професійній
діяльності та в ділових контактах.
Особливе місце в
цьому належить гуманітарним дисциплінам, серед яких такі, що формують і
розвивають готовність до професійної комунікації, посідають особливе місце в
навчальних планах університетів. До цих дисциплін, що мають великий виховний
потенціал, можемо віднести українську, іноземну мови, риторику, ораторське мистецтво,
культуру й етику спілкування. Названі дисципліни лежать в основі розвитку
міжкультурної комунікації, формують комунікативні вміння, сприяють формуванню
компетентності і грамотності у спілкуванні.
Зміст навчального матеріалу характеризується певною системою внутрішніх
зв’язків між поняттями, тому кожне знання має включатись в систему наявних
знань. У цьому формується не сума, а система знань, що є необхідною умовою
вільного володіння новими знаннями. У контексті інтегративного підходу до
формування змісту освіти навчальний матеріал повинен певним чином бути
організований: кожну дисципліну треба вивчати не ізольовано, а як частину
цілого. З дидактичного погляду це дає можливість уникати дублювання навчального
матеріалу, розглядати споріднені поняття під різним кутом зору, визначати
оптимальну послідовність вивчення окремих тем як у структурі окремих дисциплін,
так і в системі навчальних дисциплін [2, с. 28].
Визначення змісту навчального матеріалу не зводиться
тільки до переліку знань і наукових понять, оскільки кожен поняття передбачає
різноманітні ознаки, з яких не всі є однаково суттєвими для конкретного
предмета чи підготовки фахівця певного профілю. Добирати зміст навчального
матеріалу доцільно у контексті інтегративного підходу, вказувати сигнатуру тих
чи інших ключових понять дисципліни, що вивчається. Такий підхід дає можливість
визначити: чи це поняття вивчається в різних навчальних предметах як дублювання
чи відбувається його розширення та поглиблення. Розглядаючи дидактичний аспект
інтеграції, важливо наголосити на необхідності врахування взаємозв’язку не лише
знань, а й умінь та навичок студентів. Інтеграцію знань та вмінь студентів
доцільно чіткіше розмежовувати залежно від взаємозв’язку змісту і методів
навчання [2, с. 28].
З метою уникнення перенасичення навчальних програм
ідентичним навчальним матеріалом та забезпечення можливості повноцінного та
якісного засвоєння студентами професійних знань та вмінь виникає необхідність
створення інтегрованих робочих навчальних програм та інтегрованих посібників.
Під час побудови змісту курсу „Українська мова за професійним спрямуванням” враховуються такі умови інтеграції навчальних дисциплін [3, с. 20]:
- об’єкти дослідження повинні співпадати або бути достатньо близькими;
- в навчальних дисциплінах, що інтегруються, використовуються однакові
методи дослідження;
- інтегровані навчальні дисципліни будуються на загальних
закономірностях, загальних теоретичних концепціях.
Інтегровані цілі навчання, що забезпечують формування
достатніх професійних знань не лише з навчальної дисципліни за професією, але
цілого ряду суміжних дисциплін, та вміння інтерпретувати відповідно до
виробничої ситуації, визначаються на
початку кожного модуля.
При створенні інтегрованого посібника необхідно враховувати критерії
структурування змісту навчального матеріалу, а саме: відповідність змісту та
обсягу компонентів структурованого навчального матеріалу навчальним планам і
програмам, фундаментальність відібраних понять, значущість для майбутньої
професійної діяльності, міжпредметні зв’язки, доступність навчального матеріалу
для студентів з різним рівнем базової підготовки, рівень системності вихідних
понять, спорідненість понять у різних дисциплінах одного циклу, співвідношення
рівня складності навчального матеріалу з урахуванням індивідуальних можливостей
студента.
Таким чином, впровадження в професійну освіту
інтеграції знань сприятиме реалізації розвитку майбутнього фахівця у процесі
професійної підготовки. Для подальших досліджень з цієї проблеми вважаємо за
доцільне вивчення проблеми інтеграції
знань у процесі дослідження міжпредметних зв’язків у вищих навчальних закладах.
Список літератури:
1.Смірнова В.О. Впровадження інтегрованого підходу до структурування
правових знань педагога професійної школи. Методичні рекомендації. – К.: ТОВ
„Чайка-Всесвіт”, 2006. – 172 с.
2. Козловська І.М. Аспекти дидактичної інтеграції: курс лекцій. – Лекція
1,2. – Львів: НМЦ КПО, 1999. – 48 с.
3.Беляева А.П. Интегративно-модульная педагогическая система
профессионального образования. – СПб.; радом, 1997. – 225 с.