БІЛОВІЖ – ДРЕВЛЯНСЬКА ЗЕМЛЯ

Давидюк В.В. історик - краєзнавець

Полісся - багатий і знаменитий край. З давніх часів хвалиться своїм збіжжям, відвідуванням його славетними особистостями, які навідувалися сюди з різними намірами: хто - з добрими, а хто з лихими.

Славетні люди тут бували: вожді, бояри та князі, хани, гетьмани,
полководці, але найбільше у пам'яті людській залишились перекази про
Київських князів. Дуже люблять старожили розповідати про Ігоря та його
дружину Ольгу.

З покоління в покоління передається легенда ніби колись поблизу села проходив Київський князь Ігор зі своєю дружиною, а в ті часи жили тут люди, які звалися древлянами. І князь щоосені приїздив до них збирати данину. І так трапилось, що коли князь приїхав по дань, яку хотів за осінь зібрати вдруге, древляни розгнівилися і вбили його. Вбили страшною смертю, вони зігнули дві берези, прив'язали князя за ноги і відпустили їх. Ігоря розітнуло на дві частини.

Ця легенда настільки захоплювала, що було проведено невелике дослідження: чи дійсно біля села Біловіж, Рокитнівського району, Рівненської області могла трапитися така важлива історична подія.

Головною метою було дізнатися чи відноситься Рокитнівський район до колишніх поселень древлян. Спираючись на роботу Анастасії Дмитрівни Шеремет «Рокитнівщина: з глибини століть до сьогодення», дізналася, що Рокитнівський район найбільший за площею (17 % від території області) в Рівненській області, розташований на північному сході області у найбільш заболоченій частині. Територія району має форму неправильного прямокутника і простягається з півночі на південь на 130 км.

На півночі район межує з республікою Білорусь. А на сході - з Олевським районом Житомирської області, на півдні та південному заході - з Березнівським, а на заході - з Сарненським та Дубровицьким районами Рівненської області.

За природно - географічним розташуванням територія району відноситься до поліської провінції зони мішаних лісів.

Питання про заселення території Полісся вивчено недостатньо. Болотиста місцевість, віддаленість від міст не дають можливості проводити
дослідження систематично.

Перші розкопки слов'янських курганів Волинського Полісся, проведені ще в XIX ст. (археолог Яроцький) в околицях селища Рокитного Рокитнівського району і біля села Немовичі, Сарненського району Рівненської області, особливих даних не дали. Вони були погано описані, а знайдені речі згодом зникли.

У 30-х роках XX ст. у с. Березове поблизу хутора Дубровка Рокитнівського району Рівненської області виявлено поселення культури гребінцево - накольчастої кераміки, а в с. Томашгород (Сехи) цього ж району в 30-х роках виявлено поховання початку залізної доби. Знайдено кам’яне вістря та спис стижижовської культури.

У 1981 році в урочищі Юзефін Рокитнівського району Рівненської області працювала археологічна експедиція рівненського краєзнавчого музею на чолі з кандидатом історичних наук, доцентом Рівненського інституту слов'янознавства Богданом Антоновичем Прищепою.

Традиція насипати кургани була пов'язана із дохристиянськими віруваннями місцевого населення. Дослідження курганів дозволило археологам розширити знання про слов'янське язичництво, простежити, як християнство в XI ст. проникало на Полісся. Крім того, особливості поховального обряду дозволяють вченим встановити межі розселення слов'янських племен. Для північних районів нашої області - це особливо важливо, адже саме тут проходив кордон розселення волинян, древлян і дреговичів.

Юзефінський курган - могильник налічує близько 30 курганів. Вони мають невеликі розміри: висота насипів не перевищує 1 метра, а діаметр досягає 8-10 метрів. Навколо насипів помітні кільцеві рови. Це своєрідна ознака язичницького обряду - рів відмежовував мертвих від живих. Два насипи були досліджені у 1981 році. В одному з курганів знайшли скелет чоловіка, а поряд - жінки. Тіла померлих знаходилися не в ямі, а були покладені на поверхні землі. Вони були посипані вугіллям і попелом. Це так званий обряд очищення вогнем, який здійснювали слов'яни - язичники. Судячи із знахідок, поховані були звичайними людьми, які не вирізнялися багатством.

Нині усі ці речі - експонати Рівненського краєзнавчого музею. Дослідники встановили, що Юзефінські кургани належали древлянам. Судячи з розкопок, Рокитнівський район належить до території, на якій проживали древляни.

Село Біловіж розташоване в 20-22 км. через ліс від Юзефіну. А такі кургани є і на території села. У 2006 році до нас приїздив А.П. Прищепа, який зацікавився цими курганами. Для детального дослідження потрібно провести археологічні розкопки.

В газеті «Волинь» в статті Володимира Рожка «Прадавні святині глибокого Полісся», де він пише: «село Біловіж, колишньої Юріївської Волості, Овруцького повіту, розташоване в центрі древлянської землі на самому північно - східному рубежі Волинського князівства біля так званого Чортового лісу, який відділяв землі волинських князів від київських». Але з ним неможна погодитись, тому, що село Біловіж дійсно прилягало до Юріївської Волості Овруцького повіту, уже після смерті Ігоря. Коли Іскоростень було спалено, а столицею древлян став Овруч.

Що до Волинського князівства, то древляни належали до нього за 700 років до Ігоря, коли обари оволоділи землями Волинського князівства та деякими землями древлян.

Розташоване село на північному заході від столиці древлян, міста Іскоростеня, в басейні річки Ствига, на берегах мальовничої природи річки Ігорів. Отже територія села Біловіж належала древлянам.

З плином часу з'являються нові трактування історичних подій, які суттєво відрізняються від тих, що описані. Не оминула змін і подія про смерть київського князя Ігоря. В березні 2005 року Ірина Шевченко в газеті «Донецький кряж» опублікувала статтю « Тайна Древлянского княжества». В цій статті говориться, що древлянська земля - це територія сучасної Житомирської області, Коростенського, Олевського і Овручського районів. В ній описані ці межі, зазначимо, що «Північна межа Древлянського князівства проходила по болотах правобережжя Прип'яті. Західна - по притоці Прип'яті - Горині, з впадаючою в неї Случчю. На півдні - межа з лісостеповою зоною вверх річок Тетерева і Роставиці до її впадання в річку Рось. А межею на сході було Дніпро». Тобто більше ніж територію України; Рівненську, Житомирську та Київську, й Гомельську область Білорусії. Це підтверджує той факт, що смерть князя Ігоря потрібно розглядати на територіях Житомирщини та Рівненщини.

Князя Ігоря погубила жадібність. Як пише Нестор - літописець під 945 роком: сказала дружина Ігореві: «Отроки Свенельдові вирядилися оружжям і одежею, а ми - голі. Піди - но княже, з нами по данину, хай і ти добудеш, і ми». І послухав їх Ігор, пішов у Деревляни по данину. І добув він собі, ще до попередньої данини, і чинив їм насильство і мужі його. А взявши данину, він пішов у свій Київ. Та коли повертався назад, він роздумав і сказав дружині своїй: «Ідіте ви з даниною додому, а я вернусь і походжу іще». Коли ж почули древляни, що він знов іде, порадилися з князем своїм Малом і сказали: «Якщо внадиться вовк до овець, то виносить по одній все стадо, якщо не уб'ють його. Так і сей: якщо не вб'ємо його, то він усіх нас погубить» і послали вони до нього, кажучи: «Чого ти йдеш знову? Ти забрав єси всю данину». Але київський князь не послухав їх, і тоді, як говориться в літописі,
«вийшовши насупроти з города Іскоростеня, вбили Ігоря і дружину його, бо їх було мало».

«В повісті минулих років» говорить нам> що древляни вийшли на зустріч до Ігоря. Отже, цих свідчень ніхто не може стверджувати, що вбито було князя там, де зараз є його могила. Також літопис нам не подає опис смерті київського князя. Лев Диякон візантійський літописець, який вів літописання на століття раніше від Нестора пише, що древляни прив'язали Ігоря до двох нахилених дерев, а потім випростали дерева і розірвали таким чином князя. Тому, перекази жителів села Біловіж і літопис Лева Диякона співпадають не випадково, бо такі назви урочищ, як Завишень, Тризна, Ігорів брід виникли дуже давно і, напевне, ці назви урочищ були отримані внаслідок певних подій і збереглися до наших днів. Переказують, що саме в урочищі Завишень древляни розітнули князя Ігоря на дві частини, таку ж смерть описав нам і Візантійський історик Лев Диякон. А далі перекази оповідають нам, що князеву дружину було загнано і втоплено в Ігоревому броді.

Найцікавішим є урочище Тризна, але таку назву має не тільки урочище, але й невеличка річка, яка протікає за селом. Оповідають, що тут були поминки по смерті князя Ігоря, які влаштувала його дружина княгиня Ольга. Про те, що тут похований Ігор мови не йдеться, говориться, що тіло було забране до древлянської столиці. Отож, ми не повинні відкидати той факт, що події пов'язані зі смертю Ігоря цілком ймовірно могли відбуватися поблизу села Біловіж, а похований князь, як говорить «Повість минулих літ» біля Іскоростеня в 7-8 кілометрах від нинішнього Коростеня.

Що ж стосується помсти Ольги за свого чоловіка, вона була надзвичайно жорстокою. Спочатку Ольга наказала викопати яму і кинути туди древлян, що прийшли сватати її за Мала, свого князя. І спитала Ольга сватів: « Чи добра вам честь? Вони ж відповіли: гірше Ігоревої смерті». І наказала засипати їх живцем. Вдруге, коли до Ольги були прислані багаті мужі для супроводу в Іскоростень, вона наказала приготувати їм лазню і, як говорить літопис: « І розтопили піч, і влізли древляни, і почали митися. Тоді зачинили за ними піч. Ольга звеліла запалити мивницю від дверей, і в тому вогні згоріли всі». Потім в літописі описуються «голуби, які спалили Іскоростень». Всі ці події вперше описує тільки Нестор, і більше давнє ми не знаходимо ніяких згадок про помсту княгині, про масове спалення та убивання древлян.

І. Шевченко наголошує на тому, що масового вбивства під час тризни не відбувалося, вона схиляється до думки, що там відбувся договір: «між древлянами та київським народом. І це не має сумнівів, що умови договору обговорювали Ольга з Малом в присутності князів, старішин та волхвів з обох сторін».

Дійсно, для того, щоб дізнатися правду, потрібно шукати суттєвих доказів, а поки-що, спираючись на перекази та місцеві назви урочищ, що знаходяться поблизу села Біловіж, вважаємо, що Ігоря було вбито тут, неподалік, а його тіло було перевезено і поховано біля Іскоростеня. Древлянська земля заслуговує на детальне вивчення, і до того часу поки не буде детально вивчено дану територію, не можна вважати щось достеменно.