Право / 2.Административное и финансовое право.

Д.е.н. Покатаєва О.В.

Класичний приватний університет

Необхідність вдосконалення земельного податкового законодавства в Україні

Згідно з законодавством, використання землі в Україні – є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати. Земельний податок, покликаний здійснювати формування джерел коштів для фінансування заходів щодо раціонального використання та охорони земель, підвищення родючості ґрунтів, відшкодування витрат власників землі і землекористувачів, пов'язаних з господарюванням на землях гіршої якості, ведення земельного кадастру, здійснення землеустрою та моніторингу земель, проведення земельної реформи та розвитку інфраструктури населених пунктів [1].

Але, на сьогодні, актуальною стала проблема вдосконалення правового регулювання справляння плати за землю. Перш за все, земельне оподаткування потребує змін у частині скасування статті 4 Закону України „Про плату за землю”, яка передбачає стягнення плати за землю незалежно від результатів господарської діяльності власників землі та землекористувачів. Рекомендовано розробити диференційований підхід, який би враховував фінансові показники діяльності платників податку, тому як для збиткових підприємств він є додатковим податковим тягарем, необхідність цього полягає й у можливості підприємств, що регулярно отримують прибуток вкладати кошти у підвищення якості землі (особливо це стосується земель сільськогосподарського призначення).

Спірним залишається питання відносно самої назви Закону України„Про плату за землю”. Так за визначенням провідних вчених під платою розуміють „обов’язкові платежі, які справляються з платників за умови конкретного еквівалентного обміну між ними та державою”, але не зрозуміло який саме відбувається обмін між платниками плати за землю та державою.

Існує певна плутанина у термінології (визначенні понять) в самому Законі України „Про плату за землю”:

– у статті 1 Закону серед термінів, що вживаються у даному нормативному акті наведено визначення поняття „податок, як платіж, що справляється з юридичних і фізичних осіб за користування земельними ділянками”, але не має згадки щодо плати за землю;

– розділ 2 має назву „Плата за землі сільськогосподарського призначення”, але у самому розділі наведено перелік ставок земельного податку для ріллі, сіножатей та пасовищ та багаторічних насаджень;

– у розділі 3 „Плата за землі населених пунктів” наведено порядок оподаткування земельним податком земель, що мають та не мають нормативної грошової оцінки. Встановлено оподаткування земельним податком ділянок, наданих для потреб лісового господарства, зайнятих виробничими, культурно-побутовими, жилими будинками та господарськими будівлями і спорудами, об'єктами природоохоронного, оздоровчого та рекреаційного призначення;

– у розділі 4 „Плата за землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення”, законодавчо закріплено порядок оподаткування земельним податком ділянок, наданих підприємствам промисловості, транспорту, зв'язку та іншого призначення, але знов не зрозуміло, чому у назві розділу фігурує термін „плата за землю”;

– у розділі 5 „Пільги щодо плати за землю” наведено перелік платників земельного податку (юридичних та фізичних осіб), які частково або повністю звільнені від оподаткування земельним податком.

Єдина згадка про плату за землю у чинному Законі у статті 2, де говориться, що плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Але в такому випадку було б доцільним в чинному Законі прописати правові питання регулювання орендної плати на земельні ділянки.

Є певні недоліки в чинному Законі [1], які потребують доробок стосовно визначення суб’єкта плати за землю, яким, згідно частини другої статті 5 Закону України “Про плату за землю” є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар. Не зрозуміло, чому в даному Законі землекористувач і орендар виступають як окремі суб’єкти плати. З чинного тексту Закону можна зробити висновок, що юридичні та фізичні особи можуть бути платниками як земельного податку, так і орендної плати за земельні ділянки, що суперечить чинному законодавству, бо у статті 2 Закону передбачено справляння плати за землю у вигляді земельного податку або орендної плати (тобто одна і та ж особа не може бути в водночас платником двох платежів за одну земельну ділянку). Сплата цих платежів для них здійснюється по-різному, що дозволяє оптимізувати їхні строки.

На сьогодні запропоновано проект Податкового кодексу України в якому усунено деякі недоліки [2]. Так, у підпункті 16.1.142 пункту 16.1 статті 16 "Визначення понять" розділу І проекту Кодексу серед термінів з’явився „плата за землю, як загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності”. Хоча з таким визначенням також не можливо погодитися, тому як оренда не є податком.

Семантичний словник української мови дає визначення терміну оренди, як договірне строкове платне володіння і користування необоротним активом (землею, підприємством, основними засобами, іншим майном), переданим орендодавцем орендареві для самостійної господарської діяльності [3].

Словник економічних термінів трактує термін „оренда” як наймання, тимчасове користування будівлями, земельною ділянкою, обладнанням, виробничими площами, машинами і т. ін. на договірних засадах. „Оренда земельної ділянки”, як засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності [4] (таке визначення дає Закон України „Про оренду землі”) [5].

Назва розділу проекту Податкового кодексу „Плата за землю”, має назву як нині діючий Закон України „Про плату за землю”, який потребує певних доробок, у тому числі і у самій назві, тому пропонується змінити назву розділу проекту Податкового кодексу на „Земельний податок”. Запропонована урядом назва „Плата за землю” передбачає наявність у тексті розділу не тільки регулювання відносин, між платниками податків та державою, що виникають у процесі нарахування та сплати земельного податку, але й відносин, що виникають в процесі оренди земельної ділянки, які виникають між орендодавцем та орендарем. Відносини оренди на сьогодні регулює інший Закон України „Про оренду землі”, включення його до проекту Податкового кодексу буде некоректним, тому як орендні відносини регулюються Цивільним кодексом.

Статті розділу також потребують зміни назв, тому як у підпункті 16.1.70 пункту 16.1 статті 16 "Визначення понять" розділу І проекту Кодексу [2] серед термінів вживається „земельний податок, як обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Далі у статтях розділу вживається термін „податок за земельні ділянки”, що є некоректним.

Література

1. Про плату за землю [Електронний ресурс]: закон України від 3 липня 1992 року, N 2535-XII в редакції Закону N 378/96-ВР від 19.09.1996 p. – Режим доступу: <http://zakon1.rada.gov.ua>.

2. Податковий кодекс України [Електронний ресурс]: проект // Урядовий кур’єр. – 3 серпня 2010 р. – № 141. – Режим доступу: <http://ukurier.gov.ua/userfiles/file/kodeks.pdf>.

3. Семантичний словник української мови [Електроний ресурс]: – Режим доступу: <http://slovnyk.com.ua/terminu/slovo.php?id=3936>.

4. Словник економічних термінів Електроний ресурс]: – Режим доступу: <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D1%80%D0%B5%D0%BD%D0%B4%D0%B0>.

5. Про оренду землі [Електронний ресурс]: закон України від 6 жовтня 1998 року, N 161-XIV . – Режим доступу: <http://zakon1.rada.gov.ua>.