Право. Охорона авторського права

К. ю. н. Романюк О.І., Бєлановська М.О.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

 імені Михайла Туган-Барановського

Визначення раціоналізаторської пропозиції як об'єкту інтелектуальної власності

 

За роки незалежності в Україні відбулося поступове зменшення кількості раціоналізаторів, а також поданих і впроваджених раціоналізаторських пропозицій, тоді як вони являють собою ефективний вид технічної творчості. Ця негативна тенденція зберігається і сьогодні. Але проблема не лише в кризовому стані економіки України, неспроможності підприємств до нововведень,  а насамперед у правовій невизначеності цього об’єкта.

Проблемам урегулювання та охорони прав на раціоналізаторську пропозицію приділяли увагу вчені Андрощук Г., Асіновський М.Л., Бару М.Й., Крйнєв П.П., Носов В.О., Петрищева М.О., Підопригора О.А., Прахов Б.Г., Сергеєв О., Святоцький О.Д., Харченко В. та ін.

Метою статті є аналіз інституту права на раціоналізаторську пропозицію та механізму його правової охорони.

Слово «раціоналізація» походить від латинського слова «rationalis», що означає «розумний». Воно було відоме ще в Древньому Римі, де використовувалося для позначення розумних дій громадян у процесі забезпечення їх життєдіяльності. Це слово означає удосконалення чого-небудь, наприклад раціоналізація виробництва, техніки тощо.  Раціоналізаторська пропозиція належить до об'єктів винахідницьких правовідносин, оскільки вона в основному є творчим вирішенням завдань, що приносять користь у суспільному житті [1].

Раціоналізаторська пропозиція відома в багатьох країнах світу, але найважливішу роль вона відіграє в таких державах, як Японія, США, Російська Федерація та Німеччина. Але жодна з країн не розглядає раціоналізаторську пропозицію як об’єкт інтелектуальної власності. Раціоналізаторська пропозиція не згадується в Паризькій конвенції з охорони промислової власності та інших важливих міжнародних угодах. Вона одержує правову охорону на підставі договірних відносин, а також регулюється національними нормативними актами, в яких містяться правові норми [1]. Тому, правове регулювання прав на раціоналізаторську пропозицію законодавством України залишається не визначеним остаточно.

За часів незалежності питання правової охорони раціоналізаторської пропозиції регламенту­вались лише Тимчасовим положенням про правову охорону об'єктів прав промислової власності і раціоналізаторських пропозицій в Україні, затвердженим Указом Президента України від 18 вересня 1992 року № 479/92 [2] та гл. 41 «Право інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію» Цивільним Кодексом України [3]. Згідно цього Положення раціоналізаторська пропозиція відноситься до об’єктів промислової власності.

Згідно з чинним законодавством України результат раціоналізаторської діяльності – раціоналізаторську пропозицію, віднесено до об’єктів інтелектуально   ї власності. Так, в Законі України   «Про власність» зазначається: «Об'єктами права інтелектуальної власності  …раціоналізаторські пропозиції …та   інші результати інтелектуальної праці» [4].

За джерелом [5] раціоналізаторська пропозиція – особливий об’єкт інтелектуальної власності, який має новизну в межах того підприємства, на якому воно подано, є корисним (комерційно цінним для підприємства, дозволяє отримати економічний, технічний або інший позитивний ефект) результатом особистої творчої праці заявника.

За чинним цивільним законодавством України раціоналізаторська пропозиція - визнана юридичною особою пропозиція, яка містить технологічне (технічне) або ор­ганізаційне рішення у будь-якій сфері її діяльності (ч. 1 ст. 481). Об'єктом раціоналізаторської пропозиції може бути матеріальний об'єкт або процес. вказуючи на ознаки раціоналіза­торської пропозиції, законодавець визна­чає, що вона має містити технологічне, технічне або організаційне рішення завдан­ня, конкретний шлях (засіб) досягнення певної мети і корисного результату в будь-якій сфері діяльності певної юридичної осо­би. Раціоналізаторська пропозиція також по­винна бути новою для певного підприємства, установи чи організації (юридичної особи), в якій вона подана, і за умови, що вона не була в ній відома раніше.

Російський вчений О. Серге­ев у своїй праці «Право ин­теллектуальной собственности в Российской Федерации» аналізує правову охорону раціона­лізаторських пропозицій у розділі «Правова охорона нетрадиційних об'єктів інтелектуаль­ної власності». Але слід зазначити, що раціоналізаторську пропозицію як об'єкт інтелектуальної власності у більшості російських підручників з права інтелектуальної власності просто проігноровано.  Підопригора О.А. визначає, що право на раціоналізаторські пропозиції є об’єктами інтелектуальної діяльності і відносить їх до нетрадиційних об’єктів права інтелектуальної власності [7].

Сьогодні мало хто з українських дослідників й практиків знайомий з напрацюваннями ВОІВ, викладених у частині V Типового закону ВОІВ про винаходи для країн, що розвиваються (1980 р.). Ці напрацювання можуть бути основою для створення спеціально­го закону щодо охорони прав на раціоналізатор­ські пропозиції. В частині V «Раціоналізаціі» йдеться, що впровадження та адаптація технології у країнах, шо розвиваються, вимагають співпраці всіх наявних людських ресурсів. Ідеальним середовищем для такого впровадження та адаптації є середовище у межах самого промислового підприємства, коли його працівники, усвідомлюючи  конкретні технологічні проблеми підприємства, можуть проявити свої новаторські здібності для вирішення цих проблем. Це дій­сно так, особливо, коли передбачено стиму­лювання для заохочення згаданих здібностей працівників. Таким чином, дуже бажаним є запровадження системи заохочення працівни­ків підприємств у країнах, шо розвиваються, незалежно від економічної системи країни. У розділі 501 «Визначення» зазначається, що «рацпропозиція» деяким чином відповідає визначенню «винахід», яке міститься у розділі 112. Так, обидва визначення об'єднує посилання на те, що винахід або рацпропозиція повинні належати до галузі технології. Хоча  рішення проблем, які стосуються управління менеджменту та інших подібних сфер діяльності, запропоновані працівником, мають не менше значення, ніж рішення у галузі технології, вони все-таки не охоплюються Положеннями Частини V, оскільки Типовий закон стосується лише технологій.

Визначення «рацпропозиція» містить умову, згідно з якою рішення має бути запропоноване працівником підприємства для використання лише на цьому підприємстві, тоді рацпропозиція стосується конкретної проблеми на цьому підприємстві і лише його працівники (ніякі інші особи) можуть вносити рацпропозиції [6].

Харченко В. визначає, що суб'єктами  права на раціоналізаторську пропозицію є дві групи осіб. З одного боку, фізична особа — автор раціоналізаторської пропозиції, який на момент створення або подання чи впровад­ження раціоналізаторської пропозиції уклав трудову угоду, за якою він зобов'язується ви­конувати роботу, визначену цією угодою, з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку. З іншого боку, суб'єктом права на раціоналізаторську пропозицію є власник підприємства, установа, організація, незалеж­но від форми власності, виду діяльності та га­лузевої належності, або уповноважені ними орган чи фізична особа, а також фізична особа-підприємець, яка здійснює підприємниць­ку діяльність із залученням найманої праці або спільно з іншими особами [8].

Отже, на підставі викладеного можна зробити такі висновки, що право на раціоналізаторську пропозицію належить як до об’єктів інтелектуальної власності. З точки зору авторів ця група об’єктів інтелектуальної власності відноситься до нетрадиційних. Слід також додати, що необхідне удосконалення правової охорони раціоналізаторських пропозицій шляхом прийняття спеціалізованого закону. При підготовці закону щодо охорони прав на раціоналізаторські пропозиції слід врахувати зарубіжний досвід, у тому числі Положення частини V Типового закону ВОІВ.

 

Література:

1.                 Андрощук Г. Раціоналізаторська діяльність за кордоном // Інтелектуальна власність.- 2002- № 4.

2.                 Про Тимчасове положення про правову охорону об’єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні: Указ Президента України від 18 вересня 1992 р. № 479/92.

3.     Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. № 435-ІV// Офіційний вісник України. – 2003.- №11. – ст.461

4.                 Закон України «Про власність» від 7 лютого 1991 р. № 697-XII зі змінами та доповненнями.

5.                 Святоцький О.Д., Крайнєв П.П., Прахов Б.Г. Право інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію / За ред. О.Д. Святоцького. – К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. – 128 с.

6.                 Андрощук Г. Раціоналізаторська пропозиція як об’єкт промислової власності: проблеми регулювання // Інтелектуальна власність.- 2006 - № 4.

7.                 Право інтелектуальної власності: Акад. курс: підруч. Для студ. Вищих навч. закладів/ О.А. Підопригора, О.Б. Бутнік – Сіверський, Р.С. Дроб'язко [та ін.]; за ред.. О.А. Підопригори. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2004

8.                 Харченко В. Право на раціоналізаторську пропозицію в системі забезпечення прав та свобод людини і громадянина // Інтелектуальна власність.- 2010- № 2.