Право/9. Гражданское право

Дегтярьова Ю.В. Кондратьєв В.О.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського

ПРАВОВЕ ВРЕГУЛЮВАННЯ ЯКОСТІ ОСВІТИ ТА НАПРЯМКИ ЇЇ ВДОСКОНАЛЕННЯ В УКРАЇНІ

Якість освіти приймається споживачами освітніх послуг як найбільш високе лише при умові виконання усіх соціально прийнятих нормативів (рівнів загальної і професійної освіти, статусу, типа, виду освітницького закладу, досягнення стандартів в освіті). Це і є правовим аспектом якості освіти. Правовий аспект якості показує повноту, цілісність, порядок розробки, згідно з загальноприйнятим нормативами та законодавством.

В.М. Мішин каже [1]: « Якість – сукупність властивостей продукції та послуг, потенційно або реально спроможних в тій чи іншій мірі забезпечувати потрібні вимоги при їх використанні за значенням…»

Розвиток концепції якості освіти приводить до розгляду якості як «…сукупності її якостей, яка обслуговує її здатність виконувати поставлені суспільством задачі по розвитку особистості в аспектах її освіченості, вихованості, вираження соціальних, психічних, фізичних якостей» [2].

В найбільш системному вигляді сенс поняття «якості освіти» розкрита в дослідженні С.Є. Шишова та В.А. Кальней [3]: «Якість освіти – соціальна категорія, яка визначає стан та результативність процесу освіти у суспільстві, його згідність з потребами та очікуванням суспільства ( різних соціальних груп) у розвитку певних компетенцій особистості». В.А. Болотов визначає поняття «якості освіти» як «…інтегральну характеристику системи освіти, яка показує рівень згідності реальних досягнених результатів в освіті нормативним вимогам, соціальним та особистим очікуванням»[4].

Закон «Про освіту» визначає, що основними принципами освіти в Україні є: доступність освітніх послуг; рівність умов для реалізації здібностей особистості; гуманізм, демократизм, приорітетність загальнолюдських цінностей; зв'язок зі світовою та національною історією, культурою, традиціями; незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій; науковий, світський характер освіти; інтеграція з наукою і виробництвом; взаємозв’язок з освітою інших країн; єдність і наступність системи освіти; поєднання державного управління і самоврядування.

Для управління освітою в Україні створено систему державних органів управління та органи місцевого самоврядування: Міністерство освіти і науки України; міністерства і відомства України, яким підпорядковані заклади освіти; Вища атестаційна комісія України; місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування і підпорядковані їм органи управління освітою.

Важливим інструментом процесу забезпечення високої якості освіти є державна система ліцензування й акредитації. Згідно з чинним законодавством навчальні заклади незалежно від їх відомчого підпорядкування і форм власності проводять освітню діяльність тільки після отримання відповідної ліцензії.

Аналіз чинного законодавства у сфері освіти у контексті світового досвіду регулювання правовідносин у цій галузі свідчить, що сьогодні в Україні є міцна законодавча основа для формування сучасної нормативно-правової бази, яка забезпечує еволюційний розвиток української системи освіти.

Однак освітня практика демонструє наявність значних прогалин у нормативно-правовому регулюванні відносин суб’єктів освітнього процесу і певних протиріч та неузгодженості між положеннями окремих правових актів. Виникаючі проблеми у функціонуванні системи освіти вимагають для їхнього розв’язання подальшого удосконалення і розвитку правової основи як у вигляді внесення відповідних доповнень і змін у чинні закони, так і прийняття нових законодавчих актів й інших нормативно-правових документів.

Тому основними принципами розвитку і удосконалення законодавчо-нормативної бази системи освіти повинні бути:

1. Забезпечення єдності, системності і наступності у нормативних документах різного статусу і рівня.

2. Уніфікованість законодавства про розподіл повноважень у прийнятті законодавчо-нормативних актів між органами законодавчої, виконавчої влади й органами управління системою освіти.

3. Кодификація законодавчо-нормативних актів у галузі освіти за основними об’єктами правовідносин.

4. Широка соціальна база нормативних актів.

5. Контрольованість виконання положень нормативно-правових актів.

Нині можна констатувати, що, незважаючи на досягнення освіти, які забезпечує нова соціополітична система, в масовому вимірі освіта в Україні стала менш якісною, що підтверджує те, що немало випускників вищих навчальних закладів неконкурентноспроможні на європейському ринку праці. Це зобов’язує менше говорити про власні досягнення, а більше аналізувати світові та європейські тенденції реформування освіти і відповідно до цього напружено і послідовно вдосконалювати вітчизняну освітню сферу.

Слід також додати, що відповідальність за оцінювання якості освіти належить винятково державним структурам. Освіта має доводити свою необхідність і спроможність у галузі послуг не лише перед державою й перед суспільством, перед приватними особами, які є споживачами цих послуг, зрештою – перед світовою спільнотою.

Література:

1. Мішин В.М. Управління якістю освіти. – М, 2005.

2. Концепція управління якістю. - Перм, 2005.

3. Шишов С.Е., Кальней В.А. Моніторинг якості освіти. - М., 2005

4. Болотов В.А. Основні підходи до створення системи якості освіти. - М., 2005.