Экономические науки/10.Экономика предприятия
Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу
Виявлення та групування
екзогенних факторів банкрутства господарюючих суб’єктів
Довготривала економічна криза 1990-1999 років
в Україні, а також глобальна фінансова криза 2008 року негативно позначились на
фінансово-економічному становищі господарюючих суб'єктів: значні обсяги
кредиторської заборгованості, низький рівень інвестицій в оновлення та розвиток
виробництва, зниження купівельної спроможності населення та відповідне звуження
споживчого ринку призвели до того, що значна частина підприємств перебуває на
межі банкрутства [1, 749]. Частка збиткових підприємств в Україні в 1999-2010
роках незначно коливалась та становила приблизно 40-50% [2, 176-177; 3, 9].
Факти, викладені вище, обумовлюють актуальність глибокого
дослідження причин банкрутства та виявлення можливих шляхів подолання
збитковості та інших кризових явищ в діяльності господарюючих суб’єктів.
Банкрутство підприємства є результатом негативного впливу зовнішніх
(екзогенних) та внутрішніх (ендогенних) чинників. На думку українського вченого
А. І. Дмитренка, серед зовнішніх
(екзогенних) причин слід виділити кон’юнктурні,
умисні та форс-мажорні чинники
[4]. Якщо кон’юнктурні чинники виникають внаслідок загальної зміни умов
господарювання (циклічність розвитку економіки, соціально-політична ситуація),
що так чи інакше стосуються усіх суб’єктів, то умисні причини цілеспрямовано і
штучно створюються суперниками (конкурентами) підприємства, з метою його
усунення з ринку.
До екзогенних
факторів, негативний вплив яких може викликати неплатоспроможність фірми, слід
віднести фактори міжнародного,
національного та ринкового рівнів, а також форс-мажорні фактори.
До групи факторів міжнародного рівня відносять:
- загальноекономічні
(циклічність світового економічного розвитку та тенденції світового
господарства; розвиток товарних ринків; фінансова політика транснаціональних
банків);
- політичні (нестабільність
міжнародної ситуації в цільовому регіоні; міжнародна політика країни партнера;
укладання міжнародних угод: утворення вільних економічних зон, зон вільної
торгівлі, тарифних угод тощо);
- ринкові (рівень
міжнародної конкуренції; діяльність транснаціональних компаній; організація
спільних підприємств; ліцензійна торгівля; фінансова неспроможність іноземних
контрагентів).
Серед факторів національного рівня слід виділити:
- політичні (стабільність
діяльності системи влади в країні; стабільність і розробленість законодавства в
сфері економіки, природо- та землекористування; відношення держави до
підприємництва та власності; податкова та кредитна політика держави; захист
конкуренції та обмеження монополізму; відкритість економіки та рівень захисту і
підтримки національного виробника на внутрішньому і зовнішньому ринках; рівень
злочинності та корумпованість влади в країні) [4].
- економічні (циклічність
економічного розвитку країни; стан фінансової системи (доступність кредитних
ресурсів); рівень цін та інфляції; рівень доходів споживачів, схильність до
споживання і заощадження).
До групи факторів ринкового рівня слід віднести:
- психографічні (кількість
і структура споживачів; традиції, смаки, норми споживання покупців; вимоги
споживачів);
- науково-технічні
(досягнення світової і вітчизняної науки і техніки; можливість і вартість
використання досягнень науки і техніки; техніко-технологічний рівень
контрагентів);
- галузеві (відкритість
галузі; стадія життєвого циклу галузі; рівень конкуренції у галузі; рівень
витрат виробництва; рівень техніки і технології, що використовується для
виробництва продукції чи надання послуг; ступінь розвитку інфраструктури ринку
діяльності підприємства; конкурентоспроможність і якість продукції в галузі;
фінансовий стан партнерів; рівень маркетингу) [4].
Форс-мажорні фактори включають стихійні лиха (землетруси, повені тощо);
умисні дії сторонніх осіб та інші фактори непереборної сили (пожежі, вибухи
тощо).
Підсумовуючи
викладене вище, слід зазначити, що уся сукупність екзогенних факторів утворюють
складний комплекс причинно-наслідкових зв’язків, причому часто досить важко
виділити ті з них, які призводять до банкрутства підприємства в кожному
окремому випадку.
Література
1. Яцюк О. С.
Експрес-діагностика кризового стану та загрози банкрутства підприємства /
О. С. Яцюк // Обліково-аналітичні системи суб'єктів господарської
діяльності в Україні. (Формування ринкової економіки в Україні. – Спецвип. 15
(частина 2)): Науковий збірник / За ред. В. Є. Швеця. – Львів:
Інтереко, 2005. – С. 749-754.
2. Мостова М. А. Особливості кризового стану підприємств
харчової промисловості України та Чернігівського регіону / М. А. Мостова,
М. В. Литовченко // Науковий вісник
ЧДІЕУ. Серія 1, Економіка: збірник наукових праць. – Чернігів : ЧДІЕУ, 2010.–
№3(7). – 200 с. – с. 176-186.
3. Терещенко О. О. Антикризове
фінансове управління на підприємстві: Монографія / О. О. Терещенко. –
К.: КНЕУ, 2004. – 268 с.
4. Дмитренко А.І. Сучасні аспекти
класифікації та причин банкрутства / А. І. Дмитренко // Стратегія
економічного розвитку України: Наук. зб. – Вип. 2(9). – К.: КНЕУ. – 2002. – С.
505-510.