Цуркан О.О., Гаркавенко Н.В.

Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича

Ситуативна агресивність у діяльності спортсменів

Постановка проблеми. Зміни, що відбуваються в політичній, економічній та соціальній сферах життєдіяльності людини, впливають на психологічне формування особистості. Зокрема, духовна спустошеність, цинізм, жорстокість, ворожість – це характерні ознаки розвитку сучасного суспільства. Особливо насторожує факт зростання кількості злочинів серед молоді. Чимало дітей та підлітків відзначаються підвищеною агресивністю, нервозністю, надмірною чутливістю, емоційною неврівноваженістю та вразливістю. Стрімке зростання рівня агресивності – одна з найбільш актуальних проблем сьогодення. З огляду на це, доречними є наукові здобутки дослідників агресивності в різних сферах діяльності суб’єкта [1].

Значна увага психологів прикута до спорту, оскільки у ньому найбільш чітко проявляється цей феномен, а тому спортивне середовище є зручною моделлю для його вивчення. Агресивність та тривожність у спорті ґрунтується на фундаментальному прагненні суб’єкта перемогти. Прояви агресивності та тривожності спортсмена обумовлені, переважно, впливом ситуативних факторів змагальної діяльності: негативною реакцією уболівальників, необ’єктивним суддівством, значною перевагою суперників, наріканням товаришів по команді[5].

Потреба агресивних дій у спорті побудована на основі фундаментального прагнення суб’єкта здобути перемогу в умовах навчально-тренувальних занять та змагань, які суттєво відрізняються одне від одного за принципами, метою, засобами. Провідною діяльністю спортсмена є змагання, проте, результативність змагань залежить від якості його підготовки у навчально-тренувальному процесі.

Закономірності агресивних дій суб’єктів спортивного видовища дозволяють розглядати їх як своєрідну модель важливих детермінант агресивної поведінки. Дослідження ситуативної агресивності спортсмена відкриває специфічні, нетрадиційні можливості для розуміння і змістового пояснення загальних закономірностей побудови та реалізації довільної активності суб’єкта, яка спрямовує його агресивність на досягнення перемоги, надає їй конструктивного характеру [3]. Сприятливу основу для розвитку такої агресивності створюють насамперед змагання. Ряд тренерів та спортсменів вважає, що агресивність – це важлива якість для досягнення успіху в спорті. Однак, більшість теоретиків розглядає негативні аспекти її прояву. Таке протиріччя вимагає уважного та неоднозначного розгляду феномена агресивності, не впадаючи в крайність заперечення, з одного боку і теоретичного багатослів’я – з іншого.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Аналіз сутності явищ агресії, особливостей агресивного реагування дає можливість зрозуміти психологічний зміст агресивної поведінки особистості, а відтак спонукає до прогнозування проявів агресії і розробки ефективних засобів психокорекційної роботи з метою попередження їх виникнення.

Істотне значення для наукового тлумачення сутності феномена агресивності мають розробки вітчизняних і зарубіжних учених у сферах дослідження: особливостей агресивної поведінки осіб різних вікових груп (О.Б. Бовть, О.Ю. Дроздов, П.А. Ковальов, Л.М. Семенюк, І.А. Фурманов та ін.); проявів агресивності у зв’язку із конфліктами (М.Д. Белей, Є.П. Ільїн, Г.В. Ложкін, та ін.), емоційними проявами (Б.І. Додонов, В.К. Вілюнас, К. Ізард та ін..; агресивною поведінкою в осіб з патопсихологічними відхиленнями (С.В. Жабокрицький, О.М. Лактіонов, Т.П. Мозгова, В.І. Шебанова та ін.); агресивних дій криміногенного характеру (Б.Л. Гульман, С.В. Кудрявцев, Н.Ю. Максимова, Т.Р. Морозова та ін.) [2]. Однак наявні результати щодо залежності між рівнем агресивності та окремими індивідуально-психологічними характеристиками особистості не дають цілісного уявлення про механізми розвитку агресивних поведінкових проявів, очевидно тому, що їх симптоми розглядаються відокремлено, а не в комплексі.

Розвиток цілісного підходу до розкриття психологічної сутності феномена агресивності вимагає насамперед виявлення та визначення його індивідуально-особистісних складових у їх структурно-функціональних співвідношеннях: як психічного стану, як властивості особистості, як потреби досягнення успіху, як поведінкового стереотипу. Феноменологічна складність агресивності спонукала до необхідності осмислення гніву, ворожості, агресії як окремих, різних, але нерозривно взаємопов’язаних елементів досліджуваної проблеми.

Мета статті. Дослідити й визначити психологічні особливості агресивності та тривожності спортсменів, які займаються різними видами спорту.

Відповідно до поставленої мети були сформовані такі завдання дослідження:

- проаналізувати наукові підходи до визначення понять «психічний стан», «агресивність» та «тривожність»;

- дослідити особливості агресивності, тривожності та інтенсивність впливу фізичних навантажень на кінетику психічного стану студентів, які займаються різними видами спорту.

Основні результати дослідження. На сучасному етапі розвитку спорту рівень агресивності виступає важливим елементом у досягненні успіху індивіда. Однак, необхідно відзначити, що агресивні прояви викликають проблеми у тактичній і технічній підготовці.

У дослідженні взяли участь 40 юнаків у віці 18-20 років, що склали дві групи. В експериментальну групу ввійшли 20 студентів другого курсу факультету фізичної культури та здоров’я людини Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича, що займалися ігровими видами спорту. Контрольну групу склали 20 студентів другого і третього курсів Чернівецького національного університету факультету педагогіки, психології та соціальної роботи, які не займаються ніякими видами спорту.

У табл.1 наведено результати психологічного дослідження спортсменів за методикою «Самопочуття, активність, настрій». Було виявлено статистично важливі показники при аналізі вихідних матеріалів опитувальника. Як видно із зазначеної табл. 1 вимірювані параметри протягом семестру у представників контрольної (студенти факультету педагогіки, психології та соціальної роботи) та експериментальної (студенти фізкультурного факультету) груп змінювалися неоднозначно.

Таблиця 1.

Показники вираженості психічного стану

Етапи дослідження	Шкали
	Самопочуття			Активність			Настрій
	К	Е	р	К	Е	р	К	Е	р
Початок семестру	4,6± 0,62	4,7± 0,49	-	5,2± 0,61	5,0± 0,68	-	5,5± 0,43	5,5± 0,46	-
Кінець семестру	4,0± 0,57	6,3± 0,36	≤0,01	4,2± 0,27	6,4± 0,60	≤0,01	5,0± 0,39	6,2± 0,62	≤0,05
р	-	≤0,01		≤0,05	≤0,01		-	≤0,05

Отже, помірні фізичні навантаження, яким піддавалися студенти факультету фізичної культури, надавали сприятливий вплив на їх психічний стан. У той же час студенти факультету педагогіки, психології та соціальної роботи, які не мали впливу фізичних навантажень, до кінця семестру відчували зниження активності, у них погіршувався настрій і самопочуття, тобто до кінця семестру вони відчували психічну втому.

Вивчаючи динаміку настроїв в експериментальній та контрольній групах слід зауважити, що профілі студентів на початку семестру практично не відрізняються.

Рис. 1. Результати діагностики домінуючих настроїв студентів

Про що не можна сказати про профілі в кінці семестру. У цей час профіль студентів-спортсменів розташований вище, що говорить про більш сприятливий їх психічний стан, в порівнянні із студентами з контрольної групи. Вище зазначені результати ілюструються рис. 1.

Враховуючи наявність збільшення у студентів обох груп генералізованої тривоги, ми дослідили динаміку особистісної та реактивної тривожності. Отримані дані дослідження представлені в табл. 2.

Таблиця 2.

Показники рівня реактивної та особистісної тривожності

Часовий вимір	Реактивна тривожність		Особистісна тривожність
	Контрольна група	Експеримен- тальна група	Контрольна група	Експеримен-тальна група
Початок семестру	36,3±3,19	37,4±8,4	37,8±4,03	36,5±4,42
Кінець семестру	46,4±2,44	39,0±2,84	38,3±2,72	38,2±4,13
р	≤0,01	≤0,05	-	≤0,05

Визначення цих видів тривожності показало, що зміни особистісної тривожності знаходяться приблизно на одному рівні в обох порівнюваних групах досліджуваних: в межах 0,5-1,7 балів. Однак реактивна (або ситуативна) тривожність дуже сильно зростає у студентів контрольної групи при зростанні цього показника в експериментальній групі до кінця семестру всього на 1,6 бали. Спираючись на ці дані можна відзначити, що особистісна тривожність, будучи більшою мірою вродженою рисою особистості, практично однакова в обох групах студентів і вплив на неї специфіки їх навчальної діяльності незначний. У той же час реактивна тривожність досить істотно змінюється в процесі діяльності досліджуваних осіб, що дає право стверджувати про дію специфіки цієї діяльності на цей показник. І абсолютно очевидно, що м'язова діяльність, яка є невід'ємною частиною навчання студентів фізкультурників, гальмує зростання цього виду тривожності, визначаючи тим самим, більш високий рівень емоційної стійкості та впевненості у своїх силах і діях.

Висновок. Таким чином, за результатами теоретичного аналізу та експериментального вивчення ситуативної агресивності у навчально-тренувальній і змагальній діяльності студентів, можна сказати, що заняття фізичними вправами викликають позитивні зрушення в соматичній сфері студентів, підтверджуючи взаємозв'язок і взаємозумовленість психіки та тіла. Студенти, які займаються фізичними вправами, активно займаються протягом семестру м'язовою діяльністю, до кінця семестру мають підвищення показників активності, самопочуття та настрою, підвищення таких параметрів психічного стану як бадьорість, емоційний тонус, готовність до виконання тривалої напруженої роботи, задоволеність процесом навчання і заспокоєність, значно знизилися показники вираженості різних форм агресії, як у навчально-тренувальній, так і в змагальній діяльностях. Особи з контрольної групи, маючи протягом семестру дуже малий рівень фізичних навантажень, до кінця семестру відчувають погіршення психічного стану. Отримані дані дають право рекомендувати студентам систематичні заняття фізичними вправами.

Перспективним напрямком є подальше вивчення особливостей виникнення та протікання їх агресивності й тривожності з метою урахування в процесі підготовки спортсменів.

Список використної літератури:

1. Алфимова М.В., Трубников В.И. Психогенетика агрессивности // Вопросы психологи, 2000. – №6. – С. 112 – 123.

2. Берковиц Л. Агрессия: причины, последствия и контроль. – СПб.: Прайм–Еврознак, 2001. – 512 с.

3. Майструк В.В., Фотуйма О.Я. Вплив агресії на рівень спортивної результативності представників різних видів спорту // Роль фізичної культури і спорту в гармонійному розвитку студентської та учнівської молоді: Матеріали міської науково-методичної конференції, Івано-Франківськ, 2003. – Івано-Франківськ: Факел, 2003. – С. 50-55.

4. Методики психодиагностики в спорте: Учебное пособие для студентов пед. ин-тов по спец. 0303 “Физическая культура” / Под ред. Марищук Л.М. – М.: Просвещение, 1990.– 256 с.

5. Фотуйма О.Я. До питання агресивності в спорті // Молода спортивна наука України: Збірник наукових праць з галузі фізичної культури і спорту. – Львів: НВФ “Українські технології”, 2002. – Т. 2. – С. 239-242.