УДК 377.1
Гаркавенко Н.В.
ТРИВОГА
В ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ
В
останнє десятиліття істотно посилився інтерес вітчизняних психологів до
вивчення тривожності, у зв'язку з різкими змінами в житті суспільства,
породжують невизначеність і непередбачуваність майбутнього і, як наслідок,
переживання емоційної напруженості, тривоги і тривожності. Тривожність
найчастіше вивчається переважно в рамках одного будь-якого віку. Тривога -
переживання емоційного дискомфорту, пов'язане з очікуванням неблагополуччя, з
передчуттям небезпеки. Деякий рівень тривожності в нормі властивий всім людям і
є необхідним для оптимального пристосування людини до дійсності. Наявність
тривожності як стійкого утворення - свідчення порушень в особистісному
розвитку. Вона заважає нормальній діяльності, повноцінному спілкуванню.
Вивченням проблеми тривожності займалися такі
дослідники як М. Хайдеггер, К. Ясперс, Ж. Сартр, Р. Мей, У.
Джеймс, У. Мак, Дауголл, З.Фрейд, Дж.Тейлор, Ю.Ханін та інші. Термін
«тривожність» використовується для визначення стійких індивідуальних
відмінностей у схильності індивіда випробовувати цей стан. У цьому випадку
тривожність означає рису особистості. Особистісна тривожність не проявляється
безпосередньо в поведінці. Але її рівень визначається в залежності від того, як
часто і як інтенсивно в індивіда виникають стани тривоги. Особистість з
вираженою тривожністю здатна сприймати навколишній світ як такий, що несе в
собі загрозу і небезпеку більше, ніж особистість з низьким рівнем тривожності.
Тому індивіди з високим рівнем тривожності більше схильні до стресу і здатні
переживати стан тривоги великої інтенсивності і значно частіше, ніж індивіди з
низьким рівнем тривожності.
Існує цілий ряд концепцій
тривоги як стану. Найважливішим положенням, яке об'єднує всі роботи, є те, що
тривога викликається тією або іншою формою стресу. Значно менше згоди між
дослідниками, у визначенні стресу, описі характеру реакцій тривоги та природних
мегашумів, які опосередковують тривогу і стресові стимули, які викликають її.
Дослідники тривоги згодні в тому, що саме стрес породжує стан тривоги, а в
активації тривоги вирішальну роль грають когнітивні чинники. Когнітивні оцінки
небезпеки є першою ланкою у виникненні стану тривоги, а когнітивна переоцінка -
визначає інтенсивність таких станів і їх стійкість у часі. Так як підвищення
тривоги переживається індивідуумом як неприємний, хворобливий стан, то
когнітивні і поведінкові реакції, включені в цей стан, несуть функцію
мінімізації дискомфорту, який виникає. Процес тривожності супроводжується
переоцінкою стресових умов, ця переоцінка впливає на вибір відповідних
механізмів, які викривають переживання стресу; сприяєють активізації деяких
механізмів типу уникнення, які виводять індивіда із ситуації, яка викликає
тривогу.
При наявності тривоги на
фізіологічному рівні фіксуються частіше дихання, посилення серцебиття,
збільшення кровотоку, підвищення артеріального тиску, зростання загальної
збудливості, зниження порогу сприйняття. Тривожність (готовність до страху) -
стан доцільного підготовчого підвищення уваги сенсорної та моторної напруги в
ситуаціях можливої небезпеки, що забезпечує відповідну реакцію на страх.
Особистісна риса, що проявляється в легкому і частому прояві станів тривоги.
Схильність індивіда до переживання тривоги, характерна низьким порогам прояву
тривоги, одному з основних параметрів індивідуальних відмінностей. Загалом
тривожність суб'єктивний прояв неблагополуччя особистості. Тривога виникає при
сприятливому тлі властивостей нервової системи та ендокринної, але формується
прижиттєво, перш за все, в силу порушення форм внутрішньоособистісного та
міжособистісного спілкування, наприклад, між батьками та дітьми.
Зазвичай вона підвищена:
·
при захворюваннях нервово-психічних і важких соматичних;
·
у здорових людей, що переживають наслідки психічної травми;
·
у багатьох груп людей з поведінкою, що відхиляється.
Дослідження тривожності спрямовані на розрізнення:
·
інтуїтивної тривожності - звірених з конкретною зовнішньою ситуацією;
·
особистісної тривожності - стабільної властивості особистості. Також розробляються методи аналізу
тривожності як результату взаємодій особистості та її оточення.
Питання про особливості емоційного
світу підлітка і юнака тісно пов'язане з пізнавальними процесами особистості.
Можна вважати доведеним, що деякі особливості емоційних реакцій лежать у
фізіологічних процесах. Фізіологічні витоки емоційної напруженості наочніше
видно у жінок: у них депресія, дратівливість, тривожність і знижена самоповага
тісно пов'язані з певним періодом менструального циклу, за яким слідує
емоційний підйом. У юнаків такої
жорсткої психологічної залежності поки не виявлено. Емоційні реакції і
поведінка в юнацькому віці залежать також від соціальних факторів та умов
виховання. Психолог В.Р. Кисловська, вивчаючи за допомогою проективного типу
вікову динаміку тривожності, знайшла, що в цей період (юнацький вік)
виявляється найвищий, порівняно з іншими віковими, рівень тривожності у всіх
сферах спілкування, але особливо зростає тривожність у спілкуванні з батьками і
тими дорослими, від яких юнаки і дівчата в якійсь мірі залежать.
Юнацький вік характеризується більшою
диференційованістю емоційних станів, а також підвищеним самоконтролем і
саморегуляцією. Юнацький настрій значно стійкіший та усвідомлений, ніж
підлітковий, і співвідноситься з набагато більш широким колом соціальних умов. Хворобливі
симптоми і тривоги, які проявляються в юності, часто не стільки реакція на
специфічні труднощі самого віку, скільки прояв відстроченого ефекту попередніх
психологічних травм. У юнацькому віці, за результатами досліджень, більш
тривожними виявилися дівчата. Юність, не змінюючи типу темпераменту, посилює
інтегральні зв'язки його елементів, полегшуючи тим самим управління власними
реакціями. В даний час переважає точка зору, що тривожність, маючи природну
основу, складається прижиттєво, внаслідок дії соціальних та особистісних
чинників. У юнацькому віці тривожність може породжуватися внутрішніми конфліктами,
переважно самооціночного характеру.
Тривожність є показником неблагополуччя
особистісного розвитку і, в свою чергу, має на нього негативний вплив.
Тривожність може з'явитися передвісником неврозу, а також його симптомом і
механізмом розвитку. З тривогою пов'язані фобії, іпохондрія, істерія,
нав'язливі стани та інші психологічні розлади.
Вперше тривожність була описана З.
Фрейдом. Як правило, в нормі у тривоги є привід, тобто людина знає, чому вона
турбується. Зникає причина, і знову людина спокійна. Саме те, якою мірою
виражено стан тривоги, відрізняє норму від патології. Іноді тривожність приймає
гіпертрофовані форми. Як психічний стан вона супроводжується болісним
очікуванням уявної небезпеки і проявляється в сильних переживаннях,
невпевненості. Людина боїться стикатися з невідомими обставинами, вона постійно
відчуває внутрішню напруженість, неспокій, що переходять у всепоглинаючий
страх, паніку. Іноді тривожність набуває генералізованого характеру, коли ні в
одній із ситуацій людина не відчуває себе в безпеці. Деякі люди народжуються зі
схильністю до тривожних станів. Але, як правило, високий рівень тривожності
формується в несприятливому загрозливому оточенні, особливо, якщо загроза
зберігається довгий час. Тривожність підрозділяється на дві основні категорії:
·
прихована, тобто різною мірою не усвідомлювана,
виявляється або надмірним спокоєм, або непрямим шляхом через специфічні способи
поведінки;
· відкрита, тобто свідомо пережита і проявляється в поведінці і діяльності у
вигляді стану тривоги.
У юнацькому віці найбільш часто
зустрічається тривожно-залежний тип особистості, що характеризується підвищеною
чутливістю до емоційного самопочуття іншої людини, причому нерідко виділяється
якась одна значуща фігура, ставлення якої найбільшою мірою впливає на емоційне
самопочуття.
Особистісні особливості тривожних
людей такі: занепокоєння, порушення діяльності, непереносимість важких
ситуацій, невпевненість у собі, почуття неповноцінності. Зовнішній світ
тривожна людина сприймає як наповнений небезпеками; тривожність збільшується в
ситуаціях загрози самооцінці та особистісної адекватності, точна оцінка дій,
саморегуляція знижені. Нерідко у таких людей формуються своєрідні захисні
реакції - автоматизми: посмикування плечима, підкидання брів, покусування губ і
т. д. Високий рівень тривоги свідчить про підвищенння збудливості центральної
нервової системи, наявність вегетосудинної дистонії. Тривожна особистість також
характеризується низькою самооцінкою, острахом потерпіти невдачу, конформізмом,
але і розвиненим почуттям відповідальності, совісності, ов'язковості, скромності. Стійка тривожність
впливає на діяльність і розвиток особистості. Аналіз ряду форм тривожності
свідчить, що вона сама нерідко виконує захисну функцію. Іноді тривожність може
надати і позитивний вплив на розвиток особистості та на діяльність, але це
обмеження її вираженої пристосувальної, адаптивної природою.
Список літератури: