Економічні науки/4. Інвестиційна діяльність і фондові ринки

Шафранська Т.Ю., Самойленко В.Л.

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького, Україна

Ключові вектори розвитку державної інноваційної політики України

Сучасний розвиток економіки країни неможливий без високоефективної, науково обґрунтованої стратегії інноваційної діяльності, здатної забезпечити конкурентоспроможність виробничих підприємств на вітчизняних та світових ринках. На шляху міжнародної інтеграції Україна має всі можливості залучати інвестиційні ресурси та впроваджувати інновації за норму, вирішуючи тактичні та стратегічні цілі.

Під інноваційною політикою слід розуміти комплекс принципів та взаємопідтримуючих економічних, правових, організаційних і соціальних методів планування, стимулювання, регулювання та контролю процесів інноваційної діяльності в науково-технічній та виробничій сферах. Метою інноваційної політики є сприяння розвитку науки й техніки, підвищення інноваційної активності, що забезпечує конкурентоспроможність національної продукції на світовому ринку, обороноздатність країни, покращує екологічну ситуацію, а також сприяє розвитку венчурного довгострокового бізнесу. Виходячи з цієї мети, держава визначає пріоритетні напрями розвитку інноваційної діяльності та обирає основні шляхи підтримки підприємств, які працюють над виконанням державних інноваційних програм.

Пріоритетні напрями — це тематичні сфери науки і техніки, які мають першочергове значення для досягнення перспективних і поточних цілей соціально-економічного розвитку. Вони формуються під впливом національно-економічних, політичних, екологічних та інших чинників. Розробляючи нормативне і методичне підґрунтя, держава формує і принципи розвитку інноваційних процесів в країні.

На думку авторів, інноваційна політика Україна має базуватися на таких чотирьох основних векторах свого розвитку, як виробничий, соціально-державний, оборонний та екологічний.

Виробнича сфера найбільше потребує інноваційних технологій для забезпечення конкурентоспроможності продукції промислових підприємств. Цей фактор перетинається з науково-технологічним потенціалом країни та фактором державної підтримки. А отже, заходи щодо реалізації державної промислової політики повинні бути орієнтовані на технологічне забезпечення впровадження великих комплексних проектів, необхідних для соціально-економічного розвитку країни, національної безпеки і потреб бізнесу. За таких умов актуалізується секторальний підхід до розробки стратегії розвитку промисловості України, який, у свою чергу, потребує формування відповідної методологічної бази.

Державний і соціальних аспект інноваційного розвитку України базується на забезпеченні розвитку науково-технологічного потенціалу країни за рахунок державного сприяння розвитку інновацій в освітній, соціальній, трудовій, науковій і бюджетній сфері. Тут основними принципами виступатимуть: урядова підтримка фундаментальних досліджень; правова охорона та патентний захист інтелектуальної власності; концентрація ресурсів на пріоритетних напрямах НДДКР; підготовка та перепідготовки кадрів для нових і новітніх галузей виробництва; сприяння розвитку міжнародного наукового співробітництва тощо.

Оборонна сфера акцентує увагу на нарощенні оборонного потенціалу країни, що є головним аспектом захисту всіх інших потенціалів держави. В цьому контексті постає питання підготовки кваліфікованих кадрів, які були б здатні користуватися сучасними видами оборонних ресурсів та мали здатність об’єктивно та логічно оцінювати і оперативно ліквідувати військові загрози для України.

Щодо екологічного вектору, то для ефективного використання наявного наукового та промислового потенціалу, розвитку еколого-інноваційної діяльності необхідно створити відповідні умови, серед яких можна виділити такі як: формування сприятливого клімату для стимулювання еколого-інноваційних та інвестиційних процесів; запровадження ефективного механізму залучення вітчизняних та закордонних інвестицій для екологізації інноваційної діяльності, страхування інвестицій, захист прав інвесторів; пріоритетний розвиток енерго-, ресурсозберігаючих, екологічно-безпечних технологій; поєднання промислових та фінансових активів інтегрованих науково-виробничих структур, які забезпечать розвиток базових галузей, технологій тощо; забезпечення податкового, кредитного, амортизаційного стимулювання вітчизняних підприємств та установ, що впроваджують нові екологічні технологічні процеси й експортують наукоємну продукцію; розвиток інфраструктури інноваційної діяльності; вдосконалення механізму державного замовлення для освоєння пріоритетних науково-технічних розробок, технологій, які здатні внести істотні зміни в підвищення рівня екологічності виробництва конкурентоспроможної продукції; забезпечення формування на конкурентних засадах та фінансування державних науково-технічних програм з пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки.

Від того, наскільки значною буде інноваційна складова економічного розвитку країни, залежить її роль і місце у світовій економічній системі, стабільність і рівень розвитку національної економіки на даному етапі і в майбутньому. Дане питання є особливо важливим для України, яка активно шукає своє власне місце у світовій економічній і політичній системі.