Бондар Андрій Олегович,

здобувач Академії муніципального управління

Межі державних функцій із забезпечення економічної безпеки

У стратегічному плані економічну безпеку гарантує лише конкурентоспроможна економіка. Натомість нині спостерігається тенденція реалізувати лише тактичні заходи щодо соціально-економічного розвитку економіки. Такий стан справ обумовлений здебільшого чинниками об’єктивного характеру, однак не можна відкидати і суб’єктивні чинники.

Основне завдання держави в контексті забезпечення економічної безпеки – створення такого економічного, політичного та правового середовища й інституційної інфраструктури, які б стимулювали найбільш життєздатні підприємства, інвестиційні процеси, виробництво перспективних конкурентоспроможних товарів. Цей процес має супроводжуватися реалізацією низки заходів, серед яких найактуальнішими є:

- діагностика галузевої конкурентоспроможності, створення умов для входження до світової господарської системи;

- вибір пріоритетних сфер, галузей, комплексів, які в змозі забезпечити вихід на світові ринки;

- розробка програм та механізмів їх реалізації відповідно до обраних пріоритетів;

- забезпечення активної участі в реалізації програм держави та інших суб’єктів господарської діяльності.

Систему державних органів, які є елементами системи економічної безпеки, становлять: спеціальні державні органи, які в державі, в межах покладених на них повноважень, безпосередньо здійснюють заходи щодо забезпечення економічної безпеки; Державні органи, які беруть участь або здійснюють певні функції забезпечення економічної безпеки.

У разі необхідності, Верховною Радою України можуть бути створені на постійній або тимчасовій основі й інші спеціальні органи для забезпечення економічної безпеки.

Держава є не метою, а засобом досягнення мети. Оскільки вона призначена для того, щоб змусити суспільну систему надійно працювати, з метою забезпечення її економічної безпеки то і визначення меж державних функцій має відповідати цим вимогам. Механізм державного управління економічною безпекою може здійснюватися за допомогою регулювання державою таких систем: управління виробництвом та розподілом продукції; управління регіональними та галузевими пропорціями; цінового регулювання; інноваційного регулювання; фінансове регулювання; управління інвестиціями; зовнішньоекономічне регулювання; валютного регулювання.

Виходячи з кінцевих цілей соціально-економічного розвитку країни держава визначає потребу в необхідності виробництва найважливіших видів промислової та сільськогосподарської продукції за укрупненими позиціями та на цій основі формує показники поставок, які доводяться до галузей, міністерств, відомств, підприємств, як рекомендаційні при формуванні планів суб’єктами господарювання. На основі цих рекомендацій, з урахуванням встановлених потреб внутрішніх та зовнішніх чинників, виробники та споживачі укладають між собою договори купівлі-продажу продукції, які стають обов’язковими для обох сторін (постачальника і покупця).

Основні види, кількість та якість продукції міжрегіональних та галузевих поставок держава доводить до виконавців у вигляді конкретних показників, а за допомогою цілеспрямованого перерозподілу національного доходу між регіонами та галузями забезпечує максимальне врахування наявних рівнів економічного розвитку кожного з них, з метою вирівнювання життя населення. Перерозподіл здійснюється шляхом встановлення для кожного регіону та галузі необхідних нормативів відрахувань у державний бюджет в залежності від наявності наявного ресурсного потенціалу. Враховуються при цьому і нормативи витрат регіонального та галузевого бюджетів.

Держава розробляє та фінансує з бюджету програми тільки по найбільш важливим та вагомим напрямами розвитку науково-технічного процесу, а інші інноваційні напрями здійснюють господарські ланки, стимулювання підвищення ефективності діяльності яких здійснюється державою опосередковано, через систему оподаткування.

Акумулюючи значну частину національного доходу, держава використовує його на фінансування інфраструктури, соціальної сфери, державних інвестиційних програм, потреб оборонного та екологічного значення тощо. Не втручаючись в порядок і форму розподілу доходів суб’єктів господарювання, в тому числі і в організацію заробітної плати (це компетенція трудового колективу), держава, тим не менш, за допомогою ефективної системи оподаткування регулює їх рівень.

Інвестиційні ресурси, що формуються за рахунок коштів державного бюджету, держава розподіляє між регіонами та галузями з урахуванням важливості об’єктів, що будуються або реконструюються та конкретних обставин, що враховують стан економічного розвитку міжрегіональних та міжгалузевих суб’єктів господарювання. Суб’єкти господарювання також можуть використовувати частину свого доходу на інвестиційні потреби, а якщо не вистачає власних джерел для фінансування найбільш ефективних інвестиційних проектів, вони можуть отримати кредити в банку.

Зовнішньоекономічна безпека полягає у спроможності держави протистояти впливу негативних зовнішніх економічних чинників та мінімізувати заподіяні ними збитки, активно використовувати участь у світовому поділі праці з метою створення сприятливих умов для розвитку економіки, забезпечувати відповідність зовнішньоекономічної діяльності національним економічним інтересам. Квоти на експорт та імпорт найважливіших видів продукції, особливо мають народногосподарське значення, яке формує та визначає держава. При цьому, може відбуватися коригування показників поставки-покупки, якщо це сприяє ефективному впровадженню досягнень НТП і розвитку виробництва, а також не утискає інтереси держави і конкретних суб’єктів господарювання, інших постачальників та споживачів продукції або ресурсів.