Івашків Юлія Дмитрівна,

Здобувач Академії муніципального управління

Перспективи регіонального стратегічного планування в умовах глобалізації

Світова фінансово-економічна криза поставила перед регіонами низку важливих завдань щодо необхідності внесення корективу процес стратегічного планування регіонального розвитку. У посткризовий період на перше місце виходить проблема визначення стратегічних пріоритетів та напрямів розвитку регіону з урахуванням потенціалу внутрішнього ринку та максимізації використання переваг міжрегіонального та міжнародного співробітництва регіонів; пошук «точок зростання» на регіональному рівні та дієвих інструментів їх розкриття та стимулювання. Ці пріоритети регіонального розвитку тісно пов’язані з необхідністю підвищення дієвості договірного фінансування розвитку регіонів; потребою в оптимізації застосування апробованих світовою практикою регіонального розвитку організаційних та інституційних механізмів реалізації регіональних стратегій; пошуком нових джерел фінансування реалізації регіональних стратегій та необхідністю посилення відповідальності за їх виконання. Механізми та інструменти комплексної реалізації поставлених завдань стратегічного планування регіонального розвитку в Україні чітко не визначені, що обумовлює зростання інтересу науковців і практиків до вирішення важливих питань.

Для регіонів України залишаються невирішеними традиційні проблеми: збереження значної диспропорційності соціально-економічного розвитку; низька інтенсивність міжрегіонального співробітництва, у тому числі, в економічній сфері; неспроможність переважної більшості регіонів країни самостійно забезпечити стабільне зростання, залучити інвестиційні ресурси та ефективно використати наявний на місцевому рівні ресурсний потенціал для досягнення стабільного, збалансованого розвитку.

Зазначене актуалізує врахування регіонального виміру реалізації завдань економічних реформ та соціально-економічного розвитку в цілому.

Світова практика напрацювала цілий комплекс різноманітних інструментів (методів) міського й місцевого розвитку. Серед них - і нормативно-правові акти, і всілякі формалізовані процедури, призначені для сприяння міському розвитку, до таких можна віднести й планування. По суті, планування і є нематеріальним інструментом міського розвитку, що спирається на використання певних методів і методик.

Характерною рисою застосування або реалізації методів планування міського розвитку в Україні є спосіб організації процесу планування між його учасниками або так званий економіко-правовий статус (режим) планування.

Існуюча в Україні система методів і засобів міського планування досить велика й багатопланова. До неї відносять такі традиційні методи планування міського розвитку, як балансовий, нормативний, програмно-цільовий й (у певних випадках) метод економіко-математичного моделювання.

Так, балансовий метод є методом аналізу, суть якого полягає у порівнянні різновекторних та врівноважуючих один одного факторів (наприклад, виробництво й споживання, доходи й витрати). Баланс являє собою систему показників, у якій одна частина, що характеризує ресурси за джерелами надходження, дорівнює іншій, у якій відображено розподіл (використання) усіх напрямків витрат коштів. У перехідний період до ринкових відносин підсилюється роль так званих прогнозних балансів, розроблюваних на рівні міста, наприклад, балансу грошових доходів і витрат населення. Балансу трудових ресурсів, балансів попиту та пропозиції. Результати балансових розрахунків є основою при формування відповідних напрямків політики міського розвитку.

Нормативний метод є одним з основних методів планування, йому надається особливе значення у зв'язку з використанням ряду норм і нормативів як регуляторів економіки. Сутність нормативного методу полягає в техніко-економічному обґрунтуванні планів, програм з використанням ряду норм і нормативів. Останні застосовуються для розрахунку потреби в ресурсах і показників їхнього використання. За допомогою норм і нормативів обґрунтовуються найважливіші пропозиції, розвиток матеріального виробництва й невиробничої сфери, здійснюється регулювання економіки.

Моделювання припускає розробку моделі на основі попереднього вивчення об'єкта або процесу, виділяючи його істотні характеристики або ознаки. Довгострокове планування економічних і соціальних процесів з використанням моделей включає розробку моделі, її експериментальний аналіз, зіставлення  результатів розрахунків на основі моделі з фактичними даними стану об'єкта або процесу, коректування й вивчення моделі. У зв'язку з переходом до індикативного планування сьогодні особливої значущості набули моделі розвитку великих міст, хоча на практиці моделювання використовується більше як передпроектне обґрунтування різних управлінських  рішень, пов'язаних з розширенням міської транспортно-дорожньої інфраструктури, мережами, рідше - з розміщенням у місті нових виробництв і великих об'єктів, реформуванням системи управління об'єктами різних підгалузей міського господарства.

У порівнянні з іншими програмно-цільовий метод (ПЦМ) є відносно новим і недостатньо розробленим. ПЦМ тісно пов'язаний з попередніми методами й передбачає розробку плану, починаючи з оцінки кінцевих потреб, виходячи із цілей розвитку економіки при подальшому пошуку й визначенні ефективних шляхів і засобів їхнього досягнення й ресурсного забезпечення. За допомогою цього методу реалізується принцип пріоритетності планування.

 Сутність ПЦМ полягає у відборі основних цілей соціально-економічного розвитку, розробці взаємопов'язаних заходів щодо їхнього досягнення в намічений термін при збалансованому забезпеченні ресурсами з урахуванням їхнього ефективного використання. Цільова комплексна програма—це комплекс узгоджених за ресурсами, виконавцями й термінами завдань та заходів, спрямованих на вирішення найбільш ефективними шляхами важливої економічної проблеми за участю ряду галузей, міністерств, підприємств і місцевих органів управління.