Самойленко Світлана Вячеславівна

Викладач кафедри внутрішньої медицини, фізичної реабілітації та спортивної медицини Буковинського державного медичного університету

ОСОБЛИВОСТІ МЕХАНІЗМУ ВПЛИВУ ТАНЦЮВАЛЬНИХ ВПРАВ НА ФІЗИЧНИЙ РОЗВИТОК ПІДРОСТАЮЧОГО ПОКОЛІННЯ

Вивчення хореографії виду мистецтва допомагає розвинути ті сторони особистісного потенціалу учня, на які зміст інших навчальних предметів має обмежений вплив: уяву, активне творче мислення, здатність розглядати явища життя із різних позицій. Танець розвиває естетичний смак, виховує піднесені почуття, але, на відміну інших мистецтв, істотно впливає і фізичний розвиток дитини. Природно, це пов’язано з тим, що під час занять хореографією збільшується рухливість в суглобах, гнучкість, сила м’язів, витривалість. Проте задля успішного освоєння складних стрибків, елементів рівноваги, поворотів необхідні додаткові фізичні вправи для цілеспрямованого розвитку потрібних якостей юного танцівника. Часто виникає потреба у корекції різних порушень фізичного розвитку та постави, які є наслідком специфіки тренувань і надмірних навантажень [4, С. 29].

Отже, однією з найважливіших завдань сучасної хореографії не лише розвиток високого рівня виконавчої майстерності, а й своєчасне визначення у дітей і підлітків функціонального стану організму, змін у опорно-руховму апараті котрі займаються танцем, внесення корекції в тренувальний процес тощо.

Фізична активність людини, спрямована на зміну стану її організму, на придбання нового рівня фізичних якостей і здібностей. Завдяки реалізації в процесі тренування фізіологічного механізму адаптації відбувається накопичення людиною нових фізичних кондицій, мобілізація і розгортання нових ресурсів організму [9, С.44-45].

На думку науковців, певний обсяг рухової діяльності як реакції на стрес, створює енергію адаптації, без достатнього рівня якої людина не може реалізувати в життя закладену в неї генетичну програму, не може дожити до старості і не може бути здоровим [2, С. 82].

При використанні навантажень – м’язових, температурних, імунних тощо слід враховувати певні обставини. Підвищення функціональних можливостей системи можливе тільки за умови поступового підвищення навантажень. Між навантаженнями має бути певний оптимальний інтервал: при його скороченні повторне навантаження припадатиме на неповне відновлення. Такий режим загрожує перевтомою. При умові перевищення оптимального часу інтервалу повторне навантаження буде припадати на період повернення організму до вихідного стану, що виключає підвищення його функціональних можливостей.

Відповідь організму на тривалість і періодичність навантажень (біологічних, рухових, психічних) може бути поділені на три види:

1) реакція на слабкі подразники проявляється в певному підвищенні активності функціональних систем з відносно швидким поверненням до вихідного стану після закінчення дії подразника;

2) реакція активності у відповідь на дію середніх виражається в поступовому підвищенні можливостей функціональних систем;

3) реакція стресу виникає у відповідь на сильні подразники [7, С. 184-185].

Таким чином, в організації навантажень для формування здоров'я слід виходити з підбору середніх за значеннями навантажень, що дають реакцію активації.

Одним з основних принципів хореографічної освіти є поступовість, систематичність і послідовність нарощування розвивально-тренувальних дій. Даний принцип обумовлює необхідність систематичного підвищення вимог до прояву в учнів рухових і пов’язаних з ними психічних функцій за рахунок підвищення складності завдань та збільшення навантажень.

Наступним принципом є системність чергування навантажень і відпочинку. Для збереження підвищеного рівня функціонування різних систем організму потрібні повторні навантаження через строго певні інтервали відпочинку. Цим визначаються такі методичні шляхи реалізації принципу як: раціональний повтор завдань, чергування навантажень і відпочинку та повторність і варіативність завдань і навантажень.

Основною формою організації фізичного розвитку учнів хореографічних класів є урок танцю, який може проводитися в групі або в індивідуальному порядку. Тривалість занять залежить від року навчання, віку учнів і навчальних завдань. Наприклад, на 1 рік навчання, в групі початкової підготовки, рекомендується використовувати 4-6 годин на тиждень. Відповідно, урок складається з 3-х частин: підготовчої, основної та заключної. Підготовча частина тривалістю 8-10 хвилин впливає на функціональний розвиток організму, розігрів, розтягування м’язів, збільшення їх еластичності, психологічного настрою на майбутню діяльність. Тут використовуються різноманітні, прості в координаційному відношенні вправи. Комплекс вправ для першої частини уроку визначається його завданнями та змістом.

Основна частина уроку триває від 20 до 30 хвилин, може вирішувати кілька взаємопов’язаних завдань вдосконалення техніки, розвиток фізичних якостей, вирішення виховних завдань. Засадничими положеннями для проведення основної частини виокремлюємо такі: технічна підготовка здійснюється в першій третині основної частини уроку, тому що організм учня знаходиться в стані оптимальної готовності до сприйняття нових та оцінці знайомих йому елементів. На початку основної частини уроку доцільно застосовувати метод розчленованої вправи на відносно самостійні елементи. Найбільше навантаження в уроці доводиться на 2 блок основної частини, з поступовим зниженням до фіналу.

Метою заключної частини уроку (тривалість 3-5 хвилин) є поступова нормалізації рухової активності учнів і відновлення дихання [8, С. 37-41].

Доступність виконання вправи – запорука успіху перших уроків. Якщо ж учні швидко і правильно виконують навчальне завдання, то в наступних уроках варто його ускладнювати (зміна темпу, амплітуди рухів). Якщо стан готовності буде зберігатися протягом кожного уроку, то в учнів формується психологічна орієнтація на продуктивну роботу [6, С.64].

В роботі з дітьми різних вікових груп необхідно враховувати також і такі особливості. Легкі вправи розхолоджують інтерес учнів до занять, що в результаті позначиться на якості подальшої підготовки. Зайві складні вправи здатні підірвати віру виконавця в свої можливості. У цьому випадку ступінь активності учнів на уроках також буде знижуватися.

Для дітей 6-8 років ефективними визначаємо прості загально-розвиваючі вправи. Необхідно максимально урізноманітнити вправи, використовувати різні вихідні положення, швидкість і амплітуду руху. Адже основне завдання занять з дітьми цього віку – сформувати максимальну кількість найпростіших рухових навичок.

Для дітей 9-10 років застосовують ті ж вправи, але в ускладненому варіанті, з додаванням національних елементів. Для дітей і підлітків від 11 до 14 років потрібно використовувати вправи на координацію з поступово зростаючою складністю, включаючи трюкові та акробатичні елементи [1, С. 94].

Для досягнення результативності виконання рухів, від учнів потрібно більше число повторень. Виправлення помилок і неточностей повинно бути послідовним. Необхідно стежити за тим, щоб куплені навички не перетворювалися на динамічні стереотипи. Це важливо ще й тому, що з віком, відповідно і зі змінами розмірів тіла, змінюється і техніка рухів. Згинання та розгинання кінцівок, амплітуда рухів, частота повторень, повинні впливати на ті чи інші групи м’язів. У міру освоєння комплексу, окремі вправи можуть виконуватися з наростаючою інтенсивністю і з великою кількістю повторень. Кожне вправу слід виконувати під музику [18, с.66].

Список використаної літератури:

1. Бернштейн Н.А. Нариси з фізіології руху і фізіології активності / Н.А. Бернштейн. – М., 1966. – 349 с.

2. Ермолаєв Ю.О. Возрастная физиология / Ю.О. Ермолаев. – М.:СпортАкадемПресс, 2001. – 444 с.

3. Іваницька І.Н. Двигательная активність дітей / І.Н. Іваницька. – М.: Медицина, 1987. – С. 27-29.

4. Котельникова О.Г. Биомеханика хореографических упражений / О.Г. Котельникова. – Л., 1986. – 172 с.

5. Лисицкая Т.С. Хореография в гимнастике / Т.С. Лисицкая. – М.: ФІС, 1984. – 80 с.

6. Пономарьов Я.А. Психологія творчості / Я.А. Пономарьов. – М.: Педагогіка, 1976. – 226 с.

7. Сухарєв О.Г.Двигательная активність і здоров’я підростаючого покоління / О.Г. Сухарєв. – М.: Медицина, 1996. – 112 с.

8. Тарасова Н.Б. Теорія й методика викладання народно-сценического танцю: учеб. посібник / Н.Б. Тарасова. – СПб.: ИГПУ, 1996. – 228 с.

9. Фомин Н.А. Физиологические основи физического воспитания / Н.А. Фомин. – М., 1981. – С. 44-45.

10. Гендрікс Д.Танцевально-двигательная терапія / Д. Гендрікс. – М., 2004. – С. 64-69.