Филологические науки/1.Методика преподавания языка и литературы

Василишина Н. M.

Національний Авіаційний Університет

Діагностика іншомовної професійно-комунікативної компетентності на різних етапах її сформованості в рамках мовленнєвої інтерактивної взаємодії

Актуальність окресленого дослідження визначається потребою нашого суспільства у висококваліфікованих спеціалістах, здатних до творчої праці, обміну передовим досвідом, налагодження взаємовигідних стосунків та співпраці із зарубіжними партнерами на основі професійної компетентності й повноцінного володіння іноземною мовою, певним чином відображена в навчальних планах й програмах вищих закладів освіти. Зокрема принцип гуманізації вищої освіти, спрямовуючи її на всебічний розвиток особистості майбутніх професіоналів, надає особливої значущості підвищенню ефективності навчання їх іноземних мов [1].

Типовою програмою з іноземної мови передбачається формування в тих, хто навчається іноземної мови, такого важливого новоутворення їхньої особистості, як іномовна комунікативна компетенція, що забезпечує повноцінну реалізацію комунікативних намірів, мовних операцій та мовленнєвих дій шляхом адекватного й раціонального використання засобів іноземної мови і врахування конкретики ситуацій професійного спілкування. З метою підвищення ефективності її сформованості у сучасній науці застосовуються модернізовані підходи та методи діагностики іншомовної комунікативної компетентності [1, 2].

Аналіз численних наукових досліджень засвідчив, що пошуки тривали, виникало багато різних концепцій і тез, але ясності і чіткості в справі перевірки і обліку знань не було. Деякі педагоги (О.Ерн, С.І.Миропольський, І.Ф.Рашевський, О.Н.Странолюбський) пропонували звільнити дітей від надмірної опіки і контролю з боку вчителя, підкреслюючи, що пролетарська школа повинна поставити на перший план активний самоконтроль учнями своїх знань, умінь і навичок. Інші (В.О.Євтушевський, К.К.Сент-Ілер, М.Рембрович) вважали, що контроль і оцінку знань має насамперед здійснювати вчитель; проводити її слід систематично, методика проведення контролю і оцінки знань повинна відповідати суті процесу навчання. В своєму педагогічному досвіді В.О.Сухомлинський в початкових класах зовсім не виставляв незадовільних оцінок ні за письмові, ні за усні відповіді. Він не ставив учневі оцінку до тих пір, поки учень не досягав тих результатів, до яких прагнув в процесі праці. Ш.А.Амонашвілі запропонував більш радикальне вирішення проблеми оцінки навчальної діяльності учнів. Він зовсім відмовився від бальної системи оцінок і замінив її розгорнутою характеристикою навчання школярів. У досвіді В.Ф. Шаталова була зроблена спроба досягти “переможного навчання кожного школяра”, а оцінку зробити такою, яка б не вселяла страху [2].

Враховуючи вищезазначене, у рамках нашого дослідження варто зробити висновок, що однозначної відповіді стосовно найефективнішої форми чи виду контролю немає. Тому завданням наукового пошуку було знайти результативні методи контролю, які сприяли б підвищенню рівня сформованості іншомовної комунікативної компетентності у майбутніх фахівців. Почнемо розгляд з виділення основних його ознак.

Процес контролю іншомовної комунікативної компетентності, здійснюваний викладачем, передбачає декілька етапів, зокрема: перевірку, оцінювання; облік. Крім того, контролюючи навчально-пізнавальну діяльність студентів, викладач спрямовує свої зусилля на вирішення наступних завдань: виявлення якості засвоєння навчального матеріалу, ступеня відповідності отриманих умінь і навичок цілям і завданням навчальної дисципліни; виявлення труднощів у засвоєнні студентами навчальної інформації та типових помилок з метою їх корекції та усунення; визначення ефективності організаційних форм, методів і засобів навчання; діагностування рівня готовності студентів до сприйняття нового матеріалу [3].

Діагностика результатів сформованості іншомовної комунікативної компетентності виконує наступні функції: навчальну (освітню), яка полягає у тому, щоб контрольні заходи сприяли поглибленню, розширенню, удосконаленню та систематизації знань, вмінь та навичок студентів, забезпечували зворотній зв'язок у навчанні; діагностично-коригуючу, спрямовану на визначення рівня знань, вмінь і навичок, а також типових помилок, прогалин та утруднень у навчанні, причин неуспішності та забезпечення заходів по їх усуненню; оцінювальну, яка полягає у з'ясуванні стану знань, умінь і навичок як окремих студентів так і академічної групи в цілому; стимулюючу, що передбачає схвалення досягнутих студентами успіхів та формування позитивної мотивації до навчання; розвивальну, яка полягає у тому, що за умов систематичного, педагогічно доцільного контролю розвиваються пам'ять, увага, мислення, усне та письмове мовлення, здібності, пізнавальні інтереси, активність та самостійність студентів; виховну, спрямовану на формування потреби в постійній самоосвіті та самовдосконаленні; прогностично-методичну [1, 3].

Проте варто зазначити, що діагностика знань, вмінь та іншомовних здатностей передбачає врахування таких особливостей, як: індивідуальний підхід; об'єктивність; систематичність; оптимізація; гласність; всебічність; професійна спрямованість контролю зумовлюється цільовою підготовкою спеціалістів у ВНЗ та має сприяти підвищенню мотивації до навчально-пізнавальної діяльності студентів - майбутніх фахівців.

В методичній літературі існують такі поняття як взаємоконтроль, самоконтроль. Взаємоконтроль передбачає здійснення контролю володіння іншомовною мовленнєвою діяльністю самими студентами, наприклад групова робота, аналіз проблемної ситуації, диктанти. Самоконтроль – це розумове вміння, яке забезпечує навчальну дію порівняння результатів власного виконання навчального завдання зі змістом і зовнішнім оформленням відповідного іншомовного матеріалу. Ефективними методами навчання вважаємо ”slide show”, “presentations”, “project work”, “writing articles and essays”. Ці види контролю та їх форми вважаємо найефективнішими та найрезультативнішими, оскільки вони сприяють формуванню професійних вмінь іншомовної комунікативної компетентності через індивідуальну та самостійну роботу майбутніх фахівців [4, 5].

Враховуючи представлені результати педагогічного дослідження зробимо висновок, що діагностика іншомовної комунікативної компетентності має допомогти майбутньому фахівцю пізнавати себе, повірити у власні сили, можливість творчо реалізувати набуті знання і навички. Згідно сучасній гуманістичній педагогічній парадигмі викладач – не контролер навчання студента, а в першу чергу помічник і фасилітатор його навчально-пізнавальної діяльності.

Література:

1. Підласий І. П. Діагностика та експертиза педагогічних проектів: навч.посібник / І. П. Підласий. – К.: Україна, 1998. – 343 с.

2. Прозорова Е.В. Педагогические условия развития коммуникативной компетентности / Прозорова Е.В.– М.: Мир психологи, 2000.– 202 c.

3. Chaney L. H. Intercultural business communication (4th ed.) / L. H. Chaney, J. S. Martin. – Upper Saddle River, NJ: Pearson Prentice-Hall, 2007. –

297 p.

4. Davis P. Dictation: New Methods, New Possibilities / P. Davis, M. Rinvolucri. – Cambridge: Cambridge Univ. Press, 1992. – 122 p.

5. Evans V. Use of English. Examination Practice / Evans V.– UK: Express Publishing, 1998. – 299 p.