Право / 1. История государства и права

Садовський М.М.

Класичний приватний університет (м. Запоріжжя, Україна)

Еволюція інституту доктринального тлумачення норм права

Інститут доктринального тлумачення норм права протягом свого розвитку та становлення суттєво змінювався та вдосконалювався. Він пройшов періоди, які можна охарактеризувати як суперечливі та неоднозначні.

Один з перших історичних прикладів доктринального тлумачення норм права належить до періоду Давнього Риму, коли тлумачення судової практики відомими юристами того часу (Е. Папініаном, Ю. Павлом, Д. Ульпіаном, Г. Модестіном та Гаєм) дорівнювалось до закону. Таким чином, це був особливий вид доктринального тлумачення правових норм, який набував обов’язковості.

Взагалі давньоримські юристи приділяли значну увагу пізнанню змісту права, що знайшло своє відображення в детально розроблених правилах та прийомах тлумачення позитивного права для забезпечення адекватного встановлення правового змісту закону. Багато уваги цьому питанню приділяв Цельс (ІІ ст. н.е.), який зазначав: «Знання законів не означає, що знаючи ці слова, знаєте цілі та завдання законів». У цьому лаконічному та, водночас, яскравому вислові міститься чи не найважливіша аргументація необхідності доктринального (наукового) тлумачення – знання законів не означає знання їх сутності, пізнання якої неможливе без глибокого знання юридичної науки в цілому.

Разом з тим, значення доктринального тлумачення правових норм визнавалося не завжди. Так, візантійський імператор Юстиніан І (483-565) не визнавав наукового тлумачення законів, залишаючи за собою монополію на тлумачення. Таким чином він намагався досягнути централізації влади, запровадження єдиної форми суспільного устрою та непохитного авторитету монарха. Аналогічну точку зору висловлював і Римський Папа Пій IV (1499-1565) відносно постанов Тридентського Собору.

Новий поштовх у розвитку доктринальне тлумачення права отримало у ХІ столітті, коли почалося систематичне вивчення римського права спочатку у Болонській юридичній школі, а потім в інших навчальних закладах міст Європи. Таким чином, у суспільстві почав формуватися прошарок професійних юристів – спеціалістів з доктринального тлумачення.

Юридична освіта спиралася на схоластичний метод, діалектику, тлумачення розумілося як мистецтво примирення протиріч, на основі чого виникає спеціальна юридична дисципліна – юридична герменевтика. З цього часу розвиток герменевтики відбувається на матеріалах як юриспруденції так і теології. Таким чином, об’єднуються зусилля для вирішення специфічних завдань, до яких належить, зокрема, проблема створення канонічного права католицької церкви після реформи Григорія VII.

Одним з найбільш видатних систематизаторів юридичної герменевтики був Гуго Гроцій (1583-1645), який зробив вагомий внесок у розвиток доктринального тлумачення. Головним здобутком нідерландського гуманіста, одного з основоположників сучасного міжнародного права є твір «Про право війни і миру», який складається з трьох книг, у яких роз’яснюється зміст природного права, права народів, а також принципи публічного права. У XVI розділі другої книги, який називається «Про тлумачення», детально пояснюються прийоми та способи інтерпретації слів та технічних термінів, способи виявлення їх широкого та вузького значення в залежності від контексту, надаються рекомендації, як слід вчиняти у випадку виявлення в юридичних текстах протиріч, неузгодженості, багатозначності.

Гуго Гроцій першим виокремив такі види інтерпретації: граматична, логічна, історична, технічна та рекомендаційна. Особливої уваги заслуговує остання, яка, на думку вченого, має особливе значення для практичного застосування професійними юристами. Тлумачення, на думку Г. Гроція, є засобом пояснення текстів, способом подолання нерозуміння, виявлення істинного несуперечливого змісту юридичних текстів з метою ясного та простого застосування їх на практиці. Ґрунтуючись на ідеї, що юридичне тлумачення викликано, перш за все, проблемами практичного використання правових норм, Г. Гроцій сформулював наступні правила: для того, щоб не «забарвлювати» зміст норм складною та незрозумілою термінологією, необхідно використовувати загальновідомі, «народні» значення слів; серед усіх багатозначних слів необхідно обирати таке, що має найбільш широке та основне значення; бажано використовувати терміни, що пояснюються самим законом (тобто в прямому значенні) та уникати переносних значень, це має призводити до використання юридично точних значень, що найбільше відповідають конкретним обставинам; фігуральні вираження припустимі лише при простих обставинах з метою звільнення від ускладнення термінології, покрашення їх розуміння та застосування.

Саме ці правила на довгий час стали не лише підґрунтям доктринального тлумачення права, але й основою юридичної герменевтики, яка після Г. Гроція стає обов’язковим розділом загальної теорії права.

Суттєвий внесок у розробку теоретичних основ доктринального тлумачення права зробив німецький теолог та філософ Ф Шлейермахер (1768-1834). Він запропонував загальні методологічні правила тлумачення текстів, що застосовувалися також і в тлумаченні норм права: спочатку здійснюється загальний огляд твору; одночасно з ним розкривається буття понять за допомогою граматичної та психологічної інтерпретації; лише за умови концептуального зв’язку, єдності двох зазначених інтерпретацій можна рухатися далі; необхідно повертатися назад, якщо вони не узгоджуються, і так слід вчиняти доти, поки не буди знайдена причина неузгодженості граматичних та психологічних інтерпретацій.

Звісно, у форматі окремої доповіді не можливо здійснити повний аналіз еволюції інституту доктринального тлумачення норм права, тим більше, що останнім часом її розвиток значно інтенсифікувався. Проте, на нашу думку, саме ідеї мислителів минулого склали основу ґенези теорії тлумачення права і, в першу чергу, це стосується доктринального тлумачення норм права.