Голодюк Наталія Володимирівна

аспірантка кафедри релігієзнавства та теології Національного університету «острозька академія»

Православні монастирі Рівненської та Тернопільської областей як об’єкти паломництва та релігійного туризму

На сьогодні туристична галузь в Україні є популярною серед населення. Релігійний туризм займає не останнє місце в цій сфері і його актуальність та важливість зростає з кожним роком, зокрема цьому сприяє те, що на території України є велика кількість сакральних споруд, які приваблюють паломників та туристів.

В Україні зосереджена досить велика кількість релігійних пам’яток, які викликають зацікавленість у мільйонів паломників і туристів. Значна кількість пам’яток розміщені у північно-західному регіоні країни.

Зародження туристичного руху на території північно-західної України науковці датують початком 20-х рр. ХХ ст., коли при установі «Дирекція публічних робіт» у Луцьку була вперше введена посада референта з питань туризму [5, с. 24].

Північно-західний регіон України багатий на сакральні пам’ятки. Деякі з них унікальні, вони охороняються державою як пам’ятки архітектури та містобудування [2]. На особливу увагу з туристичної точки зору заслуговує вид дерев’яної сакральної архітектури, який отримав назву «волинський». Здебільшого саме дерев’яна сакральна архітектура становить найбільшу цінність для іноземних туристів та науковців.

Для нашого дослідження варто виділити певну послідовність, за якою ми будемо описувати пам’ятки, що представляють інтерес для релігієзнавчого туризму. На нашу думку, варто розпочати із частини Тернопільської області, оскільки там знаходиться найбільший паломницький центр України, а саме Свято-Успенська Почаївська лавра, яка належить УПЦ МП. За легендою монастир заснували ченці, що втікали від монголо-татар ще в ХІІІ ст. Документально вперше згадується у 1527 р. [8, с. 294]. Первісно монастир виступав проти об’єднання православної і католицької церкви. Його фінансували місцеві магнати. Наприклад, Анна Гойська подарувала монастирю чудотворну ікону Божої Матері [8, с. 294]. Незважаючи на спротив унії, Почаївська лавра перейшла у підпорядкування греко-католицької церкви. Саме в цей період відбувається розбудова архітектурного ансамблю, який ми можемо спостерігати сьогодні. У 1831 р. Почаївську лавру було повернено до православної церкви [8, с. 297]. ХХ ст. для Почаєва було досить драматичне: Перша світова війна, національно-визвольні змагання, захоплення і грабунок лаври більшовиками. Незважаючи на ці всі події, сакрально-архітектурний комплекс Свято-Успенської Почаївської лаври залишився неушкоджений. На сьогодні щодня Почаївська лавра приймає тисячі паломників.

Наступним центром північно-західної України, де знаходяться православні святині, є м. Кременець за 10 км від м. Почаїв. Найдавніший сакральний об’єкт цього міста – печерний комплекс на території Дівочих скель, що є частиною Кременецького кряжу [7, c. 84]. Ці печери пов’язують із першим анахоретним чернецтвом Мефодіївської доби. Біля печерного монастирського комплексу виникає наземний спільножитний монастир Преображення Господнього, що належить до найдавніших святинь України. Він діяв із XIV ст. на г. Сичівка у Кременці. Також тут був заснований Богоявленський братський монастир XVII ст., який згідно грамоти Петра Могили 1637 р., мав бути ставропігіальним, а братство і школа при ній існувати за статутами великих братств [8, c. 290]. Окремим об’єктом для релігійного туризму може слугувати більш пізня споруда собору св. Миколая, що також розташована в м. Кременець.

Ще одним паломницьким центром, що знаходиться біля Почаївської лаври, є Божа гора і комплекс печерних скитів на ній. Божа гора – конусоподібна, покрита змішаним лісом. На вершині гори знаходиться джерело і скельно-печерний монастир. Дослідник В. Рожко вважає, що цей печерний монастир був заснований в ІХ–Х ст. [8, c. 311]. Причиною паломництва стала легенда, що на цю гору ступила Богородиця і залишила відбиток своєї ступні. На думку парафіян, вода на цій горі є цілительна.

Окремо варто зазначити, що до комплексу паломницького і релігієзнавчого туризму, який базується навколо Почаївської лаври, входить гідрологічна природна пам’ятка сакрального характеру – джерело (купальня) святої праведної Анни в с. Онишківці Рівненської області. На його території знаходиться скит святої праведної Анни Свято-Миколаївського Городоцького жіночого монастиря УПЦ МП [9, c. 312].

Рівненська область постає також досить цікавою і перспективною для розвитку релігієзнавчого туризму. Історично першою визначною сакральною пам’яткою Рівненщини є печерний і наземний монастир в с. Кураш, що знаходиться на лівому березі річки Горинь, на території Курашських гір. Заселення датується ХІІ ст. Пізніше в кін. XV – поч. XVI ст. князі Гольшанські-Дубровицькі вибудували храм в с. Кураш і освятили його в ім’я Преображення Господнього. Характеризуючи сакральні пам’ятки, зауважуємо на тому, що вони є не стільки архітектурними спорудами, а швидше витворами релігійного малярства та іншими артефактами церковного, або ж культового походження [8, c.198].

Серед православних святинь, які мають історичне значення, можна виділити історико-культурний центр в с. Пересопниця, де нещодавно було відновлено монастирський комплекс XVI ст. у підпорядкуванні УПЦ КП [11]. Крім цього, на території с. Пересопниця було написано «Пересопницьке Євангеліє» 1556–1561 рр., що є невід’ємною частиною під час складання присяги президентів України на вірність українському народові [10, c. 184]. Пересопницький монастир в ім’я Різдва Пресвятої Богородиці належав до давніх спільножитних обителей Рівненщини. Його заснування датується ХІІІ ст. Перша згадка місцевості під назвою Пересопниця фігурує в «Літописі Руському» 1149 р. [9, с. 182]. Монастир було закладено Мстиславом Німим, який повернувся після битви на р. Калка 1223 р. «у подяку Господові за свій порятунок» [9, с. 183]. Сьогодні на території музею від монастиря залишився лише кам’яний хрест. На жаль, перший монастир був знищений монголо-татарськими набігами, та відбудований князями Чорторийськими в XVI ст.. Варто зазначити, що в с. Пересопниця знаходиться дерев’яний храм св. Миколая, невідомо ким і коли побудований. Його будівництво датується XVII– XVIII ст. [9, с. 183]. Деякий час храм належав греко-католикам. У дзвіниці зберігається велика кількість греко-католицьких ікон та церковної утварі.

Однією із найвизначніших пам’яток релігієзнавчого туризму є Дерманський жіночий монастир УПЦ (МП), збудований він коштами князя К. Острозького в XV ст. й надалі утримувався за кошти родини Острозьких до XVII ст. При монастирі діяла друкарня з 1602 р., що робило його інтелектуальним центром. Після переходу до унії монастир залишався інтелектуальним осередком, у якому працював і був похований український мислитель М. Смотрицький [4]. Сакральний архітектурний комплекс монастиря зберігся майже повністю із XVII ст. На території монастиря розташовано три церкви, існував підземний комплекс монастиря, який зараз недоступний для огляду.

Інший монастир знаходиться в с. Межиричі Острозького району. Це комплекс архітектурного ансамблю XVI–XVII ст. Початок будівництва був профінансований К. Острозьким: це Троїцька церква на території монастиря в 1523 р. [10, с. 230]. В архітектурі Троїцької церкви простежується поєднання давньоруської традиції зодчества з пізньоготичними проявами західноєвропейської архітектурної моди [9, с. 231]. У XVII ст. монастир підпорядковувався уніатській церкві, фінансування нового комплексу здійснив Я. Острозький в 1602 р. Нові споруди були виконані у стилі флорентійського ренесансу. На сьогодні Межирицький монастир належить УПЦ (МП). Фактично вся сакральна архітектура збережена і відреставрована. У монастирі зберігається коронована ікона «Богородиця Одигітрія» XV–XVI ст. [9, с.232]. Вважається, що ікона була привезена з Афону як подарунок князеві Костянтину Острозькому і в подальшому передана до Межирицького монастиря.

Єдиною історичною православною святинею м. Острог є церква Богоявлення Господнього, що знаходиться на замковій горі в комплексі замкового архітектурного ансамблю. Це пам’ятка волинського сакрального будівництва збудована в XVI ст. [9, с. 218], яка була фактично знищена до 1886 р., але відреставрована вже наприкінці 1980-90 рр. У церкві знаходиться поховання Василя Красного Острозького, Гальшки Острозької 1582 р., Олександра Острозького 1604 р. і Василя-Костянтина Острозького 1608 р. Надгробну плиту останнього можна було побачити ще в ХІХ ст. На сьогодні у храмі триває реставраційна робота її зовнішнього вигляду [9, с. 219].

На території Рівненщини є численні дерев’яні православні святині, що були збудовані в період XVII–XIX ст. Такі церкви ми можемо спостерігати в м. Клевань (церква Різдва Христового XVIII ст.), м. Дубно (Свято-Преображенська церква XVII ст.), м. Дубровиця (церква Різдва Пресвятої Богородиці ХІХ ст.). На жаль, православні сакральні споруди цих територій не дуже приваблюють туристів або паломників, у порівнянні з іншими архітектурними та історичними місцями цієї території.

Висновки. Найбільша кількість об’єктів для релігієзнавчого туризму сконцентрована в південній частині Рівненської області, північній частині Тернопільської області, навколо м. Почаїв, і в м. Володимир-Волинський та прилеглій до нього території. Саме тому ці області займають визначне місце у структурі релігійного туризму та паломництва в Україні.

Література

1. Биржаков М. Введение в туризм / М. Биржаков. - СПб.: Издательский дом «Герда», 2003. – 5-е изд. – 320 с.

2. Білоцерківець Н. Україна туристична // Українська культура. – 2006. – № 3-4. – C. 8-10

3. Біркович В.І. Модернізація туристичного та рекреаційного потенціалу регіонів України // Статистика України. – 2006. – № 3. – C. 83-86.

4. Головата Н. Дерманський монастир: сторінками історії [Електронний ресурс] / Наталя Головата – Режим доступу до ресурсу: http://risu.org.ua/ua/library/periodicals/lis/lis_95/lis_95_11_12/37592/.

5. Дмитрук В. Зародження туристичного руху на Волині / В. Дмитрук // Минуле та сучасне Волині та Полісся: Ковель та ковельчани в історії України та Волині. Матеріали ХІІ Всеукраїнської науково-історичної конференції, присвяченої 12-й річниці Незалежності України та 485-й річниці надання Ковелю Магдебурзького права. – Луцьк : [б.н.в.], 2003. – С. 24-25.

6. Історико-культурні ресурси українсько-польсьского прикордоння та особливості їх використання для туристичних цілей. [Електронний ресурс] / С. Кузик , Д. Литвин. Режим доступу: tourlib.net/statti_uk/Kuzyk2.htm

7. Рожко В. Печерні монастирі Волині і Полісся / Володимир Рожко. – Луцьк: Волинська книга, 2008. – 253 с.

8. Рожко В. Православні святині історичної Волині / Володимир Рожко. – Луцьк: ВАТ «Волинська обласна друкарня», 2009. – 558 с.

9. Шмуригін О. Архієпископ Рівненський і Острозький Іларіон звершив чин заснування Пересопницького Різдво-Богородичного чоловічого монастиря [Електронний ресурс] / Олександр Шмуригін – Режим доступу до ресурсу: http://www.cerkva.info/uk/news/visti/6871-rivnenska-eparhiya-novyny-25-05-2015.html.