Медицина/12.Инфекционные болезни.

Андрущак М.О.,Меленко С.Р., Кривецька С.С.

Буковинський державний медичний університет

Клініко-епідеміологічна ситуація лептоспірозу в Західній Україні.

В Україні лептоспіроз вивчають з початку ХХ століття, але постійна реєстрація захворювання проводиться з 1946 р. До 1960-х рр. захворювання людей пов'язували з інфікуванням від сільськогосподарських тварин, переважав безжовтяничний лептоспіроз. Провідне місце в етіологічній структурі займали лептоспіри серогруп Grippotithosa (50%) і Pomona (30%). Є.П. Бернасовська (1971) вперше описала природні осередки лептоспірозу в лісостеповій та поліській зонах України. Крім того, автор встановила особливість циркуляції серогрупп лептоспір в різних ландшафтно-географічних зонах: серогрупи Grippotithosa переважала в західній частині України та Харківській області; серогрупи Hebdomadis – у Волинській, Рівненській, Вінницькій та Кримській областях; серогрупи Pomona – у Харківській, Рівненській та Кримській областях. У середині 1970-х в Україні виявили зміни в етіологічній структурі захворюваності людей, з середини 1980-х років провідне значення в захворюваності стало належати серологічній групі Icterohemorrhagiae. Аналогічні зміни в структурі захворюваності на лептоспіроз відбулися в країнах Європи. Зміна ведучого етіологічного фактора (однієї серологічної групи на іншу) пов'язано з посиленням ветеринарного контролю, специфічною профілактикою лептоспірозу і плановою вакцинацією людей з груп ризику проти конкретних серогрупп лептоспір . В результаті ефективності специфічної вакцинації з початку 2000-х років лептоспіри серологічної групи Icterohemorrhagiae є етіологічним агентом у 85% хворих на лептоспіроз. У сучасний період в Україні лептоспіроз є найбільш поширеною зоонозною інфекцією її природні вогнища визначені на територіях більше 200 районів усіх адміністративних регіонах. В останні роки відзначена тенденція до зниження рівня захворюваності в Україні на тлі зростання летальності, переважанню важких жовтяничних клінічних форм, що обумовлює велику значимість даної проблеми для практичної охорони здоров'я України. Частково лептоспіроз поповнює статистику соматичних та інших інфекційних захворювань. Причинами цього процесу, ймовірно, є відсутність настороженості у медичного персоналу через низьку захворюваность в окремих регіонах, а також труднощі при ранній лабораторній діагностиці (виявлення серонегативних хворих при легкому перебігу і при деяких атипових проявах захворювання, таких як, лептоспірозний менінгіт, менінгоенцефаліта та ін.). Тому з'являється необхідність постійного вдосконалення системи епідеміологічного нагляду та лабораторних методів діагностики, особливо на адміністративних територіях, де є необхідні передумови (наявність тварин-господарів, сприятливий ландшафт та ін.),

Лептоспіроз – гостра інфекційна хвороба з групи зоонозів, що перебігає із гарячкою, загальною інтоксикацією, ураженням нирок, печінки, серцево-судинної та нервової систем, геморагічним синдромом. На Західній Україні він реєструється в усіх областях, причому зберігається тенденція до подальшого зростання захворюваності. Різноманітність клінічних проявів ускладнює своєчасну діагностику лептоспірозу, що веде до пізньої госпіталізації і погіршення прогнозу. Останнім часом тяжкість перебігу (до 70% серед госпіталізованих хворих) і високу летальність від лептоспірозу пов'язують зі зміною провідного серовару збудника та переважанням найбільш патогенного з них L. icterohaemorrhagiae. Резервуаром збудника лептоспірозу є дикі гризуни (щури, миші), свійські (свині, велика рогата худоба, собаки) і промислові (лисиці, песці) тварини, які виділяють лептоспіри у довкілля з сечею. Хвора людина не становить небезпеки щодо зараження інших людей. Пряма передача інфекції від людини можлива лише в разі вродженої інфекції та вигодовуванні дитини грудним молоком. Зараження відбувається під час вживання контамінованої води та продуктів харчування, купання, риболовлі, догляду за хворими тваринами, укусу гризуном. Сприйнятливість захворювання висока, але частіше хворіють чоловіки - підлітки й дорослі. Серед хворих, як правило, переважають сільські жителі. Захворюваність міського населення відзначається за несприятливих санітарних умов - паводка, контакту зі стічними водами тощо.

У період з 2000 по 2010 р. офіційно зареєстрували 163 випадки лептоспірозу людей. Основним джерелом інфекції в цей період були гризуни. Найбільш часто хворіли люди працездатного віку (79,7%), міські жителі (53,7%). Основними групами ризику були працівники сільського господарства (24%), м'ясопереробної (9,7%), рибної промисловості (1,6%). У цей період при обстеженні клінічно здорових осіб у різних регіонах до патогенних лептоспір виявлені специфічні антитіла. Це свідчить про те, що була більш висока захворюваність на лептоспіроз, ніж офіційно зареєстрована. Дослідження з вивчення епізоотології та епідеміології лептоспірозу були фрагментарні, тобто вибірковими по окремим районам і містам.

Література:

1. Городин В.Н. Современная клинико-эпидемиологическая характеристика лептоспироза / В.Н. Городин // Новые технологии в диагностике и лечении инфекционных болезней: сб. тезисов VІІ Российского съезда инфекционистов (25–27 октября 2006 г.). – Н. Новгород, 2006. – С. 78.

2. Епідеміологічні особливості лептоспірозів в Україні в сучасний період / [О.П. Сельнікова, М.О. Росада, О.В. Сурмашева та ін.] // Інфекційні хвороби. – 2002. – № 4. – С. 11–15.

3. Епідеміологічні особливості лептоспірозів в Західному регіоні України / [Н.А. Васильєва, Ю.А. Поліщук, О.Л. Івахів та ін.] // Інфекційні хвороби. – 2008. – № 2. – С. 14–18.

4. Лептоспирозы в Украине / [Е.В. Сурмашева, Н.Б. Видайко, В.Н. Кондратенко и др.] // Журнал практичного лікаря. – 2009. – № 1. – С. 11–13.