Філологічні науки/

3.Теоретичні та методологічні проблеми дослідження мови

Марченко Т.А.,

Сумський національний аграрний університет, Україна

Правопис оповідань Осипа Юрія Федьковича у виданні 1902 року

(на основі оповідань «Безталанне закоханнє» та «Жовнярка»)

Лексична система будь-якої мови є винятковою, тож вивчення усіх її особливостей удосконалює й розширює світогляд науковця. Безліч лексичних одиниць «мігрують» із однієї підсистеми до іншої, переносячи не лише зміст, але й форму, правописні норми: «Але норма – не лише ознака чисто лінгвістична. Вона відображає і соціальний аспект, який відбивається поняттями вжитку чи невжитку того чи іншого мовного факту, правильного чи неправильного, доречного чи недоречного. Це і естетичний момент, що виражається поняттям гарного чи поганого. Крім того, можна говорити про норми писемної та усної мови, норми літературної та діалектної мов» [2; 196].

Звичайно, найширше лексичний склад мови представлений у словниках. Сучасні словники української мови забезпечують нормативне вживання слів, їх форм, але наразі існує багато невирішених питань у різних галузях науки, культури, літератури, де важко віднайти власне українську назву на позначення того чи іншого процесу, дії, предмета тощо.

Сьогодні необхідним для дослідження власне українських назв стало використання словників дорадянського періоду, що іноді спричиняє дискусії.

У цей же час одним із важливих джерел отримання лексичної інформації були і залишаються літературні твори, де справжні майстри слова пропонують свій особистий лексичний набір для опису життя, характеризуючи який можна віднайти потрібну лексичну одиницю, шлях її творення.

Осип Юрій Федькович – представник письменників-«західняків», мова його творів насичена лексикою, що має багато специфічних говіркових елементів, так видані у 1902 році його оповідання дають можливість сучасникам проаналізувати правописні норми минулого століття для кращого розуміння та прогнозування розвитку мови у майбутньому: «Як у першому томі так і тут передаємо Федьковичеві твори правописею уживаною у виданях Наук.тов.ім.Шевченка, дбаючи пильно про те, щоби були вірно віддані фонольоґічні і морфольогічні прикмети Федьковичевої мови» [1; VIII].

Особливо цікаво, що період видання творів О.Ю.Федьковича (1902 рік) припадає на час формування єдиної загальноукраїнської норми, фонетичного (народного) правопису (у західних областях України на той час існував етимологічний принцип («етимологізоване язичіє»), яке вживали «галицькі чи закарпатські москвофіли») [2; 197].

В оповіданнях «Безталанне закоханнє» та «Жовнярка» автор дотримується фонетичного правописного принципу, який був розроблений П.Кулішем наприкінці 1850-х років (так звана «кулішівка»).

Так, у дієсловах зворотна частка – ся пишеться окремо: смієть ся, кохають ся, відсунь ся, видить ся, дивив ся, бари ся, судило ся, минеть ся, згублю ся, проходжав ся, заслинив ся:Не то що на наше село, а на цїлу славну Буковину коли найшов ся такий хороший парубок [1;177].

Складні прислівники пишуться через дефіс: ув-одно, з-горда. Те саме стосується й прийменників: по-над, по-за: Ув-одно каже, що любить, а за другого йде [1;179]!

Частка ж пишеться також через дефіс: Се-ж, лїтає-ж, рада-ж, що-ж, як-то, коли-ж, хиба-ж, же-ж, цур-же, отже-ж, як-же, яке-ж, то-ж, а також разом: тогож, А стара Гребениха була: фудульна, обрахована, з масним язиком, як-то кажуть [1;177];

Зустрічається вживання літери ф (давня Ѳ) замість буквосполучення хв : Днїстрова филя; а також передача давньої Ѳ через т: катедра.

Займенники в оповіданнях мають такі форми: нїчого, єму, єго, зустрічається роздільне написання займенників на зразок що небудь; непослідовне вживання прислівника тоді: тогди-тогдї.

Дуже часто, особливо у дієсловах та іменниках, звук і графічно позначається літерою ї: хотїла, пїдлітає, сїдай; весїлля, тогдї, Днїстер, сусїд, (у)лїті, (у)лузї, дївчина, весїлля.

Ще не унормоване вживання апострофу: забєш,пє,пяний.

Із синтаксичного боку часто залишаються не виділені вставні конструкції, порівняльні звороти: Що на цілій Буковини такої мабуть не було; та й упала мов мертва мені на руки.

Підрядні речення також дуже часто не виділяються комами: А на цілу Буковину коли найшов ся такий хороший парубок; Але який наш Юрій нї мудрий був а одного дїла однако не міг второпати.

До інших особливостей мови Ю.О.Федьковича належать:

- відсутність подвоєння приголосних в іменниках: житя, весїля;

- пом’якшений л на початку іменників: льотерію, за льокая служив;

- твердий кінцевий приголосний у дієсловах: малюют, говорит, і ходит, і робит, і нїчого не тямит, не замучат, кажут, то сидит, то ходит;

- відсутність м’якого знаку: швайцарскої, італіяньскій, началник, найбілше;

- вживання літери ґ: ґосподарі, ґубернїя, у запозичених словах: реґімент, драґони, єґри, ґенерал;

- вживання давньої форми займенника її - ю

- твердий голосний на початку слова: инший,

- відсутність присавного в: они.

Література

1. Повісти й оповіданя Осипа Юрія Федьковича (Перше повне виданє. З перводруків і автоґрафів зібрав, упорядкував і пояснив Др.Олександер Колесса): З друкарні Наукового Товариства ім. Шевченка (під зарядом К.Беднарского). – У Львові, 1902р. – 495с.

2. Полюга Лев. Львівські видання «Просвіти» і проблема нормативності української літературної мови (1868–1939) //Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. - № 19.- 2010. – С. 196-200.