Филологические науки / 7. Язык, речь, речевая коммуникация

О. С. Дем’янчук, О. М. Рак

Буковнський державний медичний університет, Україна

Структурні та функціональні характеристики þa, þonne в реченнях давньоанглійського періоду

Досліджуючи давньоанглійські þa, þonne, постає питання, до якої частини мови їх віднести. Погляди граматистів стосовно даного питання розділились, одні відносять їх до сполучників або до темпоральних адвербів, інші до часток. Дослідженням питання про давньоанглійські частки займається багато граматистів.

Розглядаючи етимологію þa та þonne, К. Тріпс та Е. Фyс відзначають, що всі ранньогерманські форми прислівників колись були вказівними займенниками. Вони наводять приклади цих прислівників: в готській мові Þan (uh); давньоанглійській Þa, Þonne; давньоверхньонімецькій tho, thane; давньосаксонській tha, thanna. Всі вони мають значення ‘then’. Отже, давньоанглійські ðа, þa (сучасні then, when) вживалися в формі відмінка вказівної основи þa- ‘the, that’. Давньоанглійські форми þanne (þonne), þænne, þenne утворились від вказівного займенника, який набув носового суфікса –n. Це означає, що в сучасній англійській мові прислівник then та сполучник than походять від одного слова [2: 171].

Слід зазначити, що прислівникові з’єднувачі не розглядалась детально в англійській літературі (ні історично, ні діахронічно) до недавнього часу. Вже в 2005 та 2006 роках, A. ван Кеменаде представив ряд наукових робіт, які стосуються використання прислівників þa, þonne, яких лінгвісти називають «частками» [7: 68].

Визначні лінгвісти (М. Готті, Р. Хінтерхольц та ін.) відносять Þa, Þonne до класу прислівників в сучасному значенні‘then’ [4: 3].

А. ван Кеменаде відзначає, що давньоанглійські þa та þonne мають дослівне значення ‘then’, які відносяться до класу прислівників та часток [28:97].

А У. Ленкер відносить þa, þonne до групи з’єднувачів, які вона називає «неоднозначними» прислівниками чи сполучниками:

1) Þa ‘прислівник then, позначає переміщення – сполучник then…when;

2) Þonne ‘прислівник then, позначає функцію переміщення чи причини – сполучник then…when [7: 65].

Таким чином, проведене дослідження вказує на те, що дані слова можна віднести як до прислівників, так і до часток. Отже, щоб з’ясувати до якої частини мови відносяться þa та Þonne, нам потрібно визначити їх місце в реченні та функціональне наватаження.

Можна стверджувати, що þa часто вживається в розповідних текстах давньоанглійського періоду як прагматичний маркер, який позначає основну дію, поділ розповіді на частини чи зміни на мовленнєвому рівні. Періодичне використання þa властиве жанру розповідної художньої прози [7: 65].

У центрі нашої уваги перебувають морфологія та синтаксис давньоанглійського періоду дозволяють «гнучкий» порядок слів, який використовується дискурсивними стратегіями [4: 3].

Установлено, що в початковій позиції темпоральні адверби позначають порядок послідовності дій чи подій, які частково не співпадають в часі. В реченні þa та þonne конкурують за перше місце з займенниками. А займенники відповідно, які виконують роль підмета, залишаються в «нижчій», «пост-дієслівній» позиції. В деяких випадках мовець може поставити þa та þonne в «нижчу» позицію, щоб отримати інший комунікативний результат [2: 171].

На наш погляд, в реченнях ϸa та ϸonne поводять себе специфічно з синтаксичної точки зору, наприклад:

1) у реченнях давньоанглійського періоду Þa, Þonne спричиняють явище інверсії:

(1) Þa for henor Þryhte be Þæm lande;

‘Then he went northwards to that land.’

(Orosius: 1.14.7.128)

2) вони також можуть виконувати роль сполучника в реченні давньогерманських мов [1: 172]:

(2) Ɖa se wisdom þaðis spell asædhæfde, þaongan he eft sing

‘When wisdom then had told this story, he began to sing again.’

(Fischer et al.: 2000, 57)

Не існує чіткого пояснення, чому в реченні присутнє таке явище як інверсія, коли Þa, Þonne знаходяться в початковій позиції. У реченні вони виступають в ролі синтаксичних операторів, що призводить до інверсії [2: 175]. Отже, займенник (в ролі підмета) може стояти перед Þa, Þonne [2: 183]:

(3) Hig þa for lættan þone wall & heora burh

They then left the wall and their fort

(Bede_1:9.46.20.406)

Таким чином, на початку речення (3) Þa, Þonne аналізуються як анафора часу, яка підвищує інтерес читача до подій, які тісно пов’язані. Було висунуто припущення, що в такій позиції Þa, Þonne пов’язують початок відліку часу підрядного речення наслідку.

Þa, Þonne вживаються на початку речення для того, щоб ознайомити читача з цим реченням [6:225]. Наприклад:

(4) Ɖonnetodælað hi his feoh, þætþær to lafebiðæfterþæmgedrynce and þæmplegan

‘then he will divide his property, which is left there after the drinking and the games’

(Or 1.17.12)

А. ван Кеменаде зазначає, що в давньоанглійський період ввідні прислівники ϸа/ϸonne стояли на початку речення після особового дієслова. Вони виступали як підрядні сполучники в складному реченні [6: 230].

ϸа/ϸonne вживалися і в середині речення, наприклад:

1) займенник-підмет – займенник-додаток – ϸа/ϸonne

(5) He ne mihte swaϸeah ӕfre libban, ϸeah ðe he hine ϸa ut alysde

‘Nevertheless, he could not live forever, though they then released him’

(coӕlive, ÆLS [Ash_Wed]:119.2763)

2) займенник-додаток – ϸа/ϸonne – іменник-підмет

(6) Gif him ϸonne God ryhtlice & strӕclice deman wile,

‘If God will then justly and strictly judge him’

[6: 231].

Дослідження показало, що темпоральні адверби використовавулись і в простих, і в складних реченнях. В синтаксичній будові складного речення виділяють головне і підрядні речення, як і в сучасній англійській мові. В давньоанглійській мові існували елементи (ϸa, ϸonne), які могли функціонувати як прислівники чи як підрядні сполучники. Ці елементи маркували порядок слів, завдяки якому можна було визначити чи це головне, чи підрядне речення [3: 88].

ЛІТЕРАТУРА:

1. Алєксєєва І. О. Курс теоретичної граматики сучасної англійської мови: навчальний посібник/ І. О. Алєксєєва. – Вінниця: Нова Книга, 2007. – 328 с.

2. Alexiadou A. Advances in comparative Germanic syntax / A. Alexiadou, J. Hankamer, T. McFadden, J. Nuger, F. Schafer. – Amsterdam; Philadelphia: John Benjamins Publishing Company, 2009. – 395 p.

3. Fischer O. The Syntax of Early English / O. Fischer, A. van Kemenade, W. Koopman, W. van der Wurff. – Cambridge: Cambridge University Press, 2000. – 341 р.

4. Gotti M. English historical linguistics 2006: selected papers from the fourteenth International Conference on English Historical Linguistics (ICEHL 14) / M. Gotti, M. Dossena, R. Dury. – Amsterdam; Philadelphia: John Benjamins Publishing Company, 2008. – 269 p.

5. Hinterhölzl R. Information structure and language change: new approaches to word order variation in Germanic / R. Hinterhölzl, S. Petrova. – Berlin: Walter de Gruyter, 2009. – 394 p.

6. Kemenade A. The Handbook of the History of English / A. van Kemenade, B. Los. – Oxford: Blackwell Publ. Ltd., 2009. – 269 p.

7. Lenker U. Argument and rhetoric: adverbial connectors in the history of English U. Lenker. – Berlin: Walter de Gruyter, 2010. – 293 p.