Економічні науки/10. Економіка підприємства

Д.е.н. Кузняк Б.Я., Нестеренко В.І.

Полтавський національний технічний університет

імені Юрія Кондратюка, Україна

ФАКТОРИ ПІДВИЩЕННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ В СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ УКРАЇНИ

Рівень конкурентоспроможності підприємства формується в результаті оцінки факторів, серед яких одним з найважливіших є рівень продуктивності праці. Вона визначається обсягом виробництва продукції за одиницю часу.

Продуктивність праці залежить:

- від рівня розвитку науки і техніки;

- уміння і кваліфікації робітників;

- природних умов.

В Україні усі ці фактори присутні, але використовуються недостатньо. В результаті цього продуктивність праці в сільському господарстві залишається на низькому рівні. Якщо в Голландії один фермер забезпечує 123 чоловіки, в США – 129, то в Україні всього 10 чоловік. Це обумовлено, передусім, низькою врожайністю сільськогосподарських культур в Україні. Так, врожайність зернових, цукрових буряків в Україні порівняно з Великобританією, Німеччиною, США і Францією у два, а картоплі – у три рази нижча.

Негативно на продуктивність праці в сільському господарстві України впливає недостатність техніки, що не дає можливості своєчасно виконувати сільськогосподарські роботи. Якщо у Західній Європі навантаження на один зернокомбайн становить 80 – 100 га, то в Україні – 300 га. Така різниця наявна у забезпеченні тракторами, сівалками та іншою технікою.

В Україні 55% продукції сільського господарства виробляється господарствами населення, де переважає ручна праця, що також знижує загальний рівень її продуктивності.

Покращання економічного стану в сільськогосподарському виробництві неможливе без ефективного й раціонального формування та використання трудових ресурсів сільськогосподарських підприємств. Для ефективного функціонування окремого підприємства й економіки регіону та країни в цілому, необхідно значну увагу приділяти саме людському фактору, використанню методів стимулювання та виявленню найбільш дієвих форм мотивації праці для підвищення зацікавленості працівників у роботі підприємства.

Від підвищення продуктивності праці залежить економія сукупної праці, тобто зменшується величина трудомісткості виробництва продукції.. Тому дослідження даної проблеми є досить актуальним для економічної науки, оскільки допомагає більш ефективно організовувати працю і робочий час робітників, сприяє виявленню резервів поліпшення використання робочого часу і знизити трудомісткість продукції. Раціональне використання трудових ресурсів сприяє виготовленню конкурентоспроможної продукції, поліпшенню економічної діяльності і зростанню прибутків працівників. Реалізація цих завдань є неможливою без підвищення продуктивності та ефективності праці.

Україна має значні можливості для розвитку аграрного сектору та перетворення його у високоефективну сферу економіки. Сприятливі ґрунтово-ліматичні передумови, родючі землі та давні хліборобські традиції сприяють подальшому його розвитку, одержанню врожаїв сільськогосподарських культур в обсягах, достатніх для забезпечення внутрішніх потреб і формування експортного потенціалу.

Класифікація факторів підвищення ефективності використання трудових ресурсів відомих вчених є доцільною для застосування, проте потребує певного вдосконалення з урахуванням специфіки сучасного стану сільського господарства. Тому, враховуючи особливості аграрного сектору та узагальнюючи попередній досвід вчених, вважається доцільною наступна класифікація.

Чинники (фактори) ефективності управління трудовими ресурсами в сучасних аграрних господарствах поділяються на три групи: матеріально-технічні, організаційно-економічні та соціально-економічні.

Підвищення продуктивності праці тісно пов’язане із впровадженням досягнень науково-технічного прогресу, механізацією та автоматизацією процесів сільськогосподарського виробництва (особливо в галузі тваринництва, де переважає ручна праця). Тому зростання фондоозброєності праці дозволяє знижувати витрати живої праці, тобто зменшувати трудомісткість продукції. Проте новостворювана техніка повинна відповідати вимогам господарств, у яких вона застосовується задля запобігання порушень технології виробництва та втрат продукції.

Соціально-економічні фактори включають в себе якісний склад працівників, їхній освітньо-кваліфікаційний рівень, статево-віковий склад, стан здоров’я, ініціативність, відповідальність, психологічний клімат у колективі, моральне стимулювання праці. Одним із важливих резервів підвищення продуктивності праці на підприємствах аграрного профілю є навчання та підвищення рівня кваліфікації працівників, направлення їх на додаткове навчання тощо.

Серед напрямів підвищення освітньо-кваліфікаційного рівня слід виділити наступні:

- навчання майбутніх фахівців аграрної галузі на базі підприємства (проходження всіх видів практик та стажувань для студентів аграрних вузів);

- додаткові навчальні семінари для працівників на базі провідних підприємств галузі;

- участь у аграрних виставках;

- навчання та підвищення кваліфікації працівників у вузах аграрного профілю, курси підвищення кваліфікації.

Також на макрорівні з метою закріплення працівників на селі та повноцінного розвитку сільського господарства необхідний розвиток соціальної інфраструктури: поліпшення умов побуту, благоустрій території та робочих зон, сприятливі умови праці, вдосконалення інфраструктури транспорту та зв’язку.

До групи організаційно-економічних факторів можна відзначити організацію процесу виробництва сільськогосподарської продукції та наукову організацію праці. Від раціоналізації проведення трудових операцій залежить як ефективність самої праці, так і аграрного виробництва в цілому. Крім того, організаційно-економічні фактори включають систему оплати та матеріального стимулювання праці, методику кадрової політики підприємства. До факторів зростання продуктивності сільськогосподарської праці також відноситься дотримання трудової дисципліни та вдосконалена організація праці, що повинна базуватися на найбільш раціональному розміщенні працівників у процесі сільськогосподарського вироництва та використанні сучасних методів роботи. При цьому є доцільною організація навчання з метою підвищення кваліфікації працівників, впровадження системи професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації персоналу на базі підприємства.

Таким чином, комплексне використання резервів зростання продуктивності праці на основі аналізу впливу матеріально-технічних, організаційно-економічних та соціально-економічних факторів, може сприяти зростанню ефективності праці в аграрному виробництві.

Література:

1. Бабенко А.Г. Соціально-економічні фактори продуктивності праці в контексті управління персоналом сільськогосподарських підприємств / А.Г. Бабенко, К.В. Бондаревська // Наукові праці ПДАА. – 2012. - Випуск 1 (4) том 2.

2. Бондаревська К.В. Управління факторами підвищення продуктивності праці на сільськогосподарських підприємствах / К.В. Бондаревська // Агросвіт. – 2012. - №11.

3. Вініченко І.І. Продуктивність праці та її фактори / І.І. Вініченко, В.В. Кушмаєва // Держава та регіони. – 2006. - №3.

4. Лишенко М.О. Особливості підвищення продуктивності праці в сучасних умовах розвитку сільського господарства / М.О. Лишенко, В.В. Михайлов // Вісник Сумського національного аграрного університету. Серія: Фінанси і кредит. – 2012. – №1.