Економічні науки/10. Економіка підприємства

Ст. викладач Міняйленко І.В., Богдан М.М.

Полтавський національний технічний університет імені Юрія Кондратюка, Україна

Стратегічні пріоритети інноваційного розвитку підприємств регіону

На сучасному етапі економічного та соціального розвитку суспільства актуальними питаннями стають аспекти розвитку пов’язані з інноваційною діяльністю: освоєння нових технологій; підвищення наукомісткості виробництва; оперативний взаємовигідний обмін новітньою інформацією між науково-дослідними установами, вищою школою та суб’єктами господарювання. Дане питання адекватне для розгляду не лише на регіональному рівні й державному, але й в міжнародному загалом.

Стратегічною метою інноваційної політики регіону є ефективна реалізація й перманентне нарощування інноваційного потенціалу, створення сприятливого інноваційного середовища взаємодії державних і приватних науково-дослідних установ, університетської науки й підприємств різної форми власності, що стимулюватиме інноваційну активність суб’єктів господарювання для підвищення конкурентоспроможності й досягнення високого рівня соціально-економічного розвитку регіону.

Важливою проблемою загальнодержавного значення, яка потребує невідкладного вирішення є відсутність сформованої, законодавчо закріпленої та впровадженої за ринковими принципами системи стратегічного планування і визначення пріоритетів науково-технічного та інноваційного розвитку, а також виходячи з власних вітчизняних можливостей наукового потенціалу[1].

Суттєвою проблемою в сучасній інноваційній сфері також є неспівставність, та як наслідок, недосконалість і неефективність статистичних спостережень України та ЄС, невідповідність української статистики міжнародним стандартам, що робить неможливим проведення повноцінного аналізу та відслідковування динаміки розвитку економіки України з відповідними показниками інших країн світу і визначення позиціювання нашої країни в світовій економіці [4].

В сучаснійекономіцівідсутняцілеспрямованадержавнаінноваційнаполітика. Неузгодженістьуправлінняінноваційнимпроцесомпризводить до відсутностіспільнихцілей і задач, нескоординованості і неузгодженостідій, розпорошеньлюдських і фінансовихресурсів. Труднощі становлення ринкових відносин пов’язані з процесами зниження рівня НТП в Україні, який повинен бути головним фактором підвищення інноваційної активності вітчизняних підприємств. У цих умовах виникають економічні суперечності між інтересами держави та підприємствами, орієнтованими на інноваційний шлях розвитку, розв’язання яких потребує ґрунтовних досліджень[2].

Для вирішення цієї проблеми необхідно створити таку інноваційну модель що забезпечить економічне зростання на основі нововведень науково-технічного прогресу. Суть полягає в створенніінноваційногорівноправного партнерства державноївлади та бізнесу. Державнавлада буде підтримувати систему освіти та науки, забезпечитьвільний доступ до результатівнауковихдосліджень, створить умови для їхвикористання на платнійоснові, необхіднуінноваційнуінфраструктуру, систему підготовкикваліфікованого персоналу та нормативно-правову базу для стимулюванняінноваційноїдіяльності. А суб’єктибізнесувізьмуть на себе фінансовийризикнаринкуінноваційноїпродукції. Особливістюданого партнерства має бути взаємнадовіра та надійнігарантії, щозакріплюютьсязаконодавчо[4].

Отже, основнимичинниками, якіобумовлюютьнедостатнійрозвитокінноваційноїдіяльності в Україні, є такі[1]:

- недосконалістьзаконодавства в частиністимулювання з боку державинауково-технологічної та інноваційноїдіяльності;

- відсутність сформованої інноваційної інфраструктури, яка б із залученням промислового, банківського та торговельного капіталу поєднувала ланки “освіта” – “наука” – “виробництво”;

- відсутністьмеханізмівкомерціалізаціїрезультатівзавершенихнауково-технічнихрозробок та передачіїх до сферивиробництва;

- відсутність системи стимулювального інноваційного пільгового оподаткування у зв’язку з припиненням дії Закону України “Про інноваційну діяльність” у частині запровадження пільг;

-високийекономічнийризикзалученняінвестицій до сферивисокотехнологічноговиробництва;

- слабкийрозвиток малого та середньогобізнесу як провідникаінноваційного продукту до масовоговиробництва.

Таким чином, підвищеннюефективностівикористанняінноваційногопотенціалу підприємстврегіону при сучаснихумовахбудутьсприятитакіорганізаційно-економічні заходи[3]:

- координація інноваційної діяльності в регіоні через формування власної інноваційної стратегії розвитку кожного регіону обласного рівня, а в рамках області – кожного адміністративного району, міста;

- ініціація створення галузевих банків і формування кредитних інноваційних союзів для фінансування нововведень, венчурних фірм, підтримка фінансового лізингу, франчайзингу, сприяння акумуляції коштів у приватних акціонерних, суспільних, міжнародних структурах;

- стимулювання інновацій шляхом розміщення в технопарках або на підприємствах бізнес-інкубаторів державних замовлень (державних закупівель) від регіональної адміністрації, передача збиткової комунальної власності інноваційним структурам, відстрочка сплати патентних мит для ресурсозберігаючих винаходів;

- ініціювання створення місцевою владою регіональних інноваційних структур, подання їм юридичних, консультаційних, ділових і інших послуг, допомога в пошуку партнерів, складання угод під гарантії регіональних органів влади, захист інтересів наукових організацій;

- підтримка закордонних ліцензійних виробництв у випадку розміщення замовлень на підприємствах регіону і використання місцевих трудових ресурсів;

- здійснення кадрового забезпечення інновацій за допомогою семінарів, тренінгів, а також шляхом відновлення па підприємствах регіону патентних бюро й бюро раціоналізаторства й винахідництва;

- регулювання інноваційного підприємництва шляхом податкових пільг, цільових субсидій, звільнення від місцевих платежів, надання кредитів під гарантії муніципалітету;

- сприяння міжнародної науково-технічної й інноваційної кооперації;

- акумулювання вільних коштів за рахунок оптимізації керування бюджетом, його планування ії виконання, підтримка структурної збалансованості в доходній і витратній частинах бюджету.

Література:

1. Економічнаенциклопедія: У трьохтомах. Т.2 / С.В.Мочерний (відп.ред.) та ін. – К.:Вид.центр “Академія”, 2001. – С.805.

2. Космидайло В., Проблемиінноваційногорозвитку в Украйні та шляхи їхвирішення.// Актуальніпроблеми економіки№2(68), 2007ст.20- 25.

3.Матвієнко Л.М., Матвієнко P.O. Напрями підвищення ефективності використання інноваційного потенціалу регіону // Науково-технічна інформація. -2006. – №4(30). -С.25-29

4. Федулова Л. Розвиток національної інноваційної системи України / Л. Федулова, М. Пашута // Економіка України. – 2005. – № 4. – С. 35-47.