Економічні науки. Фінансові відносини

ст. викл. Григор’єва М.І.

Львівська державна фінансова академія, м. Львів

Аналіз здійснення інтеграційних взаємодій у фінансово-кредитній сфері

 

В сучасній економіці фінансовий капітал організаційно формується через створення мережі інтегрованих підприємницьких струк­тур з використанням певних фінансово-кредитних механізмів. Для узагальнення їх специфічних особливостей слід розглянути ці основні механізми, що засновані не лише на органі­заційних принципах створення інтегрованих підприємницьких струк­тур, але й враховують фінансову складову інтеграційних процесів, що відбуваються в процесі нала­годження взаємозв'язків і взаємодії суб’єктів різних розмірів, різної потужності та різних організаційно-правових форм. До них віднесені затратно-розподільчий, кредитно-інте­граційний і податкозберігаючий механізми [1].

Затратно-розподільчий механізм передбачає більш ефективне використання наявного в учасників інтег­рації потенціалу шляхом раціонального його заванта­ження, використання виникаючих локальних резервів всіма учасни­ками інтегрованих підприємницьких струк­тур і відповідного розподілу між ними затрат з відновлення цього потенціалу. В залежності від виду спільно використовуваних ресурсів (або способу взаємодії) цей механізм у фінансово-кредитній сфері може мати декілька різновидів: організаційно-розподільчий, інформаційно-розподільчий,

Кожний із різновидів затратно-роз­подільчого механізму передбачає наявність вигоди в кожного з уча­сників інтеграції за рахунок, з одного боку, реалізації власниками певних резервів в межах одної інтегрованої струк­тури, а з іншого боку – за рахунок придбання цих резервів на пільгових умовах іншими учасниками інтегрованої струк­тури. При цьому власники резервів знижують величину своїх затрат на суму, отри­ману від їх реалізації, а інші – забезпечують собі додатковий дохід за рахунок використання цих резервів.

Кредитно-інтеграційний механізм формування інтегрованих структур може мати три різновиди: кредитно-комерційний, кредитно-страховий,  кредитно-банківський.

Податкозберігаючий механізм передбачає використання методів податкового планування щодо зниження рівня бази оподат­кування з різним рівнем легітимності здійснюваних операцій.

Суть податкового планування полягає в тому, що воно є основою формування подат­кової політики і передбачає вибір між різними варіан­тами здійснення фінансово-господарської діяльності і розміщення активів суб’єкта з метою досягнення найнижчого рівня по­даткових зобов'язань, що виникають при цьому. В основі податково­го планування лежить максимальне використання передбачених за­коном пільг [2].

В даному випадку вважаємо за потрібне, погоджуючись з ду­мкою провідних вітчизняних економістів  [3], зазначити наступне. Формування інтегрованих підприємницьких структур шляхом об'єднання самостійних, але технологічно пов'язаних юридичних осіб – один із важливих методів зміцнення конкурентних переваг українських підприємств, спроможних завдяки концентрації ресурсів ефективно розв'язувати завдання економічно­го розвитку та успішно протистояти сильним іноземним корпораціям. Водночас необхідно враховувати, що цей процес відбуватиметься у вже сформованому полі податкового права, а, отже, пов'язаний з певними фіскальними наслідками.

У теорії суспільних фінансів визнано, що податки слід стягувати так, аби мінімізувати втручання в економічні рішення на ефектив­них ринках. Таке втручання накладає „додатковий тягар", який має бути мінімізований [4].

Однак на практиці таку нейтральність, як правило, витримати дуже складно. Тому від того, яку форму організації виробництва і комерційної діяльності обирають певні одиниці, пов'язані інтеграційними взаємозв'язками, можуть залежати деякі особливості їхнього оподаткування. У свою чергу це може позначитися на ефективності діяльності інтегрованих структур і доходах різних ланок бюджетної системи.

Практика вітчизняного бізнесу свідчить про те, що податки чинять також значний вплив на грошові потоки організаційних структур. Тому найважливіші перетворення у сфері фінансів повинні бути пов'язані з управлінськими рішен­нями щодо покращення податкової ситуації, яка являє собою сукупність по­датків інтегрованих структур, що диференціюються за складом, структурою та величиною, зміна яких відбувається в результаті інтеграції.

В основу розробки податкової політики інтегрованих підприємницьких структур повинен бути по­кладений вибір стратегічних напрямків (механізмів), реалізація яких призводить до відповідних змін податкової ситуації. Загальновідомі два таких механізми, серед яких:

-      „лідерство по затратах", в межах якого зростання вартості бізне­су забезпечується за рахунок скорочення витрат, у тому числі на оплату праці. В результаті податкова ситуація змінюється за ра­хунок збільшення податку на прибуток у зв'язку з економією ви­трат і скороченням нарахувань на заробітну плату;

-      „диференціація", в межах якого зростання вартості бізнесу відбу­вається за рахунок збільшення доходів, пов'язаних з пропозиці­єю послуг, зокрема фінансово-кредитного характеру, необхідних певній категорії споживачів, які готові платити за них додатково. Податкова ситуація при цьому зміню­ється за рахунок зростання суми податків, пов'язаних з виручкою інтегрованих структур, а також у деяких випадках із збільшенням податку на прибуток.

Навіть поверхневий погляд на сутність цих механізмів свід­чить, що інтеграція може бути пов'язана як з позитивними, так і негативними податковими наслідками. Однак наперед визначити їх однозначно практично неможливо.

У будь-якому випадку реа­лізація таких інтеграційних процесів здійснюється на основі певних фінансових схем, серед яких можна виділити принаймні ті з них, що засновані на корпоративній власності: заснування учасниками інтегрованої підприємницької струк­тури нового підприємства із статусом юридичної особи (зокрема відкритого акціонерного товариства), якому делегуються повноваження надфірмового утворення, як центру прийняття фінансових рішень; придбання у власність одним із учасників інтегрованої підприємницької структури значних пакетів акцій інших учасників, які включаються до складу інтегрованого утворення (холдинги, концерни); передача учасниками інтегрованої підприємницької структури пакетів акцій у довірче управління одному із них, який, відповідно, набуває пов­новажень надфірмового утворення через отримання контролю над іншими учасниками (консорціум, ПФГ та ін.).

Проведений аналіз механізмів реалізації інтеграційних взаємодій дозволяє краще зрозуміти можливості формування інтегрованих підприємницьких структур у фінансово-кредитній сфері. З іншої сторони, описані в економічній літературі об'єднання, які відносяться до інтеграційних трансформацій, дозволяють пояснити основні принципи функціонування інтегрованих підприємницьких структур та виявити їх найбільш розповсюджені варіанти.

 

Література:

1.   Буряк П.Ю. Фінансово-кредитні механізми створення інтегрованих під­приємницьких структур // Тези доповідей Міжнародної наук. конф. "Фі­нансово-кредитне регулювання ділової активності господарюючих суб'єктів". - Львів: ЛНУ ім.Ів.Франка, 2002. - С.35-37.

2.   Большой бухгалтерский словарь. - М.: Ин -т экономики. -1999.

3.   Вишневський В.П., Амоша О.О. Фіскальні наслідки вертикальної інтег­рації підприємств // Фінанси України. - 2002. - №6. – С.З.

4.   Musgrave Richard A., Musgrave Peggy В. Public Finance in Theory and Practice. 4th ed. - New-York: McGraw-Hill. - 1984. - P.225.