Бойко О.О.
Вінницький
торговельно-економічний інститут КНТЕУ
Тенденції та проблеми розвитку біржової торгівлі в Україні
Як свідчить
багатовіковий досвід ринкових відносин, біржі є ключовими
економічними інструментами, що забезпечують прозорість і відкритість товарних
ринків та середовище конкуренції й вільного пересування товарів і послуг.
Сьогодні біржі в країнах з розвиненим ринком виконують такі основоположні для
економіки функції, як забезпечення прозорого ціноутворення, страхування цінових
ризиків, трансферт товарних і фінансових потоків, забезпечення прогнозування та
планування виробничої діяльності, отримання прибутків, стабілізації економіки
на макроекономічному рівні.
Однак розвиток
товарних бірж України донині залишається повільним і деформованим, що є однією
з основних причин економічної нестабільності, надмірних систематичних ризиків і
нецивілізованої конкуренції. На сьогоднішній день в Україні зареєстровано майже
500 універсальних, фондових, товарно-сировинних і агропромислових бірж, що
значно більше, ніж у США та інших країнах із розвинутою ринковою економікою.
Але кількісна перевага жодним чином не сприяла підвищенню
ефективності їх діяльності. Ринок біржової торгівлі в Україні відособлює
особливості української економіки
і специфічний за формами створення, кількістю, територіальним
розміщенням, характером функціонування, структурою реалізованих
товарів. Дослідження проблем біржової торгівлі досягає значної
актуальності в умовах фінансової кризи.[1]
Проблемні питання становлення та розвитку біржового ринку в Україні
знаходяться в полі зору вітчизняних науковців, зокрема, таких як:
Науменкова С.В., Пасічник Т.О., Копилова О.В., Шишкін В.О., Абліцова
Т.С. та інших.
Проте залишається широке коло невирішених
питань щодо формування ефективного
механізму функціонування біржової торгівлі в
Україні, які потребують подальших досліджень[2].
Розвинений біржовий ринок
демонструє прозорі механізми ціноутворення й прогнозування продажу товару за
реальною ринковою ціною, створює стабільні та справедливі умови конкуренції
всім суб’єктам підприємництва, виводить фінансові й товарні потоки з тіні,
відновлює баланс між працею і прибутком, а відтак, сприяє досягненню
інтенсивного розвитку організації бізнесу і економіки країни.
Але, незважаючи на всі аргументи
безперечної привабливості та переваг біржової торгівлі, її розвиток в Україні
на сучасному етапі є слабким, не створено
достатнього законодавчого й регуляторного середовища у цій сфері, не сформовані
ні тактичні, ні стратегічні засади державної політики щодо сприяння біржової
діяльності.
Станом на 1 квітня 2013 року в Україні було
зареєстровано 583 біржі, що значно перевищує їхню чисельність у світі. Практичну діяльність здійснювали 210 (36% )бірж, серед них універсальних, товарно-сировинних і товарних –
188 (90 %) бірж,
агропромислових – 11, бірж нерухомості – 10 і 1 валютна біржа. Переважна більшість
створених бірж не відповідає критеріям біржового інституту, оскільки у
кращому випадку - це мережа аукціонних будинків для реалізації державних
активів, а в гіршому - це якісь реєстраційні системи, які реєструють експортні
контракти, за відсутності реального торгу.
Як свідчить світовий
досвід, біржі створюються у великих ділових центрах. Формування центрів
біржової торгівлі обумовлено дією цілого ряду факторів. Серед них
найважливішими є наявність достатніх фінансових ресурсів, розвиток засобів
зв'язку та іншої інфраструктури, зручність географічного положення, сприятливе
законодавство в частині податкового та валютного регулювання. Натомість в
Україні біржова діяльність поширена в усіх регіонах. Однак у 2012 році 92,7% усіх
біржових угод укладено на біржах, що діють в чотирьох регіонах України.
Найбільша частка біржових угод припадала на біржі Києва (79,7%), Полтавської
(7,2%), Київської (4%) та Дніпропетровської (1,8%) областей. Статутний капітал бірж становив
144,4 млн грн. За I квартал
2013 року на біржах
України було проведено 1,7 тис. торгів, на яких для продажу запропоновано
товарів на суму 6,8 млрд грн і укладено 16,3 тис. угод на суму 6,3 млрд грн. Найбільший обсяг угод у
січні-березні цього року було укладено на агропромислових біржах (59,8%) і на
товарно-сировинних і товарних біржах (30,3%). На універсальній біржі обсяг угод
склав всього 9,9% від загального обсягу біржових угод. За
даними Держстату, коефіцієнт ліквідності укладених угод (співвідношення обсягів
укладених угод до обсягів пропозицій) становив 93,1%.Найбільший коефіцієнт
ліквідності спостерігався на біржах нерухомості (100%), агропромислових
(97,5%), універсальних (93,6%), товарно-сировинних і товарних біржах (85,3%).
Біржова торгівля продукцією і товарами на біржах представлена,
в основному, спотовим ринком (укладання угод на реальний товар з негайною
поставкою). Так, у 2012 році, на умовах споту було укладено 82%
всіх біржових угод. У структурі цих угод найбільша частка припадала на угоди по
продукції рослинництва (45%) і палива (28,8%).
Форвардні контракти (угоди на реальний товар з
відстроченою поставкою) становили 18%, найбільша частка яких припадала на
рослинництво (45,1%) і на лісоматеріали, деревину та вироби з деревини (12%).
Але, не зважаючи на
рекордну кількість підприємницьких організацій з назвою “біржа”, в Україні
відсутній сегмент біржового ринку, який виконував би притаманні йому важливі
ринкові функції. Діяльність біржі
потребує чіткого механізму державного регулювання. Вона регламентується актами
та контролюється державними й громадськими комісіями. В Україні прийнято
американську модель державного регулювання біржових ринків, яка передбачає
співпрацю професійних посередників і значне внутрішньо-біржове регулювання.
Однак на державному рівні було запроваджено, як тепер виявилося,
безперспективні заходи щодо організації бірж як потужних гуртових товарних
ринків, які на Заході нині перетворилися у центри вивчення кон’юнктури та
укладення строкових угод.
Висновки. Отже, на основі
зазначеного, можна виділити такі основні проблеми розвитку біржової торгівлі в
Україні:
1. відсутність
вертикальної структурованості біржового ринку, адже не створено спеціалізованого
державного регуляторного органу, який би здійснював координацію, контроль та
організаційне забезпечення системи біржової торгівлі, що призводить до розриву
вертикалі;
2. відсутність
механізму біржового клірингу;
3. низький рівень
стандартизації біржових контрактів;
4. перекручення
статистичної біржової інформації;
5. недосконалість
законодавства, що регулює біржову діяльність, а саме законодавчі обмеження
стабілізуючих функцій біржі, закріплення за нею ролі оптового посередника;
6. обмежені
фінансові можливості для укладання прозорих біржових контрактів;
7. психологічне неприйняття
можливості біржового хеджування;
8. необґрунтовано
велика кількість бірж;
9. не створено
розрахунково-клірингової палати, що , в свою чергу, перешкоджає запровадженню
торгівлі ф’ючерсними контрактами та опціонами.
Література:
1.
Науменкова С.В. Зарубіжний досвід організації систем регулювання й нагляду
за діяльністю фінансових установ/ С.В. Науменкова // Фінанси України – 2009.–
№12.– с. 20–27.
2.
Пасічник Т.О. Європейська інтеграція фондового ринку України як механізм
зниження ризиків / Т.О. Пасічник, О.В. Копилова // Фінанси України – 2009.–
№6.– с. 77–84.
3.
Офіційний сайт Державної комісії з
цінних паперів та фондового ринку [сайт http://www.ssmsc.gov.ua].