УДК _____

МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ЩОДО ПРОВЕДЕННЯ АНАЛІЗУ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА

Труба Олена

Харківський торговельно-економічний інститут Київського національного торговельно-економічного університету

Науковий керівник

Приходько Н. І., к.е.н., доц

В сьогоднішніх умовах світова фінансова й економічна криза та її вплив на економіку України призвели до того, що значна кількість вітчизняних товаровиробників виявились неспроможними з економічної точки зору, протистояти поставши перед загрозою банкрутства. Так загострилася проблема розробки та впровадження такої системи антикризового фінансового управління, яка б забезпечила не лише вихід підприємств із кризи та стану банкрутства, але і їх фінансове оздоровлення і процвітання [1, с. 111].

Важливим завданням теорії антикризового фінансового управління підприємством є розробка науково-обґрунтованих моделей діагностики фінансової неспроможності та банкрутства підприємства. Термін „діагностика” означає визначення стану об’єкта управління на основі реалізації комплексу дослідницьких процедур та виявлення слабких ланок і „вузьких місць” [1, с.504]. Основою діагностики банкрутства є фінансовий аналіз. Досліджуючи значення фінансового аналізу в контексті агентської теорії проф. Ковальов В. підкреслює виняткову його роль у пом’якшенні протиріч, зумовлених проблемою агентських відносин [1, с.510]. Якісна діагностика банкрутства сприяє нейтралізації конфлікту між суб’єктами фінансових відносин та підвищує ефективність антикризового управління.

При вивченні існуючого теоретико-методологічного забезпечення антикризового управління було виявлено наявність значного числа емпіричних та теоретичних напрацювань щодо оцінки ймовірності фінансової кризи підприємства. Незважаючи на велику кількість методичних підходів до діагностики банкрутства, які можна зустріти у науково-практичній літературі, в Україні відсутня адекватна модель, що дозволяла б робити кваліфіковане оцінювання фінансового стану підприємств і була б у повній мірі витребувана на практиці.

Метою оцінки кредитоспроможності підприємства є прогнозування його спроможності своєчасно і повністю розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями [2, с.320]. У разі високої ймовірності неплатоспроможності чи незадовільного фінансового стану підприємство вважається таким, якому загрожує фінансова криза та банкрутство.

Фінансова діагностика підприємства проводиться з використанням інформації, яка міститься в трьох формах звітності: Баланс (форма №1), Звіт про фінансові результати (форма №2) та Звіт про рух грошових коштів (форма №3). Відносно доцільності використання офіційної звітності підприємств для оцінки ймовірності їх фінансової неспроможності серед науковців та практиків тривають гострі дискусії. Головний аргумент проти використання для зазначених цілей показників, які містяться у звітності полягає в тому, що баланс, звіт про фінансові результати тощо містить інформацію, що характеризує минулі (звітні) періоди. У підтримку використання звітності як інформаційної основи оцінки кредитоспроможності підприємства можна привести тезу про те, що цілий ряд аналітичних показників, які розраховуються з використанням звітних даних, характеризують потенційні можливості підприємства забезпечити стійку фінансову рівновагу та платоспроможність.

Окрім згаданої інформації, в процесі прогнозної оцінки фінансового стану класиками західної методики рекомендується використовувати дані щодо ринкової вартості підприємства, його корпоративних прав.

 Особливістю вітчизняної практики оцінювання є обмежені можливості використання ринкової інформації щодо вартості корпоративних прав. Дані щодо вартості підприємства можна отримати лише за результатами експертного оцінювання за спеціальним замовленням, що у свою чергу суттєво підвищує витрати, пов'язані з аналізом. Враховуючи цю обставину, практично всі вітчизняні методики не передбачають використання показника вартості підприємства та його корпоративних прав.

У вітчизняній практиці значного поширення набули дві групи методик аналізу фінансового стану, які й репрезентують традиційний підхід до оцінки ймовірності загрози фінансової  кризи підприємства. Перша група ґрунтується на однофакторному аналізі показників фінансової звітності; друга - заснована на бальній системі оцінювання з визначенням індексу (класу) ризиковості фінансового стану підприємства. Спільним для методик обох груп є те, що вони передбачають вивчення простих математичних зв’язків між окремими позиціями фінансової звітності на основі обчислення певної вибірки показників (коефіцієнтів) та порівняння їх значень з нормативними та в динаміці. [2, с. 95] .

Так, суттєвим недоліком, який характерний для всіх розглянутих методик є те, що вони передбачають аналіз показників, розрахованих на основі чистого прибутку, затрат та інших позицій звітності, значення яких досить часто штучно викривляються суб’єктами господарювання під дією податкового чи інших факторів. Отже, порушується критерій об’єктивності. Все це дає підстави стверджувати, що зазначені методики є недостатньо науково обґрунтованими.

Література

1.Ткаченко М. О. Оцінка та інструментарій антикризового управління / М. О. Ткаченко // Економіка промисловості. - 2007. - № 2. - С. 154-158.

2. Василенко В.О. Антикризове управління підприємством. – К.: Цул, 2003. – 504 с.